Тод сердито відігнав ці думки, хоч і знав, що вони все одно повернуться.

Повернувся з газетою батько. Тод мигцем прочитав заголовок: «ДЖЕРЕЛО В ДЕРЖДЕПІ ПОВІДОМЛЯЄ ПРО ЗАПЛАНОВАНИЙ СУД НАД ШПИГУНАМИ».

Дік всівся.

— Бетті — красунечка. Нагадує твою матір, коли ми з нею познайомилися.

— Справді?

— Симпатична… молода… свіженька. — Очі Діка Боудена затуманилися. Та майже одразу до них повернувся зосереджений вираз — Дік занепокоєно глянув на сина. — Я не мав на увазі, що твоя мати вже не така гарна жінка. Вона досі вродлива. Але в такому віці дівчина наче… світиться, мабуть, так можна сказати. Це світіння ще трохи її супроводжує, а потім зникає. — Знизавши плечима, він розгорнув газету. — Се ля ві.

«У тої сучки тічка. Від того, мабуть, і світиться».

— Тодику, ти ж з нею добре обходишся? — Батько, як завше, почав свій стрімкий забіг сторінками газети у напрямку спортивних сторінок. — Зайвого собі не дозволяєш?

— Тату, та все нормально.

(якщо він зараз же не перестане, я… я… щось… зроблю. Закричу. Хлюпну кавою йому в лице. Щось.)

— Рей вважає тебе чудовим хлопцем, — неуважно повідомив йому Дік. Нарешті він дійшов до спортивних сторінок і поринув у читання. Над столом повисла благословенна мовчанка.

Бетті Траск накинулася на нього першого ж разу, коли вони пішли на здибанку. Після кіно він повів її до місцевої алеї закоханих, бо знав, що від нього цього чекають. Десь із півгодини вони би пообмінювалися слиною, а потім наступного дня вже мали б що розповісти своїм друзям і подружкам відповідно. Вона підкочувала б очі й розказувала, як він до неї ліз, а вона все впиралася — хлопці такі надокучливі, їй-богу, плюс вона ніколи не трахається на першому побаченні, вона не така. Її подружки у відповідь покивали б головами й усі разом відчалили в дівчачу кімнату та робили б там те, що вони роблять — пудрили носи, курили «тампакси» абощо.

А для хлопця… що ж, ти мусив лизатися. Потім мусив помацати другу базу й спробувати дістатися до третьої. Заради репутації, бо вона різна буває. Репутації жеребця Тоду не хотілося, потрібна була тільки репутація нормального. А якщо ти навіть пробувати не будеш, піде поголос. Люди почнуть базікати, що з тобою не все в порядку.

Тому він водив їх на Джейнс-гіл, цілував їх, м’яв їм цицьки, пробував просунутися трохи далі, якщо дозволяли. І все. Дівчина його зупиняла, він розігрував невеличку добродушну суперечку, а потім проводжав додому. І можна не переживати про те, що там скажуть у дівчачій кімнаті наступного дня. Не переживати, що хтось подумає на Тода Боудена «ненормальний». Та тільки…

Та тільки Бетті Траск була такою, яка трахається на першому побаченні. І на кожному побаченні. І між побаченнями.

Перший раз у них стався через місяць чи десь так після того, як триклятого старого нацика розбив інфаркт. І Тод непогано впорався як на незайманого — принаймні так він подумав. Напевно, з тієї ж причини, з якої молодий пітчер добре грає, коли його без попередження ставлять на вирішальну гру року. У нього просто не було часу, щоб почати хвилюватися й накручувати себе.

Раніше Тод завжди вмів відчути, що дівчина наважилася — на наступній здибанці вона дозволить собі втратити голову. Він розумів, що має привабливу зовнішність. Гарний, та ще й перспективний. Таких хлопців їхні блядуваті матері вважали «хорошою здобиччю». А коли він відчував, що от-от станеться тілесна капітуляція, то починав гуляти з іншою дівчиною. І не важливо, про що це свідчило в плані його особистості, Тод був здатен зізнатися самому собі: якби він пішов на побачення з реально фригідною дівчиною, то був би дуже радий зустрічатися з нею ще багато прийдешніх років. Може, навіть заміж би взяв.

Але той перший раз із Бетті пройшов дуже навіть непогано — вона, на відміну від нього, не була цнотливою. Їй довелося ввести в себе рукою його член, але для неї то була звична річ. І десь посередині самого акту вона пробулькала з ковдри, на якій вони лежали: «Як же я люблю трахатись!» Таким тоном якась інша дівчина могла б висловити свою любов до морозива «Полуничний вихор».

