Коли Ходжес завершує розповідь, Джером питає:

— А наскільки ви впевнені в оцьому пріоритеті духу над матерією?

Ходжес замислюється.

— На вісімдесят відсотків. Може, й більше. Звучить дико, але занадто вже багато випадків, які це підтверджують.

— Якщо він це зміг, то винна в тому я, — не відвертаючись від вікна, каже Холлі. — Коли я стукнула його «веселим ляпанцем», Білле, я могла щось у нього в мізках змінити. Дати йому доступ до тих дев’яноста відсотків сірої речовини, якими ми ніколи не користуємося.

— Можливо, — відказує Ходжес, — але коли б ти його не прибила, ви з Джеромом були б уже покійники.

— Разом з іще купою народу, — додає Джером. — Та й удар може ніяк не бути з цим пов’язаний. Те, чим його годував Бабіно, могло зробити більше, ніж просто вивести з коми. Експериментальні ліки часто дають несподівані результати, ви ж знаєте.

— Чи все це в поєднанні, — каже Ходжес. Він не може повірити, що вони сидять тут і про це розмовляють, але не балакати не можна: це суперечить першому правилу детективної справи: іти туди, куди ведуть факти.

— Він вас ненавидів, Білле, — каже Джером. — Замість того, щоб він убив себе сам, як хотів, по нього прийшли ви.

— І розвернув його зброю проти нього, — додає Холлі, усе ще не відвертаючись від вікна й не відпускаючи власних плечей. — Ти використав «Блакитну парасольку Деббі», щоб вивести його на чисту воду. Саме він надіслав тобі оте повідомлення позавчора. Я знаю, хто це був: Брейді Хартсфілд, який назвав себе Z-Бой. — Тепер вона розвертається. — Це так просто, як те, що ніс посеред обличчя. Ти зупинив його в «Мінго».

— Ні, я внизу лежав, у мене серце схопило. Це ти його зупинила, Холлі.

Вона люто струшує головою:

— Він цього не знає, бо він мене ніколи не бачив. Чи ти думаєш, я можу забути той вечір? Ніколи його не забуду. Барбара сиділа через прохід кількома рядами вище, і дивився він на неї, а не на мене. Я щось йому крикнула і вдарила, щойно він почав повертати голову. А потім іще раз. Боже, я з такою силою його била…

Джером робить рух у її бік, але вона жестом його відсторонює. Їй важко дивитися в очі, але зараз вона дивиться просто на Ходжеса, і її очі горять.

— Ти його виявив, саме ти відгадав його пароль, тож ми змогли влізти в його комп’ютер і дізнатися, що він хоче зробити. Саме тебе він у всьому звинувачував. Я знаю. А потім ти все ходив до нього в палату і говорив до нього.

— І ти думаєш, саме тому він зробив оце, хоч чим воно є?

— Ні! — Холлі майже кричить. — Він це зробив, бо він довбанутий!

Після цього вона ненадовго замовкає і тихо перепрошує за те, що підвищила голос.

— Не треба вибачатися, Холліберрі, — каже Джером. — Ти мене захоплюєш, коли поводишся свавільно.

Вона робить до нього гримасу. Джером весело пирхає і питає Ходжеса про «заппіт» Діни Скотт:

— Я б хотів на нього подивитися.

— У мене в пальті, — каже Ходжес, — але стережися демо «Риболовлі».

Джером риється в кишенях пальта Ходжеса, витягає пачку таблеток «тамс»[48] і незмінний записник детектива, після чого знаходить зелений «заппіт» Діни.

— Отаке! Я думав, такі штуки вже вимерли разом із відаками й модемами з набором номера.

— Та загалом так і є, — каже Холлі, — навіть ціна не допомогла. Я перевіряла. Сто вісімдесят дев’ять доларів — запропонована роздрібна в 2012 році. Сміх та й годі.

Джером перекидає «заппіт» з руки в руку. Його обличчя похмуре, вигляд утомлений. Ну, звичайно, думає Ходжес. Він іще вчора будував в Алабамі. Примчав додому, бо його зазвичай весела й життєрадісна сестра пробувала себе вбити.

Може, Джером щось із цих думок бачить на обличчі Ходжеса.

— З ногою Барб усе буде добре. Я трохи хвилююся за її голову. Вона говорить про якісь сині спалахи, про те, що чула голос. Із гри.

— Каже, що він і досі в її голові, — додає Холлі. — Як причеплива мелодія. Може, це минеться, бо зараз її гра розбилася, але що з тими, які теж мають такі консолі?

— Коли закрився badconcert.com, як можна дізнатися, скільки ще придбали собі таке?

