Тепер він знав.

Ван Ек вирячив очі на Вілана, намагаючись віднайти хоч якийсь натяк на риси свого сина.

— Це неможливо.

Вілан підійшов збоку до Каза.

— Чому б вам не помолитися Ґхезену, щоб він послав розуміння, таточку.

Крамарик був трохи вищим за Кувея й мав трохи кругліше обличчя. Але Каз бачив, як вони стояли пліч-о-пліч, і схожість була надзвичайною. Нінина робота, проведена на кораблі ще до того, як її перша видатна могутність почала слабшати, була майже бездоганною.

Лють спотворила Ван Екові риси.

— Нікчема, — прошипів він синові. — Я знав, що ти дурень, але ще й зрадник?

— Дурень чекав би на кораблі, поки ти перетвориш його на друзки. А щодо «зрадника», то останні кілька хвилин ти називав мене гіршими словами.

— Тільки подумай, — звернувся до крамаря Каз. — Що, як справжній Кувей Юл-Бо перебував на кораблі, який ти щойно перетворив на купу зубочисток?

Ван Еків голос залишався спокійним, але шия здригалася від раптового нападу злості.

— Де Кувей Юл-Бо?

— Дозволь нам безпечно залишити острів разом із нашою винагородою, і я радо тобі повідомлю.

— Ти не маєш шансів вибратися звідси, Бреккере. Твоя маленька команда не рівня моїм Гришам.

Каз знизав плечима.

— Убий нас — і ніколи не знайдеш Кувея.

Здалося, що Ван Ек розмірковує над такою можливістю. Потім він зробив крок назад.

— Варта, до мене! — крикнув він. — Убийте всіх, окрім Бреккера!

Каз знав, якої миті він помилився. Вони всі здогадувалися, що справа може дійти до цього. Він мав би довіряти своїй команді. Його очі повинні були невпинно залишатися на крамарі. Натомість у ту мить небезпеки, коли він мав думати лише про битву, Каз кинув погляд на Інеж.

І Ван Ек помітив це. Він дунув у свисток.

— Залиште інших! Візьміть гроші й дівку.

«Не відступай», — казали Бреккерові його інстинкти. Ван Ек має гроші. Він — ключ. Інеж зможе захистити себе. Вона — заручник, а не винагорода. Але хлопець уже повертався, уже кидався їй на допомогу тієї миті, коли атакували гришники.

Плинороби дісталися до неї першими, зникнувши, перетворившись на туман, а потім знову з’явившись біля дівчини. Але тільки дурень міг спробувати подолати Інеж у контактному бою. Плинороби були швидкими — зникали й з’являлися, хапаючись за неї. Але вона була Марою, і її ножі увіп’ялися в серце, горло й селезінку. Кров пролилася на пісок, і Плинороби повалилися двома закоцюблими купами.

Каз помітив краєм ока рух — до Інеж вихором наближався Верескун.

— Джаспере! — крикнув хлопець.

Джаспер вистрілив — і Верескун стрімко впав на землю.

Наступний Верескун був розумнішим. Він летів низько, ковзаючи над руїнами. Джаспер із Матаясом відкрили вогонь, але їм доводилося стати обличчям до сонця, щоб стріляти, а навіть Джаспер не міг влучити в ціль всліпу. Верескун кинувся до Інеж і швидко злетів із нею до неба.

«Не ворушися», — мовчки переконував Каз дівчину, витягаючи пістоль. Але вона не слухалася. Тіло вигнулося, коли дівчина вдарила навідліг нападника. Почувся віддалений крик Верескуна. Він відпустив її, і Інеж стрімко полетіла на пісок. Каз кинувся до неї, не маючи жодного плану, не керуючись навіть звичайною логікою.

Поле його зору перетнула якась пляма. Третій Верескун надлетів і потягнув дівчину вгору, а вже за мить стиснув її та жорстоко вдарив у голову. Каз побачив, як м’яко повисло тіло Інеж.

— Спусти його вниз, — протрубив Матаяс.

— Ні! — крикнув Каз. — Застрелиш його, і вона впаде теж.

Гриша ухилявся й віддалявся від місця, куди могла долетіти куля.

У його руках заціпеніла Інеж.

Вони не могли нічого зробити, лише стояти, наче дурники, і дивитися, як її обриси зменшуються в небі, перетворюючись на віддалений місяць, на зірку, що згасає, і зовсім зникають.

Ван Екова охорона й гришники згуртувалися, переносячи повітрям крамаря й скриню з тридцятьма мільйонами крюґе до бригантини, котра чекала на них. Помста за Джорді, усе, над чим працював Каз, вислизало в нього з рук. Та хлопця це не турбувало.

— Ти маєш тиждень, щоб привести мені справжнього Кувея! — крикнув Ван Ек. — Або вони слухатимуть, як кричить дівка цілий зворотний шлях до Фієрди. А якщо й це тебе не мотивує, я зроблю так, щоб усі дізналися, що ти переховуєш найціннішого заручника у світі. Кожна банда, кожен уряд, кожен контрабандист чи шпигун переслідуватимуть тебе й Покидьків. Ти не матимеш, де сховатися.

— Казе, я можу вистрілити, — запропонував Джаспер, вішаючи на пояс револьвери й хапаючись за гвинтівку. — Ван Ек досі в межах досяжності.

— Ні, — кинув Каз. — Дай їм піти.

Море було нерухомим, не дмухав навіть бриз, але Верескуни, котрі ще залишилися в крамаря, наповнили вітрила попутним вітром.

Каз дивився, як бригантина розтинає води в напрямку Кеттердама, туди, де безпека, де фортеця, зведена Ван Ековою бездоганною крамарською репутацією. Він почувався так, наче дивиться в затемнені вікна будинку на Зельверстрат. Знову безпомічний. Він молився не тому богові.

Джаспер повільно опустив гвинтівку.

— Ван Ек відправить солдатів і гришників шукати Кувея, — сказав Матаяс.

— Він не знайде його. І Ніну теж.

Їх немає в Рейці чи якійсь іншій частині Бочки. Ніде в Кеттердамі. Попередньої ночі Бреккер наказав Шпехтові забрати Кувея й Ніну з «Феролінда» другим баркасом, тим, який начебто ремонтували, як він сказав Джасперові. Вони безпечно укрилися в закинутих камерах під старою в’язничною вежею в Пекельних Воротах. Каз дізнавався дещо, коли навідувався до гавані, щоб сконтактуватися з Ван Еком. Після лиха на Пекельному Дійстві камери затопили, щоб очистити їх від тварин і тіл; відтоді й до сьогодні вони залишалися порожніми. Матаяс ненавидів саму ідею відпускати Ніну кудись без нього, особливо в її теперішньому стані, але Каз запевнив його, що залишати її й Кувея на «Феролінді» — те саме, що дозволити їм вибухнути.

Каз дивувався власній дурості. Тупіший за простака, який щойно зліз із човна й уже планує заробити статки в Східній Клепці. Його найбільша вразливість стояла просто біля нього. А тепер вона зникла.

Джаспер уважно вивчав Вілана, погляд блукав чорним волоссям і золотими очима.

— Чому? — запитав він нарешті. — Чому ти зробив це?

Вілан стенув плечима.

— Нам потрібен був важіль.

— Це в тобі говорить Каз.

— Я не міг дозволити вам піти на обмін заручника, думаючи, що я можу послугувати якоюсь гарантією.

— Ніна перекроїла тебе?

— Тієї ночі, коли ми залишили Дієрнгольм.

— Тому ти зник на час подорожі, — здогадався Джаспер. — Ти не допомагав Матаясові піклуватися про Ніну. Ти переховувався.

— Я не ховався.

— Ти… Скільки разів ти стояв біля мене на палубі вночі, коли я думав, що це Кувей?

— Весь час.

— Ніна, імовірно, не зможе повернути тебе назад, ти знаєш це? Без іншої дози юрди парем їй це не вдасться. Ти можеш назавжди застрягнути в цьому тілі.

— Хіба це має значення?

— Я не знаю! — розлютившись, гиркнув Джаспер. — Може, мені подобалася твоя дурнувата пика. — Він повернувся до Матаяса. — Ти знав. Вілан знав. Інеж знала. Усі, крім мене, знали.

— Запитай мене чому, Джаспере, — втрутився Каз. Його терпіння зійшло нанівець.

Джаспер тривожно переминався з ноги на ногу.

— Чому?

— Це ти продав нас Пецці Роллінзу. — Він зі звинуваченням наставив палець на стрільця. — Ти — та причина, чому нас оточили, коли ми намагалися залишити Кеттердам. Ти ледь не дозволив нас убити.

— Я нічого не казав Пецці Роллінзу. Я ніколи…

— Ти розповів одному з Десятицентових Левів, що покидаєш Керч, але потім повернешся з великими грошима, чи не так?

Джаспер проковтнув клубок у горлі.

— Я так сказав. Вони надто тиснули на мене. Ферма мого батька…

— Я попереджав тебе, щоб не розповідав нікому, що їдеш із країни. Я казав тобі тримати пельку на замку.

— У мене не було вибору. Ти зачинив мене у «Воронячому клубі» до самого відправлення. Якби ти дозволив мені…