— Натягни сорочку на рота, — порадив Віланові.

— Що?

— Перестань придурюватися. Коли ти розумний, здаєшся милішим.

Віланові щоки почервоніли. Він кинув сердитий погляд і підняв свій комірець.

Джаспер потягнувся під лаву, де заховав відро з випорожненнями, і витяг його.

— Наближається буря, — голосно сказав стрілець керчинською. Побачив, як Матаяс і Каз підняли свої комірці. Відвернувся, натягнув свою сорочку на рота й кинув кульку до відра.

Почувся шиплячий свист, і хмара туману розквітла над водою. За кілька секунд вона заповнила камеру, перетворивши повітря на зеленувато-молочну субстанцію.

Віланові очі панічно заметушилися над піднятим угору комірцем. Джаспер відчув спокусу вдати, що знепритомнів, але задовольнився, побачивши, як чоловіки всюди довкола нього повалилися на землю.

Джаспер полічив до шістдесяти, потім опустив комірець і нерішуче вдихнув. Повітря ще пахло чимось хворобливо солодким і трохи одурманить їх, але найгірше було позаду. Коли вартові навідаються, щоб укотре полічити в’язнів, ті матимуть нестерпний головний біль і нічого, про що можна було б розповісти. І можна сподіватися, що до тієї миті вони давно вже зникнуть.

— Це був хлорогаз?

