Гріф Ріфт скупо усміхнувся, стиха постукуючи пальцями по пульту.

— Споконвіку одне й те ж питання: чи задля щастя потрібні знання, чи краще цілковите невігластво, але злагода з природою, невибагливе життя, прості пісні?

— Ріфт, де ви бачили просте життя? Воно просте лише в казках. Для мислячої людини одвічно єдиним був шлях до пізнання необхідності й перемога над нею, зруйнування інферно. Інший шлях міг бути тільки через притуплення думки, винищення розумних створінь до цілковитого перетворення людини в тварину. Вибір: або вниз-у рабство, або вгору — до невтомної праці, творчості й пізнання.

— Ви маєте слушність, Соль. Але чим зарадити їм?

— Знанням. Тільки знаючі можуть обирати свої шляхи. Тільки вони можуть створити охоронні системи суспільства, які дозволять уникнути деспотизму і обману. Результат невігластва-оця розграбована планета, де соціальна структура дає змогу здобути освіту лише двадцятій частині людей, а решта звеличує красу передчасної смерті. Та досить слів, я побуду кілька днів на самоті і подумаю над індикатором. Передайте упаковку інформації Менті Кор.

Соль Саїн вийшов. Довга ніч Торманса тяглася повільно. Гріф Ріфт думав: люди Землі прагнули допомогти жителям Торманса, проте чи не було в їх діях того забороненого і злочинного втручання в чуже життя, коли представники вищої цивілізації, які не розуміють її законів, завдавали непоправної шкоди процесу нормального історичного розвитку? Людство деяких планет відобразило ці втручання в легендах про посланців Сатани, духів пітьми й зла.

Ріфт закрокував по кабіні, занепокоєно поглядаючи на сім зелених вогнів, ніби шукаючи відповіді. Він хотів порадитися з Фай Родіс, проте не встиг. Це вона познайомила їх з Тормансіанином нижчого стану і спрямувала розмову в таке русло, із якого землянам одразу став зрозумілим злочинний розрив інформації.

Ні, знання і краса, на які має незаперечне право кожна людина, не порушать історичного розвитку, якщо з’єднають обірвані провідні нитки! Навпаки, вони виправлять зловмисно зупинену течію історичного процесу, спрямують його в потрібний бік. Велике щастя врятувати одну людину, якою ж буде радість, коли вдасться допомогти цілій планеті!

І в цілковитому безгомінні нічного корабля його командирові почувся голос Фай Родіс, який твердо і рішуче сказав йому: “Так, любий Ріфт, так!”

Зодягнуті у легкі аварійні скафандри Нея Холлі, Олла Дез, Гріф Ріфт і Дів Сімбел стояли на куполі зорельота. Над ними височів білий балон, сяяв дзеркалами електронного перископа і слабо джеркотів турбінкою, що втримувала його проти вітру. Перед Дів Сімбелом розкрилася в усій красі місцевість навкруг зорельота. Пілот підняв руку, і Гріф Ріфт повернув широко розставлені об’єктиви далекоміра-стереотелескопа в напрямі, що позначився на лімбі. Всі земляни по черзі припадали до віконечка далекоміра: їм сподобався вибір інженера-пілота.

Посеред безплідних урвищ коричневої землі, врізаних у пасма жовтих прибережних пагорбів, лежала ниркоподібна улоговина, різко обмежена виступами перевернутих шарів пісковика. Звернений до зорельота бік приморського цасма підрізався крутим бескидом, що захищав улоговину од вітру. З приморських пагорбів аж до води спускалися густі зарості чагарника.

— Місцевина ідеальна! — сказав задоволений Сімбел. — Загороджує захисними полями обидва краї улоговини, а збоку — хвосто-полярну частину аж до моря. Глядачі припливатимуть уночі і, минувши чагарник, спускатимуться в долину.

— А маяк? — запитав Гріф Ріфт.

— Не потрібен, — відповіла Олла Дез. — Для захисного поля доведеться ставити вежку, вона ж слугуватиме й передавачем ТВФ за кілометр від “Темного Полум’я”. Піднімемо щоглу зі щілинним ультрафіолетовим випромінювачем, а їх нехай забезпечать люмінесцентними гоніометрами.

Спостерігаючи за зорельотом, охоронці побачили, як спустився білий балон, і чудовисько, що з’явилося з невідомих глибин космосу, заревіло. Двома протяжними гудками воно викликало представника варти.

