— На човні. Менше знатимете — менше зможете розповісти комусь.

— Ти збираєшся залишити Гелвара без кайданів?

— Ти можеш поводитися пристойно? — спитав у фієрданця Бреккер.

Очі хлопця виказували, що він радо вб’є Каза, але Матаяс лише кивнув.

— Ми замкнемо цю кімнату й поставимо вартового.

Інеж кинула на фієрданця оцінювальний погляд.

— Краще двох.

— Поставте Дірікса й Ротті, але не надто заглиблюйтеся в деталі. Вони попливуть із нами, тож я повідомлю їм усе необхідне пізніше. І, Вілане, нам із тобою треба побалакати. Я хочу знати все про торговельну компанію твого батька.

Вілан знизав плечима:

— Я нічого про це не знаю. Він зі мною такі справи не обговорював.

— То ти хочеш сказати мені, що ніколи не встромляв носа в папірці в його кабінеті? Не видивлявся чогось цікавого в документах?

— Ні, — відрубав Ван Ек, злегка задерши підборіддя. Каз навіть здивувався, що насправді вірить йому.

— Що я тобі казав? — бадьоро кинув Джаспер, прямуючи до дверей. — Користі від нього нуль.

Інші почали вишиковуватися позаду Джаспера, а Каз зачинив сейф, повернувши тумблер.

— Я хочу поговорити з тобою, Бреккере, — сказав Гелвар. — Наодинці.

Інеж кинула Казові попереджувальний погляд, але той не зважав. Вона не думала, що йому вдасться впоратися з брилою м’язів на ім’я Матаяс Гелвар. Каз установив стінну панель на місце й похитав ногою. Вона знову боліла: занадто довго він не спав до глупої ночі й забагато часу навантажував ногу своєю вагою.

— Іди, Маро, — наказав він. — І зачини за собою двері.

Щойно двері клацнули, Матаяс кинувся до нього. Каз дозволив цьому статися, він знав, що так буде.

Гелвар затис йому рота своєю бруднючою рукою. Дотик шкіри до шкіри викликав цілий вихор різноманітних відчуттів у Казовій голові, але оскільки він передбачив напад, хлопцеві вдалося контролювати нудоту, що скрутила його. Друга Матаясова рука нишпорила в кишенях Казового пальта — спочатку в одній, а потім — у другій.

— Фер есьє? — гнівно проревів він фієрданською й додав керчинською: — Де воно?

Каз дозволив хлопцеві витратити ще хвилинку на нестямні пошуки, потім опустив лікоть і стусонув фієрданця поміж ребра, змусивши його послабити обійми. Бреккерові легко вдалося вислизнути. Він ударив Гелвара ціпком по лівій нозі. Кремезний хлопака впав на землю. Коли він спробував підвестися, Каз іще раз копнув його.

— Лежи, де лежиш, ти, жалюгідна мерзото.

Гелвар знову спробував звестися на ноги. Він був прудким, а в’язниця зробила його ще сильнішим. Каз сильно штурхонув Матаяса в щелепу, а потім двічі блискавично вдарив кінчиком ціпка у велетенські плечі. Фієрданець сповз на землю, а його руки звисали з обох боків, наче дохлі змії.

Каз зручніше перехопив ціпок і притис вирізьблену воронячу голову до велетневого горла.

— Спробуй поворухнутися — і я розтрощу твою щелепу на шматки. Тобі до кінця життя доведеться їсти крізь трубочку.

Фієрданець не рухався, але в синіх очах горіла люта ненависть.

— Де помилування? — проревів він. — Я бачив, як ти поклав його до кишені.

Каз схилився до нього й дістав складений документ із кишені, яка щойно здавалася порожньою.

— Це?

Фієрданець ляснув своїми ні до чого не придатними руками, а тоді знову рикнув, наче звір, коли Каз змусив помилування розчинитися в повітрі. За мить воно знову з’явилося межи пальців. Бреккер повернув його, показуючи текст, потім пробігся пальцями по аркушу й продемонстрував Гелварові абсолютно чисту сторінку.

— Дем'їн, — пробурмотів Матаяс. Каз не знав фієрданської, але це слово було йому знайоме — «демон».

Навряд чи. Він навчився спритності рук у шулерів і шахраїв, що дурили людей в азартних іграх у Східній Клепці, а потім витратив десятки годин, практикуючись навпроти замацьканого дзеркала, яке купив, отримавши платню за перший тиждень роботи.

Каз легенько постукав ціпком по Гелваровій щелепі.

— На кожен трюк, який ти бачив, я відповім тисячею інших. Ти гадаєш, що рік у Пекельних Воротах зміцнив тебе? Навчив тебе битися? Пекельні Ворота здалися б мені раєм, коли я був дитиною. Ти рухаєшся, наче віл. Якби ти опинився на вулицях, де я виріс, не прожив би й двох днів. Це була твоя єдина спроба. Не випробовуй мене знову. Кивни, щоб я знав, що ти зрозумів.

Гелвар стиснув губи й кивнув раз.

— Добре. Я думаю, сьогодні нам доведеться закувати твої ноги в кайдани.

Каз підвівся, узяв зі столу свій новий капелюх і востаннє ще раз штурхонув фієрданця в нирку. Іноді ці велетні не розуміють, що треба зачаїтися.

Протягом наступного дня Інеж бачила, що деталі Казової схеми почали ставати на свої місця. Їй було відомо, що Каз консультувався з кожним членом угруповання, але вона також знала, що бачила лише уривки плану. У таку гру Каз грався завжди.

Якщо він і мав якісь сумніви стосовно того, що вони сподівалися вчинити, Бреккер цього не виказував, а Інеж хотілося б розділяти його впевненість. Льодовий Двір було збудовано, щоб протистояти стрімким навалам армій, убивць, гришників і шпигунів. Коли вона сказала це Бреккерові, він відповів лише:

— Але його не будували для того, щоб завадити нам потрапити досередини.

Ця його самовпевненість дратувала.

— Що змушує тебе думати, що ми зможемо? Ззовні є й інші команди, натреновані солдати й шпигуни, люди, що мають десятилітній досвід.

— Це робота не для натренованих солдатів і шпигунів. Це завдання для вбивць і злодіїв. Ван Екові це відомо, тому він і звернувся до нас.

— Ти не зможеш скористатися його грошенятами, якщо помреш.

— Я планую набути дорогих навичок у потойбічному світі.

— А це вже різниця між упевненістю й зухвалістю.

Тоді він повернувся до неї спиною та двома рвучкими рухами зісмикнув рукавички.

— Якщо мені знадобляться нотації з цього приводу, я знатиму, до кого звертатися. Хочеш вийти з гри — так і скажи.

Інеж випрямила спину, її власна гордість змушувала захищатися.

— Матаяс не єдиний незамінний член команди, Казе. Я потрібна тобі.

— Мені потрібні твої вміння, Інеж. Це не одне й те саме. Ти, можливо, найкращий павук, що повзає Бочкою, але не єдиний. Доклади зусиль, щоб запам’ятати це, якщо плануєш отримати свою частку здобичі.

Вона не промовила жодного слова, бо не хотіла дати Казові зрозуміти, як сильно розгнівалася; натомість пройшла, вийшла з його кабінету й більше не розмовляла відтоді.

Зараз, прямуючи до гавані, дівчина сама дивувалася, що змушує її триматися цього шляху.

Інеж могла покинути Керч у будь-який час, коли їй заманеться. Вона могла сісти на корабель, що прямує до Новозем’я, і зникнути. Могла повернутися до Равки й пошукати свою родину. Вона сподівалася, що, коли почалася громадянська війна, на заході вони були в безпеці. До того ж батьки могли попросити притулку в Шу Хані. Сулійські каравани роками користувалися тими самими второваними шляхами, тож вона могла б украсти те, чого потребує, поки займалася б пошуками.

Але для цього вона мусила б утекти, не заплативши свої борги Покидькам. Пер Гаскель звинувачуватиме Каза; саме він наполіг на тому, щоб викупити її угоду, а вона покинула б його таким незахищеним. Хто, крім Мари, збиратиме для нього секрети? Але хіба ж Каз не повідомив, що її легко замінити? Якщо їм пощастить виплутатися з цього пограбування, повернутися до Керчу й доправити Бо Юл-Баюра цілим і неушкодженим туди, де про нього подбають, її частки винагороди з гаком стане, щоб викупити свою свободу в Покидьків. Казові вона нічого не винна, тож не буде причин зоставатися в Керчі.

До світанку ще залишалася година, але на вулицях, якими вона рухалася зі Східної до Західної Клепки, було людяно. Сулійці часто казали: «Серце — це стріла. Йому потрібна мета, до якої можна неухильно рухатися». Її тато любив повторювати ці слова, коли вона тренувалася ходити по линві чи гойдалася. «Будь рішучою, — казав він. — Ти мусиш знати, куди хочеш потрапити, перш ніж вирушиш туди». Мама сміялася з цих слів. «У приказці йдеться про геть інше, — заперечувала вона. — Ти вбиваєш романтику в усьому, за що берешся». Але він не вбивав. Батько обожнював маму. Інеж пам’ятала, як він залишав для дружини по всіх усюдах букетики дикої герані — у буфеті, у каструлях, у яких готували їжу для табору, у рукавах її костюмів.