Холлі й Джером перезираються, потім одночасно хитають головами.

— Блін, — каже Ходжес. — Тобто я зовсім не дивуюся, але ж… от блін.

— А цей дає такі сині спалахи? — Джером іще досі не ввімкнув пристрій, а грається ним у «гарячу картоплю».

— Ні, і рожеві рибки не перетворюються на цифри. От спробуй.

Натомість Джером перевертає ґаджет і зазирає туди, де батарейки.

— Звичайні собі старі добрі на 2А, — відзначає він. — Акумулятори. Ніяких чарів тут нема. А що, від демо «Риболовлі» справді на сон хилить?

— Мене хилило, — каже Ходжес. Про те, що він тоді ліків наївся по саме нікуди, він не додає. — Наразі мене більше цікавить Бабіно. Він — частина цієї справи. Не розумію, як таке партнерство сформувалося, але якщо він іще живий, то він нам розкаже. І є ще хтось.

— Той чоловік, якого бачила економка, — пояснює Холлі. — Який водить стару машину, на якій ґрунтівку видно. Хочете знати, що я думаю?

— Кажи!

— Один з них — чи то доктор Бабіно, чи той, що на старій машині, — заїхав до медсестри Рут Скапеллі. У Хартсфілда, напевне, були з нею якісь рахунки.

— Ну як він міг когось кудись посилати? — дивується Джером, заклацуючи кришку відділення для батарейок. — Розумовий контроль? Якщо вас послухати, Білле, то максимальні його теле-якісь-там здатності полягали у вмиканні води в туалеті, а мені навіть у це важкувато віриться. Це могли бути просто чутки. Бувають міські легенди, а оце така собі лікарняна…

— Це має бути якось пов’язане з іграми, — міркує Ходжес. — Він щось із тими іграми зробив. Якось їх посилив, чи що.

— У палаті? — Джером дивиться на нього, ніби кажучи: ну давайте серйозно!

— Розумію, це звучить безглуздо навіть без телекінезу. Але це має бути пов’язане з іграми. От має.

— Бабіно має знати, — каже Холлі.

— Вона — поетка мимоволі… — похмуро каже Джером. Він і далі перекидає консоль з руки в руку. Ходжес відчуває, що хлопець бореться з бажанням кинути цю штуку об підлогу і розтоптати, що має певний сенс. Адже така сама річ ледве не погубила його сестру.

Ні, думає Ходжес. Не зовсім така сама. У «заппіті» Діни відео «Риболовлі» дає тільки легкий гіпнотичний ефект і не більше. А там, напевне…

Раптом він випростується, від чого в нього різко стріляє в бік.

— Холлі, ти не шукала в Інтернеті інформації про «Риболовлю»?

— Ні, — відказує вона. — Мені це на думку не спадало.

— А зробиш зараз? Я от що хочу знати…

— Чи є розмови про демо-екран? Як же я сама не здогадалася?! Зараз зроблю. — Холлі поспішає у зовнішній кабінет.

— Чого я не розумію, — каже Ходжес, — це чого Брейді себе вбив, не подивившись, що з його штучок вийде.

— Ви хочете сказати — не побачивши, наскільки багатьох дітей він переконає покінчити з собою? — питає Джером. — Які були на тому йобнутому концерті. Ми ж про це говоримо, чи не так?

— Атож, — підтверджує Ходжес. — Забагато білих плям, Джероме. Аж надто. Навіть не знаю, як він примудрився себе вбити. Якщо він це справді зробив.

Джером притискає долоні до скронь, наче хоче зробити так, щоб голова не роздувалася.

— Будь ласка, не кажіть мені, що він іще живий!

— Та ні, мертвий, звісно. Піт тут би не помилився. Я хочу сказати, що, можливо, його вбив хтось. Перший підозрюваний — доктор Бабіно.

— Кака Господня! — вигукує в сусідній кімнаті Холлі.

Ходжес і Джером у цей момент саме дивилися один на одного — і в божественній гармонії одночасно стримують сміх.

— Що? — кричить їй Ходжес. Більше він нічого не може, щоб не вибухнути диким іржанням, яке викличе біль у боці, а також образить почуття Холлі.

— Я знайшла сайт під назвою «Гіпноз „Риболовлі“»! На стартовій сторінці написано, щоб батьки не давали дітям занадто довго дивитися на демо-екран! Уперше цей ефект помітили в аркадній версії гри 2005 року! У «GameBoy» це виправили, а «Zappit»… а ну ж бо, секундочку… вони сказали, що зробили, а насправді ні! Там ціла довга гілка!