Працівник за столом звів на нього очі.

— Новак?

— Еге ж. Допіру приїхав.

Працівник просунув під віконце талон із числами.

— Спершу йди до камери зберігання, здай речі туди. Це ліворуч від входу. Потім у будинок праворуч, напроти душової. Перший поверх. Номер на талоні — це номер твоєї кімнати.

Волоцюга ззаду приязно ляснув його по плечу.

— Там найліпші хлопці, дядьку! Еліта!

Януш пішов до камери для зберігання. Біля дверей юрмилися волоцюги, що здавали свої навантажені лахами візки, смердючі торби і дитячі коляски із залізяччям. Черговий глянув на нього.

— Зброя? Гроші?

— Нема.

— У душ підеш?

— Так.

Черговий ще недовірливіше глянув на нього.

— У сусідньому корпусі.

У проході поміж санітарним корпусом і корпусом «еліти» було тепліше, ніж деінде у дворі, бо з вікон душової бухали хмари гарячої пари. Януш підійшов ще до одного працівника. Йому видали рушника й одноразовий туалетний набір: мило, зубну щітку, бритву.

— Перед душем зайди до гардеробу.

Гардеробом називали кімнату, де зберігалися сухі й чисті речі, складені рівненькими стосами. Певне, подумалося йому, більшість їхніх власників померли. Що може бути ліпше для живого мерця, яким він оце став? Черговий працівник допоміг йому обрати одяг за розміром. Сорочка лісоруба. Добрячі штани садівника. Дідусева камізелька. Чорне пальто. Та головне, пара кросівок — розтоптані конверси, що він ухопив, насилу загледівши, без жалю жбурнувши в куток зашкарублі черевики, які за цілий день геть понамулювали йому ноги.

Потім він перейшов до наступного будинку і від несподіванки завмер на порозі. Наповнене парою приміщення скидалося на турецьку лазню. Червоні двері, білі кахлі на долівці та на стінах. Ліворуч були душові й убиральні, а праворуч — умивальниці.

Мешканці нічліжки й тут насвинячили. У калюжах сечі валялися рулони туалетного паперу. Кахлі були заляпані блювотинням. На стінах були патьоки лайна, що скидалися на якісь непристойні написи. Нічого дивного: контакт із водою викликає розслаблення сфінктерів.

У хмарах пари роздягалися, сварилися, верещали і зойкали волоцюги. Готувалися до тортур водою… За ними наглядали чергові в гумових чоботях.

Міцно притискаючи до себе рушника, мило і новий одяг, Януш подався шукати вільну комірку. Уперше за цілий день сморід, який не давав йому жити, трохи відступив під натиском запаху мийних засобів. Та жаскі видовиська нікуди не поділися. Позбувшись рам’я, яке було напнуте на них, бурлаки наче аж удвічі схудли. Януш побачив, як перед ним постали живі скелети сірого, червоного чи синюшного кольорів, рясно вкриті візерунками синців і саден, якими була поцяткована їхня шкіра.

Жодної вільної комірки. Черговий зупинив його біля умивальниць і звелів роздягнутися. Януш відмовився. Як міг він роздягатися перед усіма, адже на ньому були протиблошині нашийники? Крім того, він остерігався демонструвати своє цілком здорове і вгодоване тіло — сімдесят вісім кілограмів за зросту метр вісімдесят. Його обман відразу ж відкриється. До того ж у нього був ніж і гроші…

Іншим відвідувачам душової допомагали роздягатися працівники притулку, що діяли зі звичною обережністю. У декого вдягачка злазила разом із клаптями шкіри. Багато хто не скидав із себе заношених лахів тижнями, місяцями і роками. Тепер під ними відкривалися страшенні виразки і вавки. Якийсь дідуган помалу скидав шкарпетки, що здиралися зі шкірою. На щиколотках у нього шрамами горіли сліди від гумок, що в’їлися в тіло.

— Гей, ти! Он комірка звільнилася!

Януш рушив туди, та зупинився, почувши галас у хмарах пари. Біля умивальниць стояв на колінах санітар, який підтримував тіло волоцюги, що здавався мертвим. Хлюпаючи чобітьми в калюжах, до нього вже біг другий.

— Треба терміново відправити його до лікарні.

— А що з ним?

Перший показав йому почорнілу від гангрени руку волоцюги.

— Що довше будемо зволікати, то вище доведеться її відчикрижити.

Януш кинувся туди, щоб запропонувати санітарам свою допомогу, та його зупинив голос чергового в душовій.