Офіцер, підійшовши до зорельота, зрозумів, що земляни, які стояли на куполі, мали намір щось робити збоку від корабля. Але завваживши, що у цій зритій яругами місцевості не було жодної душі, він подав сигнал дозволу. Хвилі пилу й диму ринули від зорельота, перетворившись у прямовисну стіну, яка закривала приморські пагорби. Коли дим розвіявся, тормансіани побачили пряму дорогу, що пролягала через зарослі й байраки і закінчувалась на підвищенні, де росли поодинокі дерева з колючим, обвислим віттям. Офіцер варти вирішив повідомити начальників про несподівану активність землян. Та не встиг він зв’язатися по радіотелефону з Управлінням Очей Ради, як із надр “Темного Полум’я” виповзла споруда, схожа на низький, вертикально поставлений циліндр і, величаво перевалюючись, рушила щойно прокладеною дорогою. За кілька хвилин циліндр досяг кінцевої точки і завертівся там, вирівнюючи кам’янистий ґрунт. Він обертався дедалі швидше і нараз став рости вгору, висуваючи оберт за обертом спірально скручену товсту смугу білого металу. Поки офіцер варти доповідав, над деревами уже піднялась блискуча вежка, схожа на розтягнуту пружину й увінчана тонкою жердиною з кубиком на верхівці. Із зорельота ніхто не виходив, вежка стояла нерухомо. На сухому і спекотному побережжі все стихло, і тормансіани вирішили нічого не робити.

Того ж вечора “Темне Полум’я” передав Фай Родіс карту місцевості і план імпровізованого театру. Родіс попередила, що володар Торманса нагадав їй про “змагання” в танцях. Олла Дез пообіцяла за добу підготувати свій виступ.

Навіть Соль Саїн вийшов із свого відлюддя, коли увімкнули великий стереоекран зорельота.

У палаці Цоам чотири СДФ дали розгорнуте зображення просторої круглої кімнати корабля і — зворотним зв’язком — увесь Перлинний зал палацу.

Славетна танцівниця Гає Од Тімфіфт виступила зі своїм партнером, плечистим, невисоким, з мужнім і зосередженим обличчям. Вони виконали дуже складний, з різкими поворотами і кружляннями акробатичний танець, що відображав взаємну боротьбу чоловіка й жінки. Танцівниця була в короткій спідниці з ледве зшитих нитками вузьких червоних стрічок. Важкі браслети кайданами стягували ліву руку. Високо на шиї виблискувало намисто, схоже на нашийник. Жінка падала, чіпляючись за партнера, і простягалася на підлозі перед ним. У красивій і безсилій позі вона лежала на боці, граційно витягнувши руку й ногу і піднявши благальний погляд. Вона покірно подала партнерові другу руку й підігнула коліно, ладна будь-якої миті підвестись за його бажанням — промовистий вияв влади чоловіка і мізерної, але водночас небезпечної сили жінки.

Майстерність і краса виконавців, бездоганна легкість і вишуканість найскладніших поз, пристрасний, знадливий заклик танцівниці, тіло якої було ледь прикрите стрічками, справили враження навіть на володарів Торманса. Чойо Чагас, не звертаючи уваги на похмурість Янтре Яхах, посадив Фай Родіс поруч із собою і нахилився до гості, поблажливо усміхаючись:

— Мешканці планети Ян-Ях красиві й володіють мистецтвом виражати витончені почуття.

— Безумовно! — згодилась Родіс— Нам це особливо цікаво, адже на Землі немає чоловіків-танцюристів.

— Як? Ви не танцюєте вдвох?

— Танцюємо, і багато! Але я маю на увазі спеціальні сольні виступи великих артистів. Лише жінки здатні передати, своїм тілом усі хвилювання, переживання і бажання, які охоплюють людину в її пошуках прекрасного. Відійшли в минуле всі драми суперництва, ураженого самолюбства, поневолення жінки.

— Але що ж тоді можна виразити в танці?

— У нас танець перетворюється в чародійство таємничо мінливе і відчутно реальне.

Чойо Чагас знизав плечима.

— Фай даремно старається, добираючи поняття, які лише віддалено відповідають нашим, — шепнула Мента Кор, що сиділа позаду Дів Сімбела.

— Мабуть, Олла не матиме успіху, — сказала Нея Холлі, — після того як жінку крутили, гнули, мало не били.