— Я би залюбки звів рахунки з вами усіма, але не сьогодні. Мені потрібен ніґґер. Тому вшивайтеся звідси, малі засранці.

— Точно! — хвацько додав Ригайло.

— Він убив мого собаку! — закричав Майк високим зламаним голосом. — Він сам сказав!

— Негайно йди сюди, — сказав Генрі. — Якщо прийдеш сам, то, може, я подарую тобі життя.

Майк затремтів, але з місця не рушив.

Чітко та м’яко вимовляючи слова, Білл заявив:

— Пу-пустовище належить нам. Тому с-самі забирайтеся з-звідси.

Генрі вирячив на нього очі. Йому наче ляпаса заліпили.

— І хто ж мене звідси вижене? Чи не ти, цибаню? — запитав він.

— М-м-ми всі, — відповів Білл. — Нам набридло б-б-бігати від тебе, Б-б-баверзе. За-за-забирайся.

— Ах ти ж довбаний заїко, — промовив Генрі, нахилив голову та кинувся вперед.

Білл мав повну жменю каміння. Усі невдахи тримали жмені камінців, окрім Майка та Беверлі, яка встигла підібрати лиш один. Білл став жбурляти снаряди в Генрі — не поспішаючи, проте сильно та досить мітко. Перший камінь пролетів повз, другий влучив Генрі в плече. Якби за третім разом Білл промазав, то Генрі устиг би його дістатися та повалити на землю. Але камінь знайшов свою ціль, попавши в похилену голову Баверза.

Генрі скрикнув від болю й несподіванки, підвів погляд… і отримав ще чотири удари — одне невеличке любовне послання попало йому в груди від Річі Тозіера, друге, від Едді, зрикошетило від лопатки, третє, від Стена Юріса, дісталося гомілки, а єдиний камінець Беверлі прилетів йому в живіт.

Не вірячи власним очам, Генрі знову глянув на Невдах, і тоді в повітря здійнявся цілий шквал снарядів. Генрі впав на спину з перекошеним від болю обличчям.

— Нумо, хлопці, ви чого?! — закричав він. — Допоможіть мені!

— Ви-випалом паль! — віддав наказ Білл і, не чекаючи, поки інші візьмуть із нього приклад, кинувся вперед.

Невдахи сунулись за Біллом, жбурляючи каміння не лише в Генрі, а й у його підлеглих. Дорослі хлопці почали підбирати з землі амуніцію, проте багато не назбирали, бо їм уже добряче всипали перцю. Пітер Гордон скрикнув, коли в нього влучив снаряд Бена, роздряпавши вилицю до крові. Він відступив на кілька кроків, повагався, нерішуче кинув камінець чи два і… пустився навтьоки. З нього було досить, справи так не робляться на Західному Бродвеї.

Генрі несамовито згріб жменю каміння. Невдахам на щастя, більшість із них виявились дрібною галькою. Він кинув один великий уламок у Беверлі та подряпав їй руку. Вона зойкнула.

Бен із криком кинувся на Генрі Баверза, який вчасно озирнувся, аби його помітити, але не досить швидко, аби увернутися. Бен збив його з ніг, бо важив фунтів сто п’ятдесят, якщо не всі сто шістдесят, тож результат сутички був наперед відомий. Генрі не просто розтягнувся на землі, а відлетів убік, приземлився на спину й покотився. А Бен уже знову мчав на нього, не помічаючи пекучого болю у вусі, коли Ригайло Хаґґінс поцілив у нього брилою розміром із м’яч для гольфу.

Генрі намагався стати навколішки, проте Бен добіг до нього та з усією силою копнув ногою у кросівку в ліве стегно. Генрі важко перекотився на спину й підвів на Бена палаючі очі.

— Не можна кидатись камінням у дівчаток! — закричав Бен. Він не пам’ятав, щоб колись у житті відчував такий гнів. — Не можна…

І раптом Бен помітив, як Генрі креснув сірником, і в його руці спалахнув вогонь. Баверз підніс сірник до товстого ґноту «М-80», а потім кинув вибухівку Бенові в обличчя. Не усвідомлюючи власних дій, Бен відбив її долонею, змахнувши рукою так, ніби цілився ракеткою у волан. «М-80» полетіла вниз. Генрі побачив, як до нього наближається снаряд, вибалушив очі та з криком відкотився вбік. За долю секунди петарда вибухнула, опаливши та порвавши на Генрі сорочку.

Тієї ж миті Бена вдарив Лось Седлер, і Генском упав на коліна. Бен прикусив язика, з рота полилася кров. Він ошелешено кліпнув очима. Лось кинувся вперед, але не встиг дістатися того місця, де завалився Бен, як позаду нього опинився Білл і засипав здорованя градом камінців. Лось заволав та повернувся до Денбро.

