Каз повернувся до нього.

— Дозволив тобі що? Зіграти кілька роздач в «Ожину на трьох»? Дозволив тобі закопати себе ще глибше руками будь-якої шишки, достатньо тупої, щоб збільшити твій кредит? Ти сказав члену Печчиної банди, що вже скоро впиватимешся успіхом.

— Я не знав, що він піде до Пекки. Чи що Пекка знає про парем. Я лише намагався вторгувати собі трохи часу.

— Святі, Джаспере, ти справді нічого не навчився в Покидьках, хіба ні? Ти той самий тупий хлопчина з ферми, котрий зліз із човна.

Джаспер кинувся на нього, і Бреккер відчув, як нахлинула запаморочлива жорстокість. Нарешті бійка, у якій він може перемогти. Але Матаяс зробив крок і опинився між ними, штовхаючи кожного назад своїми велетенськими руками.

— Припиніть. Припиніть це.

Каз не хотів припиняти. Він хотів побити їх усіх до крові, а потім із бійкою прокладати собі шлях у Бочці.

— Матаяс не помиляється, — зауважив Вілан. — Ми мусимо подумати, що робити далі.

— Немає ніякого далі, — буркнув Каз. Ван Ек подбає про це. Вони не можуть повернутися до Рейки чи отримати допомогу від Пера Гаскеля й інших Покидьків. Крамар спостерігатиме, чекатиме, щоб накинутися. Він перетворить Бочку, Казів дім, його маленьке королівство, на ворожу територію.

— Джаспер припустився помилки, — вів далі Вілан. — Дурної помилки, але він не планував нікого зраджувати.

Каз урочисто пішов геть, намагаючись прочистити власну свідомість. Він знав, що Джаспер не розумів, який механізм привів у рух, але також знав, що вже ніколи по-справжньому не повірить стрільцеві. І, можливо, він не повідомляв йому нічого про Вілана, тому що хотів трохи покарати хлопця.

За кілька годин, якщо вони не вийдуть на зв’язок, Шпехт припливе за ними на баркасі. Зараз не залишилося нічого, крім плаского сірого неба й мертвих скель цього жалюгідного сурогату острова. І відсутності Інеж. Каз хотів вдарити когось. Хотів, щоб хтось ударив його.

Він оглянув те, що залишилося від його команди. Ротті досі нависав над уламками баркаса. Джаспер сидів, обпершись ліктями на коліна й заховавши голову в долонях; Вілан залишався поруч із ним із майже відстороненим обличчям; Матаяс стояв, не відводячи погляду від напрямку Пекельних Воріт, наче кам’яний страж. Каз був їхнім ватажком, а Інеж — магнітом, котрий міцно тримав їх усіх разом, коли вони, здавалося, от-от мали розпастися на шматки.

Ніна замаскувала Бреккерове татуювання з вороном і кубком, перш ніж вони увійшли до Льодового Двору, але він не підпустив її близько до своєї R на біцепсі. Тепер хлопець торкнувся вбраними в рукавичку пальцями того місця, де рукав пальта прикривав цей знак. Сам того не бажаючи, він дозволив Казові Рітвельду повернутися. Він не знав, чи почалося це з пораненням Інеж, чи під час тієї огидної поїздки у в’язничному фургоні, але якимось чином він дозволив цьому статися, і ціна виявилася високою.

Та це не значило, що Нечисторукий збирається дозволити собі бути ошуканим якимось злодюжкуватим крамарем.

Каз подивився праворуч, у напрямку кеттердамських гаваней. Десь у задній частині його черепа почала шкрябатися ідея, це було схоже на свербіння, на тонесенький натяк. Це ще не був план, але міг бути його початок. Бреккер уже бачив, якої форми він набуде — неможливий, абсурдний, він потребував серйозного грошового вливання.

— Обличчя свідчить про підступні махінації, — пробурмотів Джаспер.

— Однозначно, — погодився Вілан.

Матаяс схрестив руки на грудях.

— Копирсаєшся у своєму мішечку з трюками, дем’їне?

Каз напружив пальці в рукавичках. «Як ти пережив Бочку? Коли вони забрали в тебе все, ти знайшов спосіб перетворити ніщо на щось».

— Я збираюся винайти новий трюк, — відповів Бреккер. — Такий, якого Ван Екові ніколи не вдасться забути. — Він повернувся до інших. Якби Каз міг вирушити на порятунок Інеж один, так і зробив би, але тоді йому б не вдалося впоратися. — Мені потрібна відповідна команда.

Вілан скочив на ноги.

— За Мару!

Джаспер приєднався до нього, хоча досі уникав Казового погляду.

— За Інеж, — тихо додав він.

Матаяс лише раз різко кивнув.

Інеж хотіла, щоб Каз став кимось іншим, кращою людиною, шляхетнішим злодієм. Але такому хлопцеві тут не було місця. Такий хлопчик здох би від голоду в провулку. Той хлопець не повернув би її назад.

«Я збираюся отримати свої гроші, — заприсягся Каз. — І я збираюся отримати мою дівчину». Інеж ніколи насправді не була його, але він знайде спосіб дати їй свободу, яку так давно пообіцяв.

Нечисторукий повернувся, щоб побачити, як робиться груба робота.

Пекка Роллінз заховав грудку юрди за щокою й відкинувся в кріслі, оглядаючи обірвану команду, котру Дауті привів до кабінету. Роллінз жив над «Смарагдовим палацом» у велетенському номері-люкс із кількох кімнат. Кожен їхній дюйм був вкритий позолотою й зеленим оксамитом. Він любив яскравість — в одязі, у друзях, у жінках.

Діти, що стояли перед ним, були повною протилежністю будь-чого, що можна було б назвати належним стилем. Вони були вбрані в костюми «Комеді Бруте», але ніхто не міг увійти до його кабінету, не показавши обличчя, тож маски довелося зняти. Деяких він упізнав. Колись Пекка сподівався найняти Ніну Зенік, а зараз вона виглядала так, ніби може не протягнути й місяця — уся перетворилася на випнуті кістки, темні западини й тремтячі руки. Здається, йому вдалося тоді уникнути поганої інвестиції. Дівчина спиралася на гігантського фієрданця з поголеною головою й жорстокими блакитними очима. Він був велетенський, можливо, колишній військовий. Непогано мати неподалік від себе такі гарні м’язи. Де Каз Бреккер познаходив цих людей?

Хлопчик біля нього був шуанцем, але виглядав занадто молодим, щоб бути вченим, якого вони всі так палко прагнули прибрати до своїх рук. До того ж Бреккер ніколи б не привів когось настільки цінного до «Смарагдового палацу». А ще, звичайно, Роллінз знав Джаспера Фахея. Стрілець наробив неймовірну кількість боргів майже в кожному азартному барлозі Східної Бочки. Те, що він бовкнув, допомогло Роллінзу дізнатися, що Бреккер посилає команду до Фієрди. Довелося трішки покопирсатися й дати купу хабарів, але це принесло свій урожай. Він дізнався, звідки й коли вони відпливатимуть — виявилося, що ця інформація мала свої недоліки. Бреккер був на крок попереду нього і його Десятицентових Левів. Маленький канальний щур спромігся зрештою навіть потрапити до Льодового Двору.

Це була також і добра звістка. Якби не Каз Бреккер, Роллінз досі сидів би в камері тієї клятої фієрданської в’язниці, чекаючи на нову серію тортур, або, імовірно, оглядав би околиці з палі на верхівці кільцевої стіни.

Коли Бреккер зламав замок його в’язничної камери, Роллінз не знав, збирається хлопець його врятувати чи вбити. Він чув безліч пліток про Каза Бреккера, відколи той зайняв видатне становище в Покидьках, — цю жалюгідну групку Пер Гаскель називав бандою, — і бачив його кілька разів у Бочці. Хлопчина прийшов нізвідки й став проблемою, котра збивала з пантелику. Але він залишався тільки заступником, не генералом, простим солдатом, блазнем біля ніг Роллінза.

— Привіт, Бреккере, — сказав Роллінз. — Прийшов помилуватися?

— Не зовсім. Ти знаєш мене?

Чоловік здвигнув плечима.

— Звичайно, ти — той маленький негідник, котрий продовжує красти моїх клієнтів.

Вираз, який промайнув на хлопцевому обличчі, спантеличив Пекку. Це була ненависть — чиста, чорна, що повільно вирує. «Що такого я заподіяв цьому маленькому сцикунові?» Але за мить вираз зник, і Роллінз зачудувався, чи не привиділося йому це взагалі.

— Чого ти хочеш, Бреккере?

Хлопець стояв там, а в його погляді майнуло щось суворе й божевільне.

— Хочу зробити тобі послугу.

Роллінз помітив Бреккерові босі ноги й в’язничний одяг, руки без легендарних чорних рукавичок — яка сміховинна претензійність.