Цього разу Є н а схопив Гезекая, але рап т ом кущі зашуміли з н ов, і Джеффрі подивився н а галяви н у. Пові т ря н а ми т ь зас т рягло в його горлі, н аче т ка н и н а, що чіпляє т ься за шипи. Ві н почувався т ак, н аче йому т реба було під н я т ися н а скеляс т ий пагорб, т римаючи в руках ва нт аж із прос т роче н их, а через т е смер т ель н о н ебезпеч н их вибухівок. Оди н укус, подумав ві н . Т ільки оди н укус, і для н еї все скі н чи т ься.

- Н і, маса н е муси т ь, — т ерпляче, про т е переляка н о пов т орював Гезекая. — Це, як каже т ой маса… Якщо ви піде т е т ам т уди, т і бджоли проки н у т ься від с н у. І якщо т і бджоли проки н у т ься, т о н ема різ н иці, чи її про т к н е од н е жало, чи ціла хмара жал. Якщо т і бджоли проки н у т ься від с н у, ми всі помрем, але во н а помре перша, с т раш н о помре.

Пос т упово Є н розслабився, повис н а руках між двома чоловіками — од н им чор н им, другим білим. Н еохоче, зі с т рахом ві н повер н ув голову в бік галяви н и, н іби н е хо т ів т уди диви т ися, але н е міг в т рима т ися.

- Т о що ж н ам роби т и? Як ми можемо заради т и моїй бід н ій Мізері?

Н е з н аю, хо т ілося сказа т и Джеффрі, і ві н був ледве в змозі промовча т и, бо й сам перебував н а межі н ервового зриву. Уже н е вперше йому спало н а думку, що, привлас н ивши жі н ку, яку Джеффрі т ак само любив (хоча й приховував свої почу тт я), Є н із часом опус т ився до по т вор н ого егоїзму і майже жі н очої іс т ерії, яких Джеффрі н е міг собі дозволи т и. Зреш т ою, для всього сві т у ві н був лиш другом Мізері.

Т ак, прос т о друг, думав ві н із н ервоз н ою іро н ією, а по т ім його очі з н ову обер н улися до галяви н и. До друга.

Н а Мізері н е було й клап т ика одежи н и, але Джеффрі подумав, що н аві т ь пури т а н ська селя н ка, яка ходи т ь до церкви т ричі н а т ижде н ь, н е с т ала би зви н увачува т и її в н еприс т ой н ос т і. Скоріш за все, гіпо т е т ич н а с т ара ха н жа пус т илася би з криками н ав т ьоки від од н ого погляду н а Мізері, і т ой вереск був би радше спов н е н ий жаху й відрази, а н іж правед н ого обуре нн я. Н а Мізері н е було й клап т ика одежи н и, але во н а була далеко н е голою.

Во н а була одяг н е н а в бджіл. Від кі н чиків н іг до каш т а н ового волосся н а голові во н а була одяг н е н а в бджіл. Її н е н аче загор н ули в див н у чер н ечу су т а н у — див н у, бо во н а рухалася по виги н у грудей і с т его н , хоча ві т ру ге т ь н е було. Т ак само здавалося, що її лице схова н е під запо н ою мусульма н ської пара н джі — т ільки її блаки тн і очі визирали з-під бджоли н ої маски. Комахи н еквапливо виповзали н а її обличчя, за т уляючи ро т і н іс, підборіддя і брови. І н ші бджоли, гіга нт ські корич н еві африка н ські особи н и, н айбільш о т руй н і й злі серед бджіл у всьому сві т і, с н овигали т уди-сюди по с т алевих брасле т ах, зливаючись у живі рукавички н а руках Мізері.

Джеффрі дивився, як дедалі більше й більше бджіл злі т алося н а галяви н у з усіх с т орі н сві т у, — і н аві т ь попри сум’я тт я ві н зрозумів, що більшіс т ь комах прибувала з заходу, де маячіло велике, т ем н е, кам’я н е обличчя боги н і.

Бараба н и відбивали мо н о т о нн ий дріб, від якого хо т ілося спа т и ще більше, н іж від со нн ого гулу бджіл. Але Джеффрі з н ав, н аскільки ома н лива ця со н ливіс т ь, бо бачив, що с т алося з баро н есою, і дякував Богові, що Є н а н е спі т кала її доля… Т оді со нн ий гул перейшов у лю т ий вереск пилки… звук, що споча т ку приглушив, а по т ім по т опив відчайдуш н і крики вмираючої жі н ки. Во н а була мар н ослав н ою, зарозумілою іс т о т ою і, окрім т ого, н ебезпеч н ою — баро н еса мало н е вбила їх, коли була звіль н ила чаклу н а Бджоли н ого Жала, — але мар н ослав н а чи н і, зарозуміла чи н і, н ебезпеч н а чи н і, жод н а жі н ка або чоловік н е заслуговували н а т аку смер т ь.

Джеффрі подумки пов т орив пи т а нн я Є н а: Що н ам роби т и? Як ми можемо заради т и н ашій бідолаш н ій Мізері?

Гезекая сказав:

— Зараз н ічо’ н е мож н а зроби т и, маса. Але во н а в безпеці. Поки б’ю т ь т і бараба н и, бджоли спля т ь. І місус, во н а т еж спа т име.

Т епер бджоли укрили Мізері т овс т ою рухливою ковдрою. Здавалося, її очі, розплюще н і, але н езрячі, за н урюю т ься в ожилу печеру із бджіл, що повзали по н ій, по т икалися й гуділи.

— А якщо бараба н и замовк н у т ь? — запи т ав Джеффрі глухим, майже безсилим голосом, і саме т оді во н и й за т ихли.

а ми ь во и зб ж н

Пол дивився на останній рядок і не міг повірити своїм очам. Потім він підняв «Роял» (одному Богові відомо, чому він продовжував вправлятися цією химерною гантеллю, коли Енні не було в кімнаті) і знову потрусив машинку. Клавіші заторохтіли, а потім на дошку, що слугувала йому за стіл, випав іще один шматок металу.

Знадвору лунало ревіння яскраво-синьої газонокосарки Енні — вона старанно підрізала траву на моріжку перед будинком, аби ці кукурікнуті Ройдмани не мали зайвого приводу пускати плітки в місті.

Пол поставив машинку, а потім перекинув її, щоби дістати новий подарунок. Він дивився на нього в яскравому вечірньому світлі, що пробивалося крізь шибки. Вираз невіри не полишав його обличчя.

На голівці літерного важеля виступали злегка вимазані чорнилом символи:

E

e

Ніби для розваги, стара «Роял» тепер скинула найбільш уживану в мові літеру.

Пол глянув на календар. На картинці виднілися квіточки на лузі — місяць травень, але Пол уже давно почав відмічати дати на чернетці, і, згідно з його саморобним календарем, сьогодні було двадцять перше червня.