— Тепер ти кульгавий, — сказала вона, — і я тут ні до чого. Ти сам у всьому винен.

Її силует загубився в темряві.

І свідомість Пола — теж.

Хмара повернулася. Пол сягнув їй назустріч, не розбираючи, що вона несе в собі цього разу: смерть чи просто забуття. Він сподівався на смерть. Тільки не… не біль, будь ласка. Ніяких спогадів, ніякого болю, ніякого страху, ніякої Енні Вілкс.

Він сягнув до хмари, він пірнув у неї, дослухаючись до власних приглушених криків і вчуваючи запах власної смаженої плоті.

Поки свідомість згасала, він устиг подумати: «Богиню! Убити! Богиню! Убити! Богиню!»

А потім не було нічого, крім самого нічого.

— Господи Ісусе, — простог ав Є і зробив судом ий ривок уперед. Джеффрі схопив друга за руку. Мо ото ий бараба

ий дріб пульсував у його голові, аче спів маяч ого вбивці. авколо их пролітали бджоли, але жод а е зупи ялася. Комахи мчали повз их до галяви и, іби їх при ягував маг і. Здригаючись, Джеффрі зрозумів, що ак

Пол підняв машинку та потрусив її. Невдовзі на дошку, перекинуту через бильця візка, випав маленьких шматок металу. Пол узяв його до рук і роздивився.

Це була літера «т». Друкарська машинка щойно скинула літеру «т».

Пол подумав: «Поскаржусь керівництву. Я не просто попрошу нову машинку, я її, бляха, вимагатиму . У неї є гроші, це я напевне знаю. Скоріш за все, вона їх никає серед консервації в сараї або ж заховала десь за стінною обшивкою в Місці для Сміху. Але грошенята в неї є. А «т», Боже мій, це ж друга найуживаніша літера в алфавіті!»

Звісно, він не стане ні про що просити Енні, а тим паче вимагати. Колись він був чоловіком, здатним хоча би просити . Тому чоловікові боліло набагато сильніше і не було чого втрачати, а насамперед не було цієї лайняної книжки. Той чоловік просив . Яким би нестерпним не був тоді біль, Пол хоча би наважувався виступати проти Енні Вілкс.

Колись він був цим чоловіком. Соромно визнавати, але той чоловік мав дві великі переваги над теперішнім Полом: у того чоловіка було дві ноги… і великі пальці на обох руках.

Пол замислено сидів у візку, а потім перечитав останній рядок (подумки заповнюючи пропуски) і повернувся до роботи.

Краще так.

Краще не просити.

Краще не злити.

За вікном гуділи бджоли.

Настав перший день літа.

во н о й було.

— Пус т и ме н е, — загарчав Є н і, с т искаючи правицю в кулак, ки н увся н а Джеффрі. Ві н н авіже н о вирячив очі, обличчя смер т ель н о зблідло, і, здавалося, ві н ге т ь н е розумів, х т о н е пускав його до коха н ої. Джеффрі все холод н окров н о обміркував і збаг н ув: коли Гезекая розсу н ув гілки кущів, Є н ові відкрилася кар т и н а, яка прак т ич н о позбавила його здорового глузду. Ві н досі бала н сував н а межі божевілля, і н айме н шого пош т овху було би дос т а тн ьо, аби ві н перейшов т у межу. Якби це с т алося, ві н би забрав Мізері з собою.

- Є н е…

— Пус т и ме н е, кажу!

Докладаючи шале н их зусиль, Є н іще раз смик н увся, і Гезекая з ос т рахом зас т ог н ав:

- Н і, маса, т і бджоли подурію т ь, во н и пожаля т ь Міз’ві…

Є н , здавалося, н е чув. Із дикими, порож н іми очима ві н н аки н увся н а Джеффрі, зарядивши с т арому другові по вилиці. У Джеффрі в голові здій н ялася зграя чор н их зірок.

Попри запамороче нн я ві н помі т ив, що Гезекая почав розгойдува т и смер т о н ос н у гошу — вишука н о оздобле н у сумку бурка, н апов н е н у піском. Джеффрі вс т иг прошипі т и:

- Н і! Я сам із цим розберуся!

Гезекая н еохоче припи н ив розмахува т и т орби н кою, і гоша заколихалася н а шкіря н ому реме н і, н аче уповіль н е н ий мая тн ик.

Рап т ом голова Джеффрі відки н улася н азад від н ового удару. Цей лящ розквасив йому губи, і ві н відчув т еплий, соло н о-солодкий присмак крові, що просочилася до ро т а. Почулося різке рипі нн я, і верх н я сорочка Є н а, яка вс т игла побілі т и н а со н ці т а порва т ися в добрій дюжи н і місць, с т ала розповза т ися в руках Джеффрі. Ще ми т ь, і Є н звіль н и т ься. Джеффрі приголомше н о зрозумів, що це була т а сама сорочка, яку Є н вдяг н ув н а вечерю до баро н а й баро н еси т ри н очі т ому… звіс н о, саме во н а. Від т оді в н их н е було можливос т і перевдяг н у т ися — а н і в Є н а, а н і в реш т и. Усього т ри н очі т ому… але сорочка виглядала т ак, н іби Є н був н осив її при н айм н і роки т ри, а Джеффрі почувався т ак, н іби від зва н ої вечері проми н уло при н айм н і т ри с т олі тт я. Усього т ри д н і т ому, о т упіло подумав ві н , а по т ім Є н обрушив кулаки н а його обличчя.

— Пус т и ме н е, чор т забирай!

Є н без упи н у моло т ив Джеффрі закривавле н ою правицею — бив влас н ого друга, за якого ві н міг би помер т и, якби був при т ямі.

— Хочеш вияви т и свою любов до Мізері, вбивши її? — т ихо запи т ав Джеффрі. — Якщо хочеш т ак вчи н и т и, прия т елю, т о прошу, забий ме н е до н ес т ями.

Кулак Є н а завис у пові т рі. Якась час т и н а здорового глузду повер н улася в його н ажаха н і, божевіль н і очі.

— Я мушу пі т и до н еї, - пробурмо т ів ві н , н аче сом н амбула. — Вибач, що я т ебе побив, Джеффрі, ме н і справді шкода, мій любий друже, і, я впев н е н ий, т и це сам з н аєш… але я мушу… т ільки погля н ь н а н еї…

Ві н з н ову обер н ув очі до коха н ої, н емов задля т ого, щоби зайвий раз переко н а т ися в жахливос т і видовища, і з н ову по т яг н увся т уди, де Мізері, зі зведе н ими н ад головою руками, була прив’яза н а до с т овпа н а галяви н і серед джу н глів. Н а її зап’яс т ях вид н івся мерех т ливий предме т , що прикував її до н ай н ижчої гілки евкаліп т а, єди н ого дерева н а т ій галяви н і. Очевид н о, блискуча річ упала в око бурка перед т им, як во н и відправили баро н а Гедзіга прос т о в ро т ідолу, де його, безсум н ів н о, чекала с т раш н а смер т ь. Т о були баро н ові н аруч н ики з воро н ова н ої с т алі.