— Вибач, мамо, — гукнув він у відповідь.
— Джорджі, ти покидьок, — промовив Білл зі своєї спальні. Зробив він це притишеним голосом, щоб не почула мати.
Джордж стиха хихикнув. Страх із хлопчика вже пішов геть; він сплив з нього так само легко, як спливає кошмар з людини, яка похололою, хапаючи ротом повітря, прокинулась з його лабетів, яка відчуває власне тіло й тупиться очима на оточуючі її речі, аби впевнитись, що нічого того насправді не відбувалося, і яка відразу ж починає забувати свій сон. Половина того сновидіння спливає, коли її ступні торкаються підлоги, три чверті, коли вона виходить із душу й починає витиратися рушником; весь — коли вона закінчує снідати. Усе пощезає… до наступного разу, коли, знов у лабетах кошмару, усі ті страхи згадаються знов.
«Та черепаха, — думав Джордж, ідучи до кухонного столу, в шухляді якого лежали сірники. — Де я ще бачив схожу черепаху?»
Але жодної відповіді не надійшло, і він анулював своє запитання.
Джордж дістав сірники з шухляди, взяв ніж з підставки (обережно тримаючи його гострим краєм від свого тіла, як його був навчив тато) і невеличку миску з посудної шафи в їдальні. І потім пішов до кімнати Білла.
— Н-н-ну що т-т-ти за гівнюк такий, Дж-Джорджі, — промовив Білл, але цілком дружньо, відсовуючи на нічному столику подалі предмети, пов’язані з його хворобою: порожню склянку, графин з водою, серветки «Клінекс», книжки, слоїк мазі «Вікс ВапоРаб»[16], запах якої в Білла все життя асоціюватиметься з важкими від слизу грудьми, кашлем і забитим шмарклями носом. Там також стояв старенький радіоприймач «Філко»[17], з якого звучав не Шопен і не Бах, а якась мелодія Малюка Річарда[18]… Утім, дуже тихенько, так тихенько, що Малюка Річарда було позбавлено всієї його брутальної, первісної потужності. Їхня мати-піаністка, яка отримала класичну музичну освіту в Джульярді[19], ненавиділа рок-н-рол. Він їй не просто не подобався, вона відчувала до нього глибоку відразу.
— Я не гівнюк, — сказав Джорджі, кладучи на нічний столик принесені ним речі й сідаючи на ліжко до Білла.
— Авжеж, не гівнюк, — сказав Білл. — Ти не що інше, як велика-величезна коричнева дірка-в-гузні, ось хто ти такий.
Джордж спробував собі уявити хлопця, який є не чим іншим, а тільки великою-величезною діркою-в-гузні на ніжках, і почав хихотіти.
— Ти дірка, більша навіть за Огасту[20], — сказав Білл, також починаючи хихотіти.
— А ти дірка-в-гузні, більша за цілий наш штат, — відповів Джордж. Тут уже обох хлопців підірвало сміхом не менш як на дві хвилини.
Після цього завелася та розмова пошепки, що значить вельми мало для будь-кого, окрім малих хлопчаків: закиди одне одному, хто з них найбільша дірка-в-гузні, хто має найбільшу дірку-в-гузні, чия дірка-в-гузні найкоричневіша й тому подібне. І врешті-решт Білл промовив одне з заборонених слів — він назвав Джорджа великою засраною діркою-в-гузні — і обидва страшенно з цього реготали. Сміх Біллі перейшов у напад кашлю. Коли кашель нарешті почав стишуватися (на той момент обличчя Білла набуло сливового відтінку, що Джордж собі відзначив з деяким страхом), гра на роялі знову припинилася. Вони вдвох дивилися в напрямку вітальні, дослухаючись, чи не почують, як відсувається рояльна лавка, дослухаючись, чи не почують нетерплячі кроки матері. Білл уткнувся ротом собі в згин ліктя, заглушаючи останні пориви кашлю і одночасно показуючи на графин. Джордж налив йому склянку води, і він її всю випив.
Рояль почав грати знову — і знову «До Елізи». Заїкуватий Білл назавжди запам’ятав цю п’єсу, і навіть через багато років від її звуків йому завжди обсипало морозом плечі й спину; серце в ньому обривалося, і він згадував: «Моя мати це грала в той день, коли помер Джорджі».
— Ти більше не будеш кашляти, Білле?
— Ні.
Білл витяг із коробки папірчик «Клінекс», видав якийсь гаркотливий звук у грудях, сплюнув мокротиння в серветку, зіжмакав і викинув її до сміттєвого кошика біля ліжка, який уже був заповнений подібними зіжмаканими папірцями. Потім він відкрив коробку з парафіном і витряс собі на долоню масний куб. Джордж уважно за ним спостерігав, але без балачок, без розпитувань. Білл не любив, щоб Джордж говорив до нього, коли він щось робить, а Джордж уже привчився — якщо він триматиме язика на припоні, Білл сам зазвичай починає пояснювати, що він робить.
