І щось таке Брейді й робив.

Отримавши доступ до банківського рахунку доктора Бабіно, його інвесторського портфелю і його розуму, Брейді сповна віддався купівельній гарячці через Інтернет. Бабстер знімав з рахунку гроші й купував, Z-Бой носив обладнання до зачуханої хатинки Фредді Лінклаттер.

Вона справді заслуговує на краще помешкання, подумав Брейді. Треба щось із цим зробити.

Z-Бой також приніс до неї решту «заппітів», поцуплених з бібліотеки, і Фредді видозмінила в них усі відео «Риболовлі»… не безкоштовно, звісно. І хоча коштувала ця праця дорого, Брейді платив, не торгуючись. Це ж усе-таки гроші лікаря, це Бабіно башляє. Що ж робити з «покращеними» пристроями, Бреді ще навіть гадки не мав. Урешті, йому може ще знадобитися парочка дронів, але поки що в нього не виникало бажання пускати їх у хід. Він почав розуміти, що таке насправді задоволення: емоційна версія того, що моряки прозивають кінськими широтами, де затихають усі вітри і просто залягаєш у дрейф.

Це настає, коли немає мети для зростання.

Такий стан речей протривав до 13 лютого 2015 року, коли увагу Брейді привернув денний випуск новин. Ведучі, які щойно сміялися з витівок двох маленьких панд, раптом зробили вираз облич «Блін, як же все погано!», коли на моніторі за їхніми спинами з’явилося зображення розбитого серця.

— У передмісті С’юїклі Валентинів день буде сумний, — сказала ведуча.

— Дійсно, Бетті, — погодився ведучий. — Двоє молодих людей, які вижили після бійні в центрі, — двадцятишестирічна Кріста Кантрімен і двадцятичотирирічний Кейт Фраяс вчинили самогубство в домі Кантрімен.

Продовжила Бетті:

— Кене, убиті горем батьки розповіли, що молоді люди сподівалися одружитися в травні цього року, але обоє дістали тяжкі травми внаслідок нападу Брейді Хартсфілда і, напевне, не витримали довгих фізичних і моральних страждань. Френк Дентон зараз розповість докладніше.

Тепер Брейді наслухав і дивився уважно, майже прямо сівши в кріслі — наскільки це йому вдавалося, очі його горіли. Чи дійсно він убив оцих двох? Якщо він має право так вважати, то щойно кількість жертв бійні в центрі стала вже не вісім, а десять. Усього-на-всього десяток, але ж! Непогано все-таки.

Кореспондент Френк Дентон, зробивши на обличчі найкращий вираз «ой блін…», якийсь час плескав язиком, а потім у кадрі з’явився бідний татусь Кантрімен, який прочитав передсмертну записку, залишену парою. Бурмотів він щось нерозбірливе, але головний сенс до Брейді дійшов. Вони уявляли собі загробне життя прекрасним, де загояться всі рани, де їх не мучитиме біль, де вони можуть обвінчатися здоровими перед лицем Спаса і Бога Нашого, Ісуса Христа.

— Як же й сумно… — зітхнув ведучий, дослухавши історію до кінця. — Як сумно.

— Точно, Кене, — сказала Бетті. І тут на екрані за їхніми спинами виникла картинка з групою ідіотів у весільному вбранні, які стоять у басейні, — і її обличчя блискавично перемкнулося на радісний вираз. — Але оце тебе розвеселить: двадцять пар молодят вирішили одружитися у басейні в Клівленді, де температура лише двадцять градусів[53]!

— Маю надію, що їх любов грітиме, — каже Кен, і вишкірює чудово зроблені зуби в усмішці. — Бррр! А ось і Патті Ньюфілд — вона розповість нам докладніше.

Скількох же ще я дістану? — думав тим часом Брейді. Він аж горів. У мене дев’ять налаштованих «заппітів» плюс ті два, що в моїх дронів, і один у моїй шухляді. Хто сказав, що між мною і цими придурастими шукачами роботи все скінчено?

Хто сказав, що я не можу збільшити рахунок?

Брейді й далі стежив за корпорацією «Zappit» під час цього відпочинкового періоду, раз чи двічі на тиждень відряджаючи Z-Боя перевіряти сповіщення в Інтернеті. Розмови про гіпнотичну дію відео «Риболовлі» (і дещо менший — «Співочих пташок») затихли, а натомість почалися інші: про те, що компанія іде на дно — уже без варіантів. Коли «Sunrise Solutions» викупили «Zappit», блогер, який назвався Електровихор, написав: «Вау! Це десь так, якби двоє закоханих із раком на останній стадії, що їм залишилося по шість тижнів, надумали втекти й таємно одружитися!»

