Фрер мовчав, намагаючись осмислити ту новину. Анаїс Шатле мала рацію: ковбой бачив трупа. А може, і ще щось…
— Дякую, — сказав він. — Я поки що утримаюся від використання цієї інформації під час проведення гіпнозу. Розслідування — це справа поліції.
— Авжеж, — схвально відгукнувся Дімун. — Нехай щастить.
Матіас поклав слухавку. Тремтячою рукою записав усе, що почув од фахівця. Морський планктон свідчив про Баскське узбережжя. Може, вказував на професію, що пов’язана з морем. Він і досі був певен, що Мішелль працює руками, до того ж надворі. Рибалка? Він декілька разів підкреслив те слово.
Та заразом планктон пов’язував Мішелля і з трупом. Фрер поклав ручку. Його охопило відчуття, що той зв’язок стане петлею на шиї його пацієнта…
І водночас увесь його лікарський досвід, уся інтуїція запевняли у протилежному: ковбой не винен. Може, він застав убивцю на місці злочину. Може, навіть зчепився з ним, озброєний ключем і телефонним довідником. І кров на тих предметах цілком могла виявитися кров’ю вбивці…
Та думка немовби підштовхнула його до іншої, і Фрер подався до кухні. Не запалюючи світла, він підійшов до вікна і глянув надвір.
Людей у чорному там і близько не було.
— Шато-лесаж — одна з шести зареєстрованих у Медоці марок вина найвищої якості, що виробляється в Лістрак-Медоці…
Анаїс змерзла. У сховищі, де стояли високі хромовані резервуари, схожі на домовини, гуляли протяги. Добре, хоч куртку не скинула. І ще вона подумки раділа, що зовні не виділяється поміж іншими членами клубу, які теж не належали до панів.
— Наша винарня має давню історію. Сорти винограду, які ми використовуємо, відомі з XV століття…
Група помалу рухалася залою, слухаючи розповідь власника і розглядаючи свої відображення у сріблястих боках резервуарів для вина. Щонеділі надвечір Анаїс вирушала в екскурсію до нової винарні — вона була членом клубу дегустаторів, що організовував відвідування різних шато, розташованих біля Бордо.
І щоразу вона запитувала себе: навіщо їй воно? Що вона забула на цих нудних походеньках? Хіба не ліпше було б збути вечір перед телевізором, із тарілкою на колінах, дивлячись черговий серіал? Не кажучи вже про те, що можна було присвятити цей час вивченню символіки міфу про Мінотавра. Або дослідженню шляхів поширення наркоторгівлі в Європі.
Вона не поставила перед собою жодне з цих запитань. Як і щонеділі, точнісінько о восьмій вечора, вона подалася до виноградника. Розслідування наприкінці дня не дало нічого нового. Джафар дуже ретельно прочесав усі притулки бурлак, але марно. Ле Коз працював над детальною біографією Філіппа Дюрюї, та сподіватися на успіх у цьому напрямку в неділю було неможливо. Конант закінчив перегляд відеозаписів зі спостережних камер на вокзалі — потерпілого там і близько не було — і перейшов до вивчення записів, зроблених у кварталах для безпритульних. Від Зака зовсім звісток не було. Склалося таке враження, ніби він зник у пошуках скотарів.
Анаїс телефонувала до Форт-Роні. Їй пощастило поговорити зі співробітником архіву — справжньою живою енциклопедією злочинного світу. Та він геть нічого не пам’ятав про вбивство з міфологічною підкладкою. Не пам’ятав, щоб якась сцена убивства відбувалася за таких моторошних обставин. Ні у Франції, ні в Європі. Анаїс побалакала телефоном зі своїми помічниками і відпустила всіх додому, загадавши завтра зранку зібратися в комісаріаті.
Коли вона виходила з дільниці, її зупинив старший комісар Деверса і затримав на кілька слів. Зміст його розмови був claro[8]. Нічого не казати засобам масової інформації. Прокуратура призначить слідчого суддю не раніше, ніж за шість днів. Доти Анаїс вільна у своїх діях і може провадити розслідування на власний розсуд. Тільки нехай не втрачає пильності: політичні кола Жиронди, депутатський корпус і взагалі всі, хто має вагу в суспільстві, будуть стежити за кожним її кроком. Анаїс подякувала йому за довіру і з незворушним виглядом попрощалася, хоча насправді від стресу шлунок її вже зібгався в кім’ях.