Білл відрізав ножем від куба парафіну маленький шматок. Поклав той шматок у миску, потім тернув сірником і поклав той сірник згори на парафін. Хлопчики дивилися на маленьке жовте полум’я, в той час як помираючий вітер вряди-годи кидав у вікно жмені дощу.
— Треба зробити човен водостійким, бо інакше він просто намокне й потоне, — сказав Білл.
Поряд із Джорджем його заїкуватість легшала — інколи він навіть зовсім не заїкався. А от у школі вона могла ставати такою важкою, що він узагалі втрачав здатність говорити. Спроможність висловлюватись припинялася, і однокласники Білла відвертали очі деінде, поки Білл, вчепившись долонями в краї парти, з обличчям, поруділим майже до кольору його волосся, з очима, зіщуленими в щілинки, намагався вивернути бодай слово зі свого непіддатного рота. Подеколи — в більшості випадків — слово таки виходило. Іншим разом воно просто відмовлялося. Коли Біллу було три роки, його збила машина, він тоді вдарився об стіну будинку; він залишався непритомним сім годин. Мама казала, що саме та аварія призвела до його заїкуватості. Інколи Джордж — і сам Білл — відчували підозру, що їхній батько не так у цьому впевнений.
Шматок парафіну в мисці майже цілком розплавився.
Обхопивши свою картонну паличку, полум’я сірника зменшилося, посинішало, а потім і погасло. Білл встромив пальця в ту рідину й висмикнув його з притишеним сичанням. Він винувато поглянув на Джорджа.
— Гаряче, — промовив він.
Через кілька секунд він знову занурив туди палець і почав намазувати парафіном боки човника, де той швидко застигав молочною плівкою.
— А я можу теж це робити? — спитав Джордж.
— Гаразд. Але не крапни на ковдру, а то мама тебе вб’є.
Джордж і собі занурив пальця у парафін, який тепер був дуже теплим, але вже не гарячим, і почав намазувати ним інший борт човника.
— Не накладай занадто багато, ти, дірка-в-гузні! — застеріг його Білл. — Ти хочеш потопити його в першому ж рейсі?
— Я вибачаюся.
— Та все в порядку, тільки п-п-родовжуй легесенько.
Джордж покінчив зі своїм бортом, потім затримав човник у руках, той тепер трішки поважчав, але не дуже.
— Такий класний, — промовив він. — Піду надвір і його попускаю.
— Йо, так і зроби, — погодився Білл.
Раптом він здався втомленим — втомленим і все ще не вельми здоровим.
— Хотілося б, аби й ти міг піти, — сказав Джордж. Йому насправді цього хотілося. Білл іноді, через деякий час, починав командувати, але в нього завжди народжувалися класнючі ідеї, і він майже ніколи не бився. — Це ж насправді твій човен.
— Корабель, — виправив його Білл. — Називай його кораблем.
— Гаразд, корабель.
— Мені й самому хотілося б вийти надвір, — сказав Білл понуро.
— Ну… — з корабликом у руках переступив з ноги на ногу Джордж.
— Ти тільки одягнися під дощ, як слід, — нагадав йому Білл, — а то тебе теж скрутить таким, як у мене, грип-кахиком. Може, ти й уже його підхопив з моїми м-м-мікробами.
— Дякую, Білле. Це чудесний корабель.
І тут Джордж зробив те, чого він не робив уже довгий час, те, чого Білл ніколи не забуде: він нахилився і поцілував брата в щоку.
— От тепер ти точно його підхопив, дірка-ти-в-гузні, — промовив Білл, але попри те зі збадьореним виглядом. Він посміхнувся Джорджу. — І ще, віднеси все це назад. А то мама р-р-роздратується.
16
«Vicks VapoRub» — ментолово-камфорно-евкаліптова мазь для розтирання грудей і горла при застуді дітей, яка випускається з 1894 р.
17
«Philco» — заснована 1892 р. філадельфійська компанія з виробництва електроприладів, яка вивела на ринок чимало інновацій (зокрема, перше телемовлення 1932 p., перші поверхово-бар’єрні транзистори для швидкісних комп’ютерів у 1953, лідер з виробництва й продажу радіоприймачів тощо), збанкрутувала 1961 p., хоча бренд все ще існує.
18
Little Richard (нар. 1932 р.) — піаніст і співак з надзвичайно верескливим голосом, «архітектор» класичного рок-н-ролу, автор численних евергрінів у цьому жанрі.
19
«Juilliard School» — заснована 1905 р. в Нью-Йорку консерваторія, один із найшанованіших у світі освітніх закладів у сфері виконавчих мистецтв.
20
Augusta — засноване 1607 р. місто, столиця штату Мейн (1958 р. близько 21 тис. мешканців).