Четвертий бік пам’ятника, повернутий до храму, був облямований доріжкою із скла того ж кольору, що й камінь пам’ятника. Тут четверте обличчя велета осявала усмішка, сумовита, сповнена розради і дивного торжества. З ласкавою обережністю він схилявся над юрмою молодих чоловіків І жінок а красивими й дужими тілами, що рвалися до нього. Вони тяглися до гіганта, а він ніби гладив долонею ниву піднятих до нього рук і перехиляв широку чашу на звернені до нього з надією і радістю обличчя.

Тиха й зосереджена, Фай Родіс повернулась до своїх відрізаних від усього світу апартаментів І зв’язалася по СДФ з Евізою, змалювавши їй розташування нового помешкання. Евіза під’єднала Вір Норіна, і Родіс заспокоїлася, що її вигнання не відбилося на товаришах. Очевидно, невдоволення Чойо Чагаса було спрямоване тільки проти неї.

Зараз у Родіс не було нікого дорожчого за Чеді, Евізу в Вір Норіна, загублених у величезній столиці. За Чеді Родіс боялася найбільше. Перебуваючи серед найневихованішої і найнедисциплінованішої частини населення, Чеді не могла розрахувати всі мотиви їхніх вчинків. Але Евіза запевняла, що у Чеді все добре й вона назбирала багато цікавих спостережень. І Родів спокійно заснула на новому місці, не звертаючи уваги на безперервне потріскування дерев’яних балок і мостин. У безпросвітній темряві, неначе старовинна лампадка, горів крихітний вогник СДФ; негайно зніме тривогу, якщо з’явиться непроханий гість чи зміниться хімічний склад повітряна домовлений час Родіс вдяглася по-тормансіанськи — у широкі штани, блузу з гладенької чорної матерії і тверді черевики. Замість ліхтаря Родіс наділа діадему, яка автоматично вмикалась у темряві, і натиснула носком у заглиблення стіни. Перш ніж ступити у відкритий отвір, вона встановила СДФ у першій кімнаті на автоматичне ввімкнення поля. Убезпечивши своє житло від нежданих гостей, Родіс засунула за собою стінну плиту.

У кінці перших сходів иа неї чекали Таель і архітектор. Знайомство почалось, як завжди, з довгого погляду й уривчастих, ніби ненароком сказаних слів. І не дивно — сором’язливому малорослому архітекторові, який звик до нечемності сановників і брутальності зовнішнього світу, Родіс, що спускалася сходами у світлоносній діадемі, видалася богинею. Таель тільки усміхнувся, пригадуючи своє власне потрясіння від першої зустрічі з Родіс. Зигзагоподібний спуск привів до галереї, яка кільцем аркад оточувала центральну валу з низьким склепінням. Кам’яні лави ховались у нішах між аркадами. Архітектор підвів своїх супутників до тієї з них, де стояли новенький стіл і масивний циліндр із стовпчиком подвійного ліхтаря, увімкнув його. Сильне червонясте світло залило підземелля. Архітектор трохи відступив назад, вклонився і назвав себе.

— Гах Ду-ден, або Гахден.

Він розстелив зведені креслення підземель Храму Часу, і Ро-діс вразили їхні розміри. Два яруси переходів і галерей, пронизуючи ґрунт, розбігались в усі напрямки, викидаючи шість довгих рукавів за межі саду і стіни.

— Ось ця галерея виходить під статуєю Часу, — пояснив архітектор, — але ми залишили її зачиненою, там надто багатолюдне місце. Хід номер п’ять, ліворуч від неї, один із найзручніших. Він закінчується в старому павільйоні, зайнятому зараз електричними трансформаторами високої напруги, куди ми, “джи”, маємо вільний доступ. Ще кращий четвертий хід, заглиблений у товщу скелі на схилі гори, там, на виступі, стоїть старий будинок хімічної лабораторії імені Зет Уга. З підвалу лабораторії опускається вертикальний колодязь, доступний усім, хто посвячений у таємницю храму. Інші ходи йдуть у відкриті місця, якщо ними часто користуватися, вони можуть бути виявлені, але на випадок втечі згодяться.

— Зет Уг — один із членів Ради Чотирьох? — запитала Родіс. — Я не знала, що він учений-хімік.

— Зовсім ні! — засміявся архітектор. — У нас будь-який інститут, театр, завод можуть бути названі іменами великих, котрі не мають ніякого відношення ні до науки, ні до мистецтва, взагалі ні до чого, крім влади.

— Такий звичай, — ніби вибачаючись, потвердив Таель.

