Фредді не бажає більше думати про це і про різні хакерські штучки, зроблені для Доктора Z. Вона тисне на кнопку домофону.

Іде до дверей і чекає на нього, для хоробрості хильнувши скотчу. Фляжку ховає в нагрудну кишеню другої сорочки, потім засовує руку глибше, у кишеню третьої, де тримає м’ятні пастилки. Вона схильна думати, що Докторові Z, скоріш за все, до сраки, чи пахне від неї бухлом, але вона ще за часів «Discount Electronix» звикла закушувати кожен ковток м’ятною пастилкою, а старі звички міцні. Із кишені верхньої сорочки вона видобуває пачку «мальборо» і підкурює. Це ще більше замаскує запах алкоголю, а коли йому не сподобається дихати її димом, то бідненький він, нещасненький.

— Оцей тип дав тобі доволі гарну квартиру і заплатив тобі майже тридцять штук приблизно за останні півтора року, — казала їй Ґлорія. — Багатувато за справу, яку будь-який хакер, вартий так називатися, може зробити лівою ногою, — ну, принаймні, ти так кажеш. То чому ти? І чому так багато?

І це ще одна річ, про яку Фредді воліє не думати.

Усе почалося з фотографії Брейді з мамою. Вона знайшла її в кімнаті, де «Discount Electronix» складали всякий мотлох, невдовзі після того, як співробітникам повідомили, що крамницю в «Березовому пагорбі» зачиняють. Їхній бос, Ентоні (Тоунз) Фробішер, мабуть, взяв фотку з робочого місця Брейді й викинув, коли дізнався, що Брейді і є той самий страшний Мерседес-кілер. Фредді не мала великої любові до Брейді (хоча вони колись вели кілька розумних розмов про гендерну ідентичність). Загорнути цю фотографію й віднести її в лікарню було суто імпульсом. А потім вона ще кілька разів навідувалася суто з допитливості, та й пишалася трохи тим, як Брейді на неї реагував. Він усміхався.

— Він на вас реагує! — сказала нова старша медсестра Скапеллі після одного з візитів Фредді. — Це дуже незвичайно.

На той час, коли Скапеллі посіла місце Беккі Хелмінгтон, Фредді знала, що таємничий Доктор Z, який почав забезпечувати її живими грошима, — це насправді доктор Фелікс Бабіно. Вона над цим також не замислювалася. І про коробки, які врешті почали прибувати з Терра-Хота через Єдину службу доставки. Чи про хакерські справи, які робила. Вона стала професіоналом з незамислювання, бо коли вже почати думати, то всі зв’язки виявляться очевидними. І все через ту трекляту фотографію. Фредді тепер шкодує, що піддалася тому імпульсу, але її мати мала приповідку: «Занадто пізно настає занадто швидко».

Вона чує кроки в коридорі. Відмикає двері ще до того, як у них дзвонять, і запитання злітає з її вуст іще раніше, ніж вона його усвідомлює:

— Скажіть мені правду, Докторе Z: ви — Брейді?

Не встигає Ходжес увійти й скинути пальто, як дзвонить мобільний.

— Алло, Холлі?

— У тебе все гаразд?

Чимало її дзвінків, як бачить Ходжес, починаються з того самого привітання. Ну але ж це краще, ніж «Щоб ти здох, падлюко!».

— Так, у мене порядок.

— Іще день — і починай лікуватися. А почавши, не зупиняйся. Що лікарі казатимуть — усе роби!

— Годі хвилюватися. Ми ж домовилися.

— Я припиню хвилюватися, коли в тебе не буде раку.

Не треба, Холлі, думає він і заплющує очі, стримуючи непрошені сльози. Не треба, не треба, не треба.

— Увечері прилетить Джером. Він з літака телефонував, питав про Барбару, і я розповіла йому все те, що вона — мені. Він буде об одинадцятій. Добре, що він саме тоді вирушив, бо насувається буря. Очікується, що вона буде сильна. Я запропонувала йому винайняти машину, як я роблю для тебе, коли ти виїжджаєш з міста, зараз це легко, коли в нас корпоративний рахунок…

— Який ти лобіювала, доки я здався. Повір мені, я розумію.

— Але йому машина не потрібна. Його батько машиною зустріне. Барбару вони побачать завтра о восьмій і привезуть додому, якщо лікарі її відпустять. Джером сказав, що може прибути в наш офіс о десятій, якщо зручно.

— Звучить непогано, — каже Ходжес, витираючи очі. Він не знає, наскільки Джером може їм допомогти, але побачити його буде дуже гарно. — Може, він іще щось у сестри дізнається про ту чортову штуку…

— Я його попросила. А в Діни ти взяв?

— Так. І випробував. Справді, з демо-екраном «Риболовлі» щось таки є. Якщо довго дивитися, куняти починаєш. Мабуть, це суто випадково, і не дуже уявляю, як це може серйозно впливати на більшість дітей, бо вони ж хочуть одразу перейти до гри.

Він розповідає їй решту того, що почув від Діни.

Холлі каже:

— То Діна дістала свій «заппіт» не так, як Барбара й Еллертон.

— Ні.

— І не забуваймо про Гільду Карвер. Їй же теж дав таку річ той, хто назвався Майроном Закімом. Тільки в неї пристрій не працював. Барб каже, що він тільки блимнув синім і здох. А ти сині спалахи які-небудь бачив?

— Ні. — Ходжес придивляється до скромного вмісту холодильника, шукаючи, що може прийняти його шлунок, і спиняється на коробочці йогурту з бананом. — А ще були рожеві рибки, але коли я по парочці з них пальцем влучив — а це не хухри-мухри! — цифри не з’являлися.

— А в місіс Еллертон, готова закластися, так було!

Ходжес теж так думає. Узагальнювати ще зарано, але він починає думати про те, що рибки з цифрами з’являються лише на тих «заппітах», які роздавав чоловік із валізою — Майрон Закім. Також Ходжес гадає, що хтось веде оці ігри з літерою Z, а ігри разом із хворобливим інтересом до самогубств були частиною modus operandi Брейді. Тільки ж Брейді, хай йому грець, міцно застряг у своїй палаті в Кайнера. Ходжес і далі бунтує проти цього беззаперечного факту. Якщо Брейді Хартсфілд має для своїх брудних справ підставних осіб, а як видається, має — то як же він ними керує? І чому вони взагалі щось для нього роблять?

— Холлі, мені дуже треба, щоб ти розкочегарила свій комп’ютер і дещо перевірила. Не дуже велике, так — «і», над яким крапочку поставити.

— Кажи!

— Я хочу знати, чи «Sunrise Solutions» виступали спонсором турне «Довколишніх» у 2010 році, коли Хартсфілд намагався підірвати глядацьку залу «Мінго». Чи хоч якого-небудь їхнього турне.

— Можу. А ти вечеряв?

— От зараз саме лаштуюся.

— Добре. А що ти їстимеш?

— Стейк, картоха фрі і салат, — каже Ходжес, гидливо й смиренно дивлячись на коробочку з йогуртом. — І трохи яблучного пирога лишилося на десерт.

— Ти його в мікрохвильовці нагрій — і ложечку ванільного морозива зверху. Смакота!

— Зважу на таку пораду.

Він не має чого дивуватися, коли Холлі передзвонює через п’ять хвилин із тією інформацією, якої він просив, — Холлі така і є, але він усе одно дивується.

— Боже, Холлі, що, вже?

Навіть не підозрюючи, що повторює слова Фредді Лінклаттер майже точно, Холлі провадить:

— Наступного разу загадай щось складніше. Тобі, мабуть, цікаво буде знати, що «Довколишні» розпалися у 2013 році. Ці бойз-бенди, схоже, довго не тримаються.

— Не тримаються, — каже Ходжес. — Щойно вони починають голитися, маленькі дівчатка втрачають до них інтерес.

— Я б і не подумала, — каже Холлі. — Мені завжди так подобався Біллі Джоел. А ще Майкл Болтон.

Ох ти ж, Холлі, сумно думає Ходжес. І це не вперше.

— Між 2007 і 2012 роками група зробила шість гастролей по всій країні. Спочатку їх спонсорувала фірма «Крупи Шарпа», вони безкоштовні зразки своїх сніданків роздавали на концертах. Останні два — і той, що в «Мінго», теж — спонсорувала «Пепсі».

— «Sunrise Solutions» не було?

— Ні.

— Дякую, Холлі. Завтра побачимося.

— Так. То ти там вечеряєш?

— Та оце сідаю.

— Добре. І постарайся сходити до Барбари до того, як почнеш лікуватися. Їй потрібні дружні обличчя, бо те, що в неї було не так, іще не до кінця минулося. Каже, як слід слимака у голові лишився.

— Подбаю! — каже Ходжес, але цієї обіцянки він дотриматися не зможе.

Ви — Брейді?

Фелікс Бабіно, який іноді називає себе Майроном Закімом, іноді — Доктором Z, посміхається, чуючи таке запитання. Його неголені щоки беруться моторошними складками. Сьогодні в нього на голові замість капелюха-трілбі волохата вушанка, і його сивина неохайно стирчить з-під неї.