— Усі так роблять, — погодилася Інеж.

Джаспер звів брову.

— Не всі.

— Це тільки тому, що в тебе немає нічого в гаманці, — кинула у відповідь Ніна.

— Ти так гадаєш?

— Це факт.

— Факти для тих, хто позбавлений уяви, — сказав Джаспер, зневажливо змахнувши рукою.

— Поганий злодій, — вів далі Каз, — це недосвідчений злодій. Він просто хапає й намагається тікати. Гарний спосіб потрапити в пазурі міської варти. Але добропорядний злодій — такий, як я, — витягає гаманець і кладе на його місце щось інше.

— Печиво?

— «Дурильне печиво» — це просто назва. Це може бути камінь, шматок мила, навіть стара булочка, якщо вона має правильний розмір. Пристойний злодій може сказати, скільки важить гаманець, подивившись, як він відтягує кишеню чоловікового пальта. Він підміняє речі, а бідний дурник іде й нічого не петрає, мацаючи кишеню, щасливий, як слон. А потім він захоче заплатити за омлет чи покласти ставку на стіл і зрозуміє, що якийсь шахрай обдурив його. До того часу злодій уже сховається в безпечній місцині й перелічуватиме папірці.

Вілан засмучено засовався на стільці.

— Забивати памороки невинним людям — не те, чим варто пишатися.

— Саме те, якщо ти робиш це добре, — Каз кивнув у бік в’язничного фургона, котрий із гуркотом прокладав собі шлях угору, до Льодового Двору й другого пропускного пункту. — Ми збираємося стати печивом.

— Стривай, — втрутилася Ніна. — Двері зачиняються ззовні. Як ми потрапимо всередину й знову зачинимо двері?

— Це проблема, лише якщо ти не знайома з пристойним злодієм. Залиш замки мені.

Джаспер витягнув свої довгі ноги.

— Тож ми маємо відчинити двері, зняти кайдани й зробити небоєздатними шість людей, зайняти їхні місця і якимось чином знову щільно запечататися, так щоб жоден вартовий або ув’язнений цього не побачив.

— Твоя правда.

— Ще якісь неможливі подвиги, із якими ти хочеш, щоб ми впоралися?

Ледь помітна посмішка змигнула на Казових устах.

— Я напишу вам список.

Залишивши осторонь думки про пристойні крадіжки, Інеж мріяла про пристойний нічний сон на пристойному ліжку, але на них не чекали комфортні номери готелю, якщо вони збиралися знайти шлях до в’язничного фургона, котрий прямує до Льодового Двору, до того, як розпочнеться Грінґкелла. Занадто багато було роботи.

Ніну відправили попатякати з місцевими та спробувати дізнатися про найкраще місце, де можна влаштувати засідку на фургон. Після всіх жахіть ґестінґського оселедця вони вимагали від Каза чогось їстівного й чекали на Ніну в переповненій пекарні, ніжно обіймаючи горнятка з кавою, змішаною з шоколадом. І лише згадка про розламані рулети й печиво ширилася їхнім столом невеличкими купками масляних крихт. Інеж помітила, що Матаясове горнятко стояло перед ним і повільно вистигало, поки хлопець тупився у вікно й не торкався кави.

— Тобі, мабуть, складно, — сказала вона тихо. — Бути тут, але не бути по-справжньому вдома.

Він перевів погляд на горнятко.

— Ти навіть не здогадуєшся як.

— Думаю, що здогадуюся. Я дуже давно не бачила домівки.

Каз відвернувся й базікав із Джаспером. Здавалося, щоразу, коли вона згадує про повернення до Равки, він так робить. Звісно ж, Інеж не могла бути впевненою, що знайде там своїх батьків. Сулійці були мандрівниками. Для них «дім» насправді означав «родина».

— Переймаєшся, як там ведеться Ніні? — поцікавилася Інеж.

— Ні.

— Вона дуже вправна в цьому. Справжня актриса.

— Я усвідомлюю це, — сказав хлопець похмуро. — Вона може бути ким завгодно для кого завгодно.

— Вона найкраща тоді, коли є просто Ніною.

— А хто це?

— Щось мені підказує, що тобі це відомо краще, ніж будь-кому з нас.

Він склав на грудях свої велетенські руки.

— Вона смілива, — зізнався знехотя.

— І весела.

— Придурюється. Усе мусить перетворити на жарт.

— Відважна, — додала Інеж.

— Гучна.

— То чому ж ти не зводиш очей із натовпу, шукаючи її?