— У листопаді ми розливаємо вино в діжки, де розпочинається процес малолактозної ферментації. Пересічно вино витримується в діжках від дванадцяти до тринадцяти місяців…
Анаїс знову почало морозити. Вона уявила собі, що її руки вкриті шрамами. Відчуття, що вони весь час голі, виставлені напоказ, нічим не захищені, не покидало її ніколи. І не було на світі такої тканини й такого одягу, що міг би подолати цей холод. Адже струмував він ізсередини.
— Ми не прагнемо затягувати достигання вин у дерев’яних діжках. Наша мета — виробництво гармонійних вин, що поєднують у собі фруктові пахощі, кислоту і міцність. Це круглі, приємні на смак вина, що дарують відчуття свіжості…
Анаїс більше його не слухала. Вона поринула сама в себе. На дно своєї душі. Свого болю. Мимоволі вона міцно зціплювала долоні, а в голові весь час шугала та сама думка. Не витримаю я… Тепер дрижаки пішли й у ноги. Вона стояла і дригоніла всеньким тілом. Та заразом почувалася так, неначе геть закам’яніла. Коли надходив черговий напад паніки, вона могла повалитися додолу чи впасти на якусь лавку і не рухатися декілька годин. Її ніби параліч змагав. Жах сковував її своїм крижаним подихом і тримав у цупких обіймах.
— Сьогодні ми продегустуємо вино дві тисячі п’ятого року, що у Медоці видався надзвичайно врожайним. Зараз можна тільки гадати, якої цінності сягнуть вина врожаю цього року в майбутньому. Як по правді, дегустувати це вино поки що зарано. Та ми взяли декілька зразків із діжок і…
Гурт попрямував до льоху замку. Перед самими сходами Анаїс завагалася, та все-таки вирішила йти за всіма. Їй насилу пощастило спуститися. У льоху тхнуло пліснявою. Ферменти поволі, але надійно робили своє. Анаїс любила вино. На жаль, воно завжди нагадувало їй про батька. Адже це він навчив її всього, що вона знала про виноробство. Навчив куштувати і дегустувати вино. Навчив його колекціонувати. Коли полуда спала з її очей, їй довелося зректися всього, що бодай краєм стосувалося її наставника. Але вино… Він і так украв у неї все. Вона не дозволить йому вкрасти ще й любов до вина.
— Ще раз повторюю, термін дегустації цього вина ще не настав…
Зненацька Анаїс розвернулася і пішла від групи. Спотикаючись, піднялася східцями. Так само потираючи руки, побігла залою з резервуарами. Надвір. Поди´хати. Заквилити, щоб ніхто не почув. Вона бігла, і її спотворений, карикатурний відбиток слідував за нею, перескакуючи з одної випуклої блискучої стіни на другу. Спогади охопили її неначе повінь. Жах дедалі зростав, і мозок її ось-ось мав вибухнути. Як завжди.
Їй конче треба було надвір, під нічне небо.
Майданчик перед винарнею був порожній. Збавивши ходу, Анаїс поминула винні комори і попрямувала до виноградників. Усе довкола здалося синім. Земля і небо помалювалися в місячні барви. Ґрунт під ногами сірів, наче посипаний попелом, і з нього стирчали виноградні лози.
ВИНО…
БАТЬКО…
З рота в неї виривалися хмарки пари, змішуючись із сивим серпанком випарів, що курілися із землі. Пагорб спадисто спускався до естуарію[9] Жиронди, й Анаїс попрямувала стежиною в діл. Галузки і тички виноградної лози люто чіплялися за джинси, наче не хотіли її пропускати.
ВИНО…
БАТЬКО…
Аж у самісінькій гущавині виноградника попустила вона віжки своїм спогадам. Змалку і за юних літ у її житті була тільки одна людина. Її батько. Нічого дивного для дівчинки, що втратила матір, коли їй було вісім років. Дивне було інше — у батьковому житті теж була одна жінка. Його донька. Вони були ідеальною платонічною синкретичною парою.
Зразковий батечко. Сам допомагав їй робити завдання. Сам зустрічав її після занять у школі їзди верхи. Сам водив її на пляж у Сулак-сюр-Мер. Розповідав їй про матінку-чилійку, що згасла у психіатричній клініці, наче квітка в оранжереї. Він був завжди з нею. Завжди поруч. Завжди досконалий.