— То ти йдеш чи ні? Сказали ж тобі, шоста звільнилася.

Він слухняно поплентався, куди йому звеліли, повз каліку, що стояв на милицях під струменями води, повз іще одного, який валявся долі, поки санітар тер його щіткою з довгим держаком.

— Ворушіться, ворушіться! — крикнув черговий, стукаючи у двері. — Ви що, ночувати тут зібралися?

Януш увійшов до комірки і замкнувся. Роздягнувся, сховав гроші, скинув із себе собачі нашийники. Пустив воду і тільки тут став почуватися в теплі й безпеці. Він шалено тер своє тіло і відмивався, не шкодуючи мила. Потім утерся, вбрався в новий одяг і поклав до кишені ножа і гроші. Чистий. Нарешті, слава Богу. Він наче наново народився.

Наступним етапом стала їдальня. Тимчасова споруда у глибині двориська з оббитими пластиком стінами, де поставили десятків зо два столів. Тут панував відносний спокій. Забравши в бурлак запаси пійла, їм не лишили іншого вибору, як тільки напхатися і хутчій заснути, щоб уранці знову напитися.

Праворуч був стіл, де кожному видавали тацю з вечерею. Януш став у довгу чергу. У приміщенні було повно людей і дуже гаряче. До смороду немитих тіл домішувався сморід їдла — густий відразливий чад смаженого сала, що висів у повітрі наче імла. Він знайшов місце за столом і зжер усе, що було на тарілці, не дивлячись, що їсть. Тепер він нічим не відрізнявся від інших пияк. Він за цілий день замерз як цуцик, розімлів після душу, а очі його аж злипалися з утоми.

Та спокою йому не давала тривожна думка, що знову і знову поверталася до нього. Ніхто його не впізнав. Жоден відвідувач цього царства волоцюг не погукав його на ім’я. Невже він іде хибним слідом? Добре, завтра побачимо. Поки йому хотілося тільки одного: упасти в ліжко…

Прямуючи за всіма, він прийшов до потрібного корпусу. В кімнатах було чисто. Чотири двоповерхові ліжка на вісім душ. Долівка, застелена лінолеумом, щоб пом’якшити удари від падіння. Волоцюги не лише падали уві сні з ліжок, а й устрявали в бійки. Януш обрав долішнє місце. На той випадок, якщо доведеться терміново дременути.

Матрац був застелений одноразовим простирадлом із рисового паперу. Він ліг і напнув на голову ковдру. Рука його стискала ножа — так дитина обіймає улюбленого плюшевого ведмедика. Світло в кімнаті не вимикали. З коридора долинав галас і матюки. Бурлаки вкладалися до ліжок.

Ото й добре, подумав собі Януш. У такому гаморі він зможе тільки дрімати.

Наступної миті він уже провалився у глибокий сон без марень.

— Пан Саєс? Мене звати Анаїс Шатле. Я капітан поліції з Бордо.

Мовчання.

— Звідки у вас мій номер?

Вона не відповіла. Знову мовчання.

— Що вам від мене треба?

Тон був гордовитий, хоч розмовник промовляв солоденьким голосом. Анаїс вирішила лишитися в Біарріці ще на день. Випивши кави з Мартено, вона отримала повідомлення з координатами фірми, якій належав всюдихід. Модель Q7 була зареєстрована на ПАОС[19], розташовану у кварталі Терфор містечка Брюж в околицях Бордо. Вона набрала вказаного номера. Чоловік, що взяв слухавку, рішуче відмовився сповіщати бодай якусь інформацію. Зокрема, й номера телефона власника фірми Жана-Мішеля Саєса.

Анаїс не наполягала. Найняла в Біарріці на вулиці Маршала Жоффра номер у невеличкому готелі під назвою «Амая» і провадила розслідування далі. Врешті вона роздобула номера мобільника Саєса і розпочала облогу, телефонуючи йому щопівгодини. Повідомлень на автовідповідачі вона не залишала.

Він відповів тільки о десятій вечора.

— Вашій агенції належить всюдихід марки «ауді», модель Q7 Sline TDI, номер 360 643 АР 33.

— То й що?

Той самий пихатий, солоденький голос. Анаїс уже зібралася була сказати йому щось таке, щоб те самовдоволення стало йому поперек горла, коли ж раптом утямила, що вона нічого не може вдіяти з ним. Як переходити їй у наступ? Зі свідченнями чоловіка, що перебуває в розшуку, якому здалося, ніби його переслідувало це авто?