Тіньова особистість Бабіно вже непогано сформувалася, і саме Доктор Z почав вишукувати тих, хто пережив бійню в центрі, складаючи список найдужче постраждалих — а отже, найбільш схильних думати про самогубство. Двоє з них — такі собі Деніел Старр і Джудіт Лома, досі залишалися в інвалідних візках. Лома, можливо, зі свого встане, а Старр уже ні. Ще була Мартіна Стовер, паралізована від шиї, вона жила з матір’ю на Рідждейлі.

Я зроблю їм послугу, думав Брейді. Справді ж зроблю.

Він вирішив, що мама Стовер стане непоганим початком. Першою думкою було сказати Z-Боєві, щоб надіслав їй «заппіт» поштою: «Безкоштовний подарунок для вас!», але де певність, що вона його не викине? У нього лише дев’ять штук, їх не можна марнувати. Посилювати всі буде коштувати йому (ну, тобто Бабіно) чималих грошей. Краще відрядити Бабіно з особистою місією. У гарно пошитому костюмі, із серйозною темною краваткою, цей чоловік мав, безумовно, більш респектабельний вигляд, аніж Z-Бой у робочому дранті, — і взагалі такі літні чоловіки, напевне, до вподоби жінкам на зразок мами Стовер. Тепер Брейді залишалося скласти правдоподібну історію. Може, щось із маркетинговими випробуваннями? Книжковий клуб? Приз?

Він іще перебирав сценарії — немає куди поспішати, — коли через сповіщення Google прийшла очікувана звістка про смерть: «Sunrise Solutions» наказала довго жити. Починався квітень. Для розпродажу активів було найнято довірену особу, список так званого «дійсного майна» мав незабаром з’явитися на сайтах розпродажів. Для тих, хто не може дочекатися, перелік усього непроданого мотлоху «Sunrise Solutions» можна було знайти в паперах із банкрутства. Брейді подумав, що це цікаво, але не аж настільки, щоб спеціально відряджати Доктора Z подивитися. Напевне, є там і ящики «заппітів», але він мав дев’ять штук власних, то для забави вистачить.

За місяць Брейді передумав.

У випуску «Новин опівдні» була популярна рубрика «Два слова від Джека». Джек О’Меллі — то був старий товстий динозавр, який, напевне, почав кар’єру ще за чорно-білого телебачення, і після кожного випуску він п’ять хвилин щось бубонів про те, що в новинах справило на нього найбільше враження. На носі в нього були здоровенні окуляри в чорній оправі, і обвислі щоки трусилися, як желе, коли він говорив. Зазвичай цей Джек видавався Брейді доволі кумедним і розважав його, але того дня «Два слова від Джека» були зовсім не смішні. Вони відкривали нові перспективи.

«Родини Крісти Кантрімен і Кейта Фраяса засипали співчутливими листами внаслідок події, про яку в цих новинах зовсім нещодавно повідомляли, — бурчав Джек; голос у нього був десь як в Енді Руні[54]. — Рішення молодої пари покінчити з життям, коли забракло сил терпіти нескінченний і неослабний біль, розпалило нову дискусію щодо етичності самогубства. Також воно нагадало нам — на жаль — про ницого боягуза, який спричинив цей нескінченний і неослабний біль, — монстра на ім’я Брейді Вілсон Хартсфілд».

Та це ж я, втішився Брейді. Якщо називають усі імена і прізвище — то ти вже справжній бабай!

«Якщо існує життя після життя земного, — промовив Джек (неслухняні брови, теж такі, як в Енді Руні, зійшлися на переніссі, щоки тремтять), — то Брейді Вілсон Хартсфілд сповна заплатить за свої злочини, коли там опиниться. А нині погляньмо на срібну підкладку чорної хмари горя, адже вона теж є.

За рік після підлої бійні в центрі Брейді Вілсон Хартсфілд здійснив замах на злочин іще жахливіший. Він проніс велику кількість пластикової вибухівки на концерт у зал „Мінго“ з наміром знищити тисячі підлітків, які прийшли туди розважитися. Тут його зупинили детектив-пенсіонер Вільям Ходжес і хоробра жінка Холлі Джібні, яка проломила череп цьому вбивці-дегенерату, перш ніж він встиг активувати…»