Ходжес дивиться на Джерома.

— Тобто розмова в мережі, — пояснює Джером.

— Якийсь хлопчик у Де-Мойні знепритомнів, вдарився головою об ріг столу — і проламав собі череп! — У голосі Холлі звучить майже радість, вона підхоплюється і підскакує до них. Її щоки пашіють. — Мали б бути судові процеси! Не сумніваюся, що вони й стали однією з причин того, що компанія «Zappit» закрилася! Може, навіть тому ж і «Sunrise Solutions»…

Дзвонить телефон на столі.

— Ой, блін! — каже вона до нього.

— Хто дзвонить — скажи йому, що ми сьогодні зачинені.

Але після слів «Алло, здрастуйте, ви телефонуєте в „Що впало, те пропало“» — Холлі просто слухає. Потім розвертається, тримаючи слухавку.

— Це Піт Гантлі. Він каже, що в нього до тебе термінова розмова, і в нього голос… дивний. Чи він сумний, чи сердитий, чи щось іще.

Ходжес іде в зовнішній кабінет, щоб дізнатися, чому Піт сумний, сердитий чи ще якийсь.

За його спиною Джером вмикає «заппіт» Діни Скотт.

У комп’ютерному кублі Фредді Лінклаттер (яка випила чотири таблетки екседрину й пішла спати) повідомлення «ЗНАЙДЕНО 44» міняється на «ЗНАЙДЕНО 45». Репітер висвічує «ЗАВАНТАЖУЄТЬСЯ…»

Потім — «ВИКОНАНО».

Піт не вітається. Каже він ось що:

— Бере оце, Керме. Бери — і труси його, поки правду не витрусиш. Сука в домі з двома ВКРами, а я вийшов у якесь не знаю що. Мабуть, садовий сарай, і холод тут пекельний!

Спочатку Ходжес занадто здивований, щоб відповісти, і то не тому, що двоє ВКРів (слідчих відділу кримінальних розслідувань штату) працюють там само, де й Піт. Дивує (та, по правді, просто вражає) його інше: за довгий час їхньої співпраці Піт таким грубим словом сказав про жінку тільки раз. Коли розповідав про свою тещу, яка намовила Пітову жінку піти від нього й забрала її до себе разом із дітьми, коли та вчинила за її словами. Єдина «сука», про яку він зараз може вести мову, — це, ймовірно, його напарниця Іззі Джейнз, вона ж Міс Красиві Сірі Очі.

— Керміте, ти тут?

— Тут, — відповідає Ходжес. — А ти де?

— Цукрові гірки. Дім доктора Фелікса Бабіно на мальовничій Бузковій вулиці. Його, бляха, маєток. Ти ж знаєш, хто такий Бабіно, точно ж знаєш. Ніхто з нас ближче до Брейді Хартсфілда не підходив, ніж ти. Він же якийсь час тобі був ну як хобі.

— Про кого ти — я розумію. А про що — ні.

— Там усе зараз ось-ось вибухне на хуй, старий, — і Іззі не хоче, щоб у неї тоді шрапнеллю влучило. У неї, бачте, амбіції. Голова детективного відділу за десять років, мабуть, усієї поліції — за п’ятнадцять. Я це розумію, тільки це не значить, що мені воно подобається. Вона за моєю спиною телефонувала шефові Горґану, а той викликав ВКРів. Зараз це офіційно ще не їхня справа, але до півдня вже буде. У них тут підозрюваний є, але, блін, це якось усе не так. Я це знаю, та й Іззі теж. А їй насрати з високої гори!

— Піте, ти повільніше. Розкажи, що там робиться.

Холлі нервово нависає над ним. Ходжес підіймає палець: зачекай.

— Економка проходить сюди о сьомій тридцять, ага? Звати Нора Іверлі. І у верхній частині під’їздної доріжки бачить «бумер» Бабіно на газоні, а лобове скло прострелене. Зазирає, бачить кров на кермі й на сидінні, телефонує 911. За п’ять хвилин — машина з копами (на Цукрових вони завжди за п’ять хвилин приїжджають), і, коли вони приїжджають, Іверлі сидить у власній машині, замкнувшись, і труситься, як осиковий листок. Ті їй кажуть, мовляв, там і сидіть — і до дверей. Не замкнено. Місіс Бабіно — Кора — лежить мертва в передпокої, і не сумніваюся, що та куля, яку медексперти витягнуть із неї, буде така сама, як і та, яку витягли з БМВ. На лобі в неї — готовий? — написана чорним літера Z. І ще кілька внизу кругом, навіть на телевізорі. Як ото в хаті Еллертон, і, напевне, десь тоді моя напарниця вирішила, що не хоче гратися з цим смоляним бичком.