— Ти напав зі спини, жовторотий! — скрикнув він. — Це, бля, не по правилах!

Він уже наготувався відбити атаку, коли до Білла приєднався Річі й почав його обстрілювати. Аргументи Лося щодо жовторотості не справили жодного враження на Річі, бо він на власні очі бачив, як п’ятеро великих хлопців гналися за переляканим Майком, тож йому було вкрай важко прирівняти їх до Короля Артура та Лицарів Круглого столу. Один із камінців Річі розпоров Лосю шкіру над лівою бровою, і той завив.

Едді та Стен Юріс приєдналися до Білла й Річі. Беверлі підбігла до них. Із рани на її руці струменіла, кров, проте в очах горів вогонь. Полетіло каміння. Ригайло Хаґґінс закричав, коли один зі снарядів улучив йому в лікоть. Він незграбно закрутився на місці, потираючи забите місце. Генрі підвівся на ноги. Сорочка на спині висіла дрантям, проте шкіра якимось дивом уціліла. Але перш ніж Баверз устиг повернутися обличчям до Невдах, Бен Генском запустив камінець йому в потилицю, і він знову повалився на коліна.

Того дня Віктор Кріс завдав найбільшої шкоди Невдахам: частково тому, що він був вправним пітчером із сильною подачею, але в основному (як би це парадоксально не звучало) тому, що не отримував жодної насолоди від цієї сутички. Йому все менше хотілося брати в ній участь. У такій бійці можна отримати серйозні поранення: розтрощити голову якомусь малюку чи повибивати всі зуби, або навіть око. Але, оскільки він там уже опинився, то збирався битися до останнього.

Завдяки цьому внутрішньому спокою в нього знайшлися зайві півхвилини, щоби набрати жменю ваговитих снарядів. Поки Невдахи перегруповувалися у нову артилерійську шеренгу, він кинув один в Едді та попав у підборіддя. Каспбрак упав і заплакав, із рани потекла кров. Бен повернувся до нього, але Едді вже ставав на ноги. Його бліду шкіру заливала яскраво-червона кров, очі звузилися.

Віктор метнув камінь у Річі, і снаряд із глухим стуком влучив йому в груди. Річі кинув камінь у відповідь, але Вік легко увернувся й поцілив у Денбро. Білл відкинув голову назад, але не встиг: камінь розкроїв йому щоку.

Білл повернувся до Віктора. Їхні погляди зустрілися, і Вік побачив щось таке в очах того малого заїки, що налякало його до всирачки. Неймовірно, але з його губ мало не вирвалася фраза: «Я не хотів»… проте такі речі не можна казати жовторотій малечі. Якщо не хочеш, щоб друзяки глузували з тебе до кінця життя.

Білл рушив на Віка, а Вік — на Білла. Одночасно, ніби підкорившись якійсь невимовленій команді, вони стали кидати одне в одного каміння, продовжуючи наступ. Бій навколо припинився, бо всі дивилися на них, навіть Генрі повернув голову до дуелянтів.

Віктор підстрибував й ухилявся, але Білл навіть бровою не повів. Каміння било його в груди, плечі, живіт. Один снаряд чиркнув біля самого вуха, а Біллові й діла не було — він продовжував жбурляти один камінь за іншим, із убивчою силою посилаючи їх у Віка. Третій удар прийшовся Вікові в коліно. Щось хруснуло, і Віктор приглушено застогнав. У нього закінчилися снаряди, а у Білла лишався ще один камінець. Камінь був білим та гладеньким, із прожилками кварцу, а розміром та формою нагадував качаче яйце. Вікторові Крісу він здавався напрочуд важким і твердим. Білл стояв за п’ять футів від нього.

— 3-забирайтеся з-з-звідси, за-зараз же, — сказав він, — інакше я ро-розколю тобі г-голову, як г-горіх. Я н-не ж-жартую.

Віктор зазирнув йому в очі та зрозумів, що Білл дійсно був налаштований серйозно. Не промовивши ні слова, він повернувся до Денбро спиною та пішов у тому ж напрямку, в якому зник Пітер Гордон.

Ригайло та Лось Седлер невпевнено озиралися. Червона цівка збігала з кутика рота Лося, а обличчя Ригайла заливала кров із рваної рани на чолі.

Генрі ворушив губами, але не міг вичавити з себе ані звуку. Білл повернувся до Генрі.

— За-за-забирайся, — сказав він.

— А якщо не заберуся?