— І я зможу бачитися з людьми у цій залі? — Родіс оглянула просторе підземелля.

— Я гадаю, що напасникам тут буде зручно оточити нас. Ходімо до Святилища Трьох Кроків, воно на другому ярусі.

Підземелля другого горизонту виявились просторішими. Де-не-де в них збереглися меблі, виготовлені з чорного дерева або з крихкого чавуну, який широко використовувався на планеті, де не вистачало чистих металів. На речах лежав тонкий шар пилюки. Ретельно відполіровані стіни вкривав твердий склоподібний матеріал. Під ним збереглися фрески, мальовані на блискучому чорному тлі двома улюбленими фарбами Торманса — червоною і канарково-жовтою. Комбінація двох кольорів робила зображення грубуватими, водночас надаючи їм первісної дикості й сили. Родіс, мимоволі притишуючи ходу, захоплено розглядала творіння стародавніх художників Ян-Ях. Таель і Гахден не звертали на стінні розписи ніякої уваги.

Наскільки могла судити Родіс, фрески виражали неминучий прихід людини до смерті за невмолимою течією часу.

Правобіч галереї почуття життя повільно зростали від безтурботної дитячої гри до досвідченої зрілості й згасали в старості, у спалаху відчаю, за яким ішов раптовий обрив у смерть. Він виражався прямовисною лінією, яка обрізала все, що підходило до неї. За цією гранню була тільки чорнота. На тому ж чорному тлі біля краю скупчилася група людей, виписаних з особливою виразністю. Деформовані віком і хворобами, люди впирались, збиваючись докупи, та тільки-но хтось торкався страшної лінії, як у пітьмі зникли, ніби відсічені, голови, руки, тіла…

На лівій, такій же чорній стіні йшли вже не фрески, а барельєфи, занурені в подібний матеріал, з якого вони проступали з казковою реальністю. Художники зобразили тут різкий перехід від задумливого отроцтва до юності, вираженої зростанням сексуальних почуттів, ніби весь світ зводився до ритміки танцюючих юних літ в еротичному шаленстві.

Червоні чоловіки й вогненно-жовті жінки сплітались у химерних позах. Проте цим дивовижним зображенням все-таки не вистачало божественного достоїнства еротичних скульптур староданьої Індії І навіть демонічної глибини тантричних фресок Тібету чи картин сатаністів Ірану.

Дзеркально-чорна пітьма обривала процесію фігур не в згасаючому занепаді, а в момент крещендо, вирування почуттів. Ліва стіна на противагу правій відображала концепцію ранньої смерті.

Ідея швидкісного обертання поколінь із селекцією найбільш здібних для технічного прогресу, очевидно, виникла на Тормансі здавна.

Сучасне населення планети збирало плоди думок, посіяних тисячоліття тому, — катастрофа перенаселення оформила це у справжню філософію.

Чорна галерея розширилась. Над головами учасників походу нависли страшні маски, грубо й пістряво розмальовані. Величезні роззявлені роти, викривлені уїдливими усмішками, скалили не по-людськи гострі зуби, презирливо-знущально мружились дивовижно живі очі. Нижче за ці відворотні пики проходив ряд інших масок природних людських розмірів, на них стояла печать безнадійної меланхолії. Духовний занепад прозирав з них так реально, що викликав у Родіс нездоланно важке почуття. Маски завжди були індикаторами психологічних труднощів життя, яка викликала необхідність приховування істинного обличчя людини і суспільства. Алегорія масок тут здавалася дуже простою, але за грандіозністю задуму і рівнем виконання вони не поступалися фрескам чорної галереї. Родіс сказала про це архітекторові. Пожвавившись, він попрохав її зачекати. Удвох з Таелем вони принесли високу лаву, зняли з гачків потворні зображення, порожнисті, зліплені з легкого матеріалу. Маски прикривали видовжений на всю галерею фриз чудових скульптур молодих вродливих людей з мужніми і благородними обличчями, в їхніх оголених тілах не було ні сором’язливості, ні тваринної сексуальності постатей з чорної галереї.

— Навіщо їх закрили цими пиками? І коли? — запитала Родіс.

— В епоху встановлення всепланетної влади, — відказав Гахден, — щоб знищити ще одну духовну опору людини. Ті, хто здавна приходив сюди, споглядали й замислювались — ставали душевно схожими на людей минулого, переймали їхню силу, мудрість, ясність. Здобували мужність, мрію і волю — якості, нестерпні для володарів. Ось чому фризи завісили масками Століття Голоду і Вбивств… Поставимо їх на місце, Таель!