Ходжес каже:

— Так, мабуть… — просто щоб Піт говорив далі.

Хапає папір, що лежить біля комп’ютера Холлі, і пише «ДРУЖИНУ БАБІНО ВБИТО» великими друкованими літерами, як газетний заголовок. Холлі затуляє рота рукою.

— Поки один з копів викликав кримінальних слідчих, другий почув хропіння нагорі. Як бензопилка на холостому ходу, казав. То вони туди пішли, зброя напоготові, і в одній з трьох гостьових спалень, уяви собі, трьох — будинок нев’їбенно великий — знайшли. Спить якийсь старий пердун. Будять його, і він їм своє ім’я називає — Елвін Брукс.

— Бібліотечний Ел! — вигукує Ходжес. — Із лікарні! Перший «заппіт», який я в житті бачив, мені показав він!

— От він, як є. У нього в кишені сорочки бейдж знайшовся з лікарні Кайнера. І не встигли його спитати, а він і каже, що вбив місіс Бабіно. Стверджує, що зробив це під гіпнозом. То вони його в наручники, ведуть вниз, садять там на диван. Отам ми з Іззі його й побачили, коли за півгодини прибули на місце. Не знаю, що з тим дідом, чи в нього якийсь нервовий зрив, але він десь узагалі не на нашій планеті. Його заносить туди й сюди, а несе таку хрінь, яка на голову не налазить.

Ходжес щось пригадує. Ел казав йому під час одного з візитів до палати Брейді — десь у районі вихідних першого травня 2014 року, певно, що так: «Усе гірше за те, що ви не бачите, чи не так?»

— Так… — здається, Піт дивується. — Щось у такому дусі. І коли Іззі спитала його, хто його загіпнотизував, він сказав, що рибки. Оті, де море красиве.

Тепер Ходжес дещо розуміє.

— У ході подальшого допиту — який проводив я, бо Іззі пішла на кухню спихати там усе з рук, не питаючи мене, — він сказав, що Доктор Z сказав йому, цитую: поставити свій знак. Десять разів, сказав він, — і точно, є десять Z, рахуючи те, що на лобі в покійниці. Я спитав його, чи Доктор Z — це доктор Бабіно, а він каже, що то Брейді Хартсфілд. Бачиш, здуріти можна!

— Атож, — каже Ходжес.

— Питаю, чи він застрелив і доктора Бабіно. А він тільки головою похитав і каже, що хоче спати далі. А тут з кухні вибігає Іззі, аж перекидається — і каже, що шеф Горґан викликав ВКРів, бо доктор Б. — висококласний спеціаліст і розслідувати його справу теж мають висококласні профі, та й двоє з них виявилися в місті, чекали, коли їх викличуть свідчити у справі, чи ж не зручно. Вона мені в очі не дивиться, червоніє вся, а коли я показую на всі боки на оті буквочки й питаю: що, нічого не нагадує? — вона не хоче про це говорити.

Ходжес ніколи ще не чув стільки гніву й розчарування в голосі старого колеги.

— То в мене дзвонить мобільник, і.. пам’ятаєш, коли я на тебе зранку вийшов і сказав, що сказали лікарю перевірити оте, що залишилося в роті в Хартсфілда? Ще до того, як викликали наших експертів?

— Так.

— Ну, мені телефонував доктор Саймонсон, так його звуть. Наші експерти дадуть результат не швидше, ніж за два дні, але Саймонсон усе зробив одразу. У Хартсфілда в роті — поєднання вікодину та амбієну. Ні одне, ні друге Хартсфілду не виписували, а дострибати до найближчої шафочки з ліками і поцупити він навряд чи міг, чи не так?

Ходжес, який уже знає, що давали Брейді проти болю, погоджується, що це малоймовірно.

— Просто зараз Іззі в домі, мабуть, спостерігає збоку і мовчить, поки ВКРи допитують цього Брукса, який божиться, що не міг згадати свого імені, доки йому не нагадали. І називає себе по-іншому: Z-Бой. Просто як у коміксах.

Ходжес міцно, мов двома руками, хапає ручку і знову заголовковими літерами пише на папірцях, а Холлі читає за ним: «БІБЛ. ЕЛ ЗАЛИШИВ ПОВІДОМЛ. ПІД „БЛ. ПАР-КОЮ“».

Холлі дивиться на нього великими очима.

— Якраз перед приїздом ВКРів — а вони, знаєш, дуже швидко прискочили — я спитав Брукса, чи не він убив і Брейді Хартсфілда. А Іззі йому: «Не відповідайте!»

— Що вона сказала?! — вигукує Ходжес. Зараз у його голові ще небагато місця для розуміння, як саме псуються стосунки Піта з напарницею, але він вражений. Адже Іззі — детектив поліції, а не особистий адвокат Ела.