Наступні ж зустрічі — їх було п’ять (п’ять з половиною, якщо рахувати останній вечір) — були вже гірші. Власне, вони погіршувалися, можна сказати, семимильними кроками… хоча він досі не був упевнений, що Бетті це усвідомлювала (принаймні до минулого вечора). Насправді було зовсім навпаки — Бетті явно вважала, що знайшла прутень своєї мрії.

А Тод не відчував нічого з того, що мусив би відчувати в такі миті. Коли він цілував її в губи, то здавалося, ніби цмокає теплу, проте сиру печінку. Її язик у нього в роті навіював думки про бактерії, які вона може переносити. А часом навіть ввижалося, що він відчуває запах пломб у неї в зубах, неприємний металевий сморід, наче від хрому. Груди в неї були як мішки м’яса. І більше нічого.

До інфаркту Дюссандера Тод встиг зробити це з нею ще двічі. І щоразу важче було підняти член. В обох випадках він досяг ерекції завдяки фантазії. Вона була гола перед усіма їхніми друзями. Плакала. Тод примушував її ходити туди й назад між ними та викрикував:

— Покажи цицьки! Хай побачать твій передок, дешева ти курва! Розстав сідниці! Так, нахилися і РОЗСТАВ їх!

Але вдячність Бетті мала всі підстави. Він був дуже хорошим коханцем, не всупереч своїм проблемам, а завдяки їм. Підняти член було лише першим кроком. Коли досягнеш ерекції, потрібно ще дійти до оргазму. Учетверте, коли вони цим займалися (то було через три дні після серцевого нападу в Дюссандера), він її довбав понад десять хвилин. Бетті Траск вирішила, що померла й потрапила в рай. Вона тричі кінчила й була на шляху до четвертого оргазму, але тут Тод згадав давню фантазію… що, по суті, була Першою фантазією. Дівчина на столі, зв’язана й безпомічна. Величезний фалоімітатор. Гумова куля. Та тільки зараз, коли він був знесилений, упрілий і мало не божеволів од бажання кінчити й покласти край цьому жахіттю, обличчя дівчини на столі стало обличчям Бетті. І це спричинило безрадісний гумовий спазм, який (принаймні формально) він міг вважати оргазмом. А за мить Бетті вже шепотіла йому на вухо, і теплий віддих пахнув жуйкою «джусі фрут»:

— Сонечко, можеш мене мати, коли схочеш. Тільки подзвони, і я твоя.

Тод мало не застогнав уголос.

Суть його дилеми полягала ось у чому: чи не постраждає його репутація, якщо він порве з дівчиною, яка завжди готова йому дати? Чи не здивує це людей? Щось йому підказувало, що не здивує. Він згадав, як ішов коридором за двома хлопцями зі старшого класу й почув, як один другому казав, що порвав зі своєю дівчиною. Інший схотів знати, чому.

— Натрахався, — відповів перший, й обидва заіржали, мов коні.

«Коли хтось спитає, чого я її кинув, просто скажу, що натрахався. Але що, як вона скаже, що ми всього п’ять разів цим займалися? Цього досить? Що? … Скільки? … Скільки разів? … Хто говоритиме? … Що вони скажуть?»

Думки в голові бігли безперестанку, невтомно, як голодний щур у лабіринті, з якого немає виходу. Він невиразно усвідомлював, що робить із малої мухи великого слона, і що сама ця його неспроможність розв’язати проблему щось говорить про те, яким він став смиканим. Але це розуміння принципово не змінило його поведінки, і Тод занурився в чорну депресію.

Універ. Виходом міг стати тільки універ. Універ дав би йому відмазку, щоб порвати з Бетті, й ні в кого б не виникло жодних запитань. Але здавалося, що до вересня ще ціла вічність.

Уп’яте йому знадобилося чи не двадцять хвилин, щоб домогтися стояка, але Бетті заявила, що відчуття варті чекання. А тоді, минулої ночі, він узагалі нічого не зміг.

— Та що з тобою таке? — роздратовано спитала Бетті. Після двадцяти хвилин, протягом яких вона здійснювала маніпуляції з його в’ялим пенісом, їй, геть розкуйовдженій, урвався терпець. — Ти що, один із тих, гомосеків?

Тоду вартувало великих зусиль не задушити її на місці. А якби при ньому була його «тридцятка»…