Пол прогорнув решту сторінок альбому — до кінця було неблизько. Певно, Ральфу Дугану варто було почитати собі гороскоп (перепрошую, горескоп ) на той день, коли він одружився з Енні.

«Гадаю, я маю непогані шанси знайти про тебе коротку замітку на тих непрочитаних сторінках. Деяким людям судилося поїхати на побачення в Самарру [116] , і ти отримав своє запрошення разом із купою білизни чи мертвим котом на сходах. Мертвим котом із милою кличкою».

Але Пол помилився. Наступною виявилась вирізка про новосельців із Недерлендської газети. Недерленд був невеликим містом на захід від Боулдера. Зовсім недалеко звідси, як вирішив Пол. Спочатку він не міг відшукати Енні в цій короткій, сповненій імен статті, але потім збагнув, що шукає не те прізвище. Вона була тут, проте зараз стала частиною соціо-статевого об’єднання під назвою «Містер і місіс Ральф Дуган».

Пол різко підвів голову. Невже машина їде? Ні… просто вітер. Звісно, вітер. Пол опустив очі в альбом Енні.

Ральф Дуган знову допомагав кволим, кульгавим і сліпим в Арапагоській окружній лікарні, а Енні, скоріш за все, повернулася до споконвічного покликання медсестри: опікуватися недужими та втішати важкохворих пацієнтів.

«Зараз почнуться вбивства, — подумав Пол . — Тільки от питання щодо Ральфа: він піде на початку, у середині чи під кінець?»

Але він знову помилився. Замість некрологу на наступній сторінці була приклеєна ксерокопія оголошення з продажу нерухомості. У верхньому правому кутку містилася фотографія будинку. Пол упізнав його тільки за сараєм — зрештою, він ніколи не бачив дому ззовні.

Унизу стояла приписка твердим, охайним почерком Енні: «Перший внесок зроблено 3 березня 1979 року. Документи отримано 18 березня 1979 року ».

Вона хотіла перебратися туди, коли вийде на пенсію? Навряд чи. Літня резиденція? Ні, Дугани не могли дозволити собі таку розкіш. Тож?…

Ну, може, це нісенітниця, але чом би й ні? Може, вона по-справжньому покохала свого Ральфа Дугана. Може, минув цілий рік, а вона так і не знайшла в ньому ніякої кукурікаки. Щось мало змінитися, бо некрологів не було…

Він зазирнув на попередню сторінку.

Відтоді, як у вересні 1978 року померла Лора Ротберг. Енні припинила вбивати приблизно в той самий час, коли зустріла Ральфа. Але минають дні, Енні стає дедалі важче. Повертаються напади депресії. Вона дивиться на старих… на смертельно хворих… і думає про те, які ж вони бідолахи, вона розмірковує: «Мене гнітить обстановка. Нескінченні кахляні коридори, запахи, рипіння каучукових підошов і стогони людей, що конають у муках. Якщо я поїду звідси, то все буде гаразд».

Вочевидь, саме тому Ральф і Енні повернулися на лоно природи.

Пол перегорнув наступну сторінку та вражено кліпнув очима.

Внизу аркуша було вишкрябано: «43 СЕРПНЯ 1880 ПІШОВ НА ХУЙ!»

Товстий альбомний папір був порваний у декількох місцях від оскаженілої руки, яка була водила по ньому ручкою.

Тут була колонка «РОЗЛУЧЕННЯ» з Недерлендської газети, але, щоби знайти потрібні імена, Полу довелося перевернути книгу, бо стаття була вклеєна догори дриґом.

Так, ось вони. Ральф і Енні Дуган. Підстава: психічна неврівноваженість.

— Розлучився після швидкоплинної хвороби, — пробурмотів Пол і знову підвів очі, бо йому вчувся звук двигуна. Вітер, усього лиш вітер… Усе одно, треба чимшвидше повертатися до своєї безпечної спальні. І справа була не лише в наростаючому болю в ногах, Пол наближався до стану смертельного переляку.

Він знову схилився над книгою. Якимось дивним чином вона видалася надто цікавою, аби її покинути. Наче роман — такий огидний, що його конче треба дочитати.

Шлюб Енні розпався більш цивілізовано, ніж того очікував Пол. Проте, як він правильно зауважив, розлучення дійсно сталося після швидкоплинної хвороби, півтора року сімейного щастя — то не так уже й багато.

Вони купили будинок у березні, а так рідко вчиняють, коли шлюб розвалюється. Що сталося? Пол не знав. Він міг би вигадати якусь історію, але вона так і лишилася б вигадкою. Але згодом, перечитуючи статтю, він побачив натяк: «Анжела Форд із Джоном Фордом. Кірстен Фроулі зі Стенлі Фроулі. Данна Маклорен із Лі Маклореном» . І…

«Ральф Дуган із Енн Дуган»

«В Америці є такий звичай, правда? Ніхто про нього не розповідає, але він існує. Чоловіки пропонують руку й серце при місячному сяйві, а жінки подають на розлучення через суд. Тож про що нам говорить ця граматична конструкція? Анжела каже: “Цур тобі пек, Джеку!”, Кірстен каже: “Не влаштовуй мені сцен, Стене!”, Данна каже: “Віддавай ключі, Лі!” А що каже Ральф, єдиний чоловік, чиє ім’я стоїть перед іменем дружини? Гадаю, він кричить: “Заберіть мене з цього пекла!”»

— Може, він побачив мертвого кота на сходах, — прошепотів Пол.

Наступна сторінка. Ще одна стаття про новосельців. Цього разу з «Об’єктива», що виходив у Боулдері, штат Колорадо. Там була фотографія дюжини нових робітників, які згуртувалися на моріжку перед Боулдерською лікарнею. Енні стояла в другому ряду, її обличчя проглядалося порожнім білим колом під шапочкою з чорною стрічкою на закоті. Починалося чергове шоу. Дев’яте березня 1981 року. Вона повернула собі дівоче прізвище.

Боулдер. Ось де Енні збожеволіла по-справжньому .

Він дедалі швидше гортав сторінки, його проймав жах, у голові крутилися лише дві думки: «Чому її досі не викрили?» і «Як, заради всього святого, їй удавалося виходити сухою з води?»

10 травня 1981-го — тривала хвороба. 14 травня 1981-го — тривала хвороба. 23 травня — тривала хвороба. 9 червня — швидкоплинна хвороба. 15 червня — швидкоплинна. 16 червня — тривала.

Швидкоплинна. Тривала. Тривала. Швидкоплинна. Тривала. Тривала. Швидкоплинна.

Сторінки висковзали з-поміж пальців. Пол відчував слабкий запах сухої друкарської фарби.

— Боже, скільки людей вона вбила?

Якщо припустити, що кожен некролог у книзі Енні дорівнював убивству, то її рахунок сягав понад тридцяти жертв на рік до кінця 1981-го… і жодного занепокоєння з боку керівництва. Звісно, більшість загиблих були старі, інші — важкохворі, але ж… хтось міг би здогадатися…

Урешті- решт 1982 року Енні зробила промах. У вирізці з «Об’єктива» від чотирнадцятого січня була низькоякісна фотографія порожнього, скам’янілого обличчя Енні, над якою містився заголовок: «ОГОЛОШЕНО НОВОГО ЗАВІДУВАЧА ПОЛОГОВИМ ВІДДІЛЕННЯМ».

Двадцять дев’ятого січня почалися смерті немовлят.

Енні старанно занотувала всю історію. Полу було нескладно слідкувати за перебігом подій. «Якби людям, які полювали на тебе, Енні, потрапила до рук ця книга, то ти б уже сиділа в тюрмі чи божевільні, до самого Судного дня».

Перші дві смерті немовлят не викликали підозр, в історії хвороби однієї дитини навіть значився серйозний вроджений дефект. Але немовлята, з дефектами чи ні, - не те саме, що старигани, які помирають від ниркової недостатності, або жертви автокатастроф, що якимось чином продовжують дихати, коли їм знесло півголови чи нутрощі вивалюються з рани в животі розміром із кермо. А потім вона почала вбивати здорових разом із хворими. Пол припускав, що Енні, яка стрімко опускалася по психопатичній спіралі, почала розглядати всіх людей як бідолашних створінь.

До середини березня 1982 року в Боулдерській лікарні сталося п’ять дитячих смертей. Почалося повноцінне розслідування. В «Об’єктиві» від двадцять четвертого березня ймовірним підозрюваним оголосили «неякісну дитячу суміш». Цитували «надійне джерело з лікарні», і Пол загадався, чи то була не Енні Вілкс власною персоною.

Ще одна дитина померла в квітні. Дві — у травні.

Потім — перша шпальта газети «Денвер Пост» від першого червня:

СТАРШУ МЕДСЕСТРУ ДОПИТАЛИ З ПРИВОДУ ДИТЯЧИХ СМЕРТЕЙ

Обвинувачень не висунуто «поки що», як стверджує речник шерифа.