— Я так не роблю, — запротестував Матаяс. Вона взяла б на кпини його лютий погляд. Запхав палець до купки крихт. — Ніна справді має все те, про що ти сказала. Цього забагато.

— М-м-м-м, — пробурмотіла Інеж, сьорбаючи з горнятка. — Може, це просто ти недостатній.

Перш ніж йому вдалося відповісти, на дверях пекарні дзенькнув дзвоник і досередини запливла Ніна — щічки вкрилися рум’янцем, каштанове волосся химерно заплуталося — і оголосила:

— Хтось мусить негайно почати годувати мене солодкими булочками.

Хай скільки там буркотів Матаяс, Інеж не думала, що полегшення на його обличчі було її власною вигадкою.

Ніні знадобилася менш ніж година, щоб довідатися, що більшість в’язничних фургонів минають на шляху до Льодового Двору придорожній шинок, відомий як «Варденів полустанок». Інеж і решті довелося пройти майже дві милі від Верхнього Дієрнгольма, поки вони знайшли ту корчму. Там було занадто людяно — купа фермерів і місцевих робітників, — щоб місце могло виявитися корисним. Тож довелося рушити далі, і тоді, коли вони врешті знайшли місце, де було достатньо затінку й вистачало великих паростей для здійснення їхнього задуму, Інеж відчувала, що ось-ось упаде. Вона подякувала своїм святим за Джасперову енергію, котра здавалася невичерпною. Він люб’язно запропонував, що продовжить рухатися й побуде насторожі. Коли з’явиться в’язничний фургон, він попередить інших сигнальною ракетою, а потім побіжить і приєднається до них.

Ніна витратила кілька хвилин, щоб перекроїти Джасперові передпліччя, приховавши татуювання Покидьків і вкривши їх латкою плямистої шкіри. Уночі вона мала зайнятися своїми й Казовими тату. Можливо, ніхто у в’язниці не розрізняв кеттердамські банди й символи борделів, але не було причин давати тюремникам навіть мізерний шанс.

— Жодних плакальників, — вигукнув Джаспер, прямуючи легкою ходою в сутінки. Його довгі ноги легко долали відстань.

— Жодних погребінь, — відповіли всі. Інеж відправила йому вслід також справжню молитву. Вона знала, що хлопець добре озброєний і може подбати про себе, але хоча він мав цибату поставу й новоземську шкіру, залишався дуже чутливим до комфорту.

Вони розклали табір у сухій балці, на твердій кам’янистій землі, оточеній хитросплетінням чагарнику, і по черзі чатували, розділивши вахти. Незважаючи на втому, Інеж не думала, що зможе заснути, але наступне, що побачила, — сонце високо над ними, яскраву блискучу порожнину у вкритому хмарами небі. Мабуть, скоро полудень. Поруч із нею була Ніна зі шматком вовчого перцевого печива, котре вона купила у Верхньому Дієрнгольмі. Інеж побачила, що хтось розклав невеличке вогнище, і на його жаринках виднілися клейкі рештки грудки розплавленого парафіну.

— Де всі? — запитала вона, оглядаючи порожній яр.

— На дорозі. Бреккер сказав, що ми мусимо дати тобі поспати.

Інеж потерла очі. Вона здогадалася, що це була лише поступка її травмам. Мабуть, вона не дуже добре приховала своє виснаження. Неочікуване тріскуче «клац-клац-клац» змусило її вмить зіп’ястися на ноги й витягти ножі.

— Легше, легше, — сказала Ніна. — Це лише Вілан.

Джаспер, мабуть, уже подав сигнал. Інеж узяла в Ніни печиво й поквапилася туди, де Каз і Матаяс спостерігали, як хлопчик метушився із чимось біля коріння грубої ялиці. Долинуло ще кілька приглушених лускань, і невеличкі хмарки білого диму торкнулися стовбура дерева в тому місці, де воно зустрічалося із землею. Якусь мить здавалося, що нічого не станеться, а потім коріння саме по собі вирвалося із землі, зів’яле й покручене.

— Що це було? — поцікавилась Інеж.

— Сольовий концентрат, — відгукнулася Ніна.

Інеж схилила голову набік.

— Матаяс… молиться?

— Читає благословення. Фієрданці роблять так щоразу, коли зрізають дерево.

— Кожнісінького разу?

— Благословення залежить від того, як ти збираєшся використовувати дерево. Одне — для будинку, інше — для мостів. — Дівчина помовчала. — Ще якесь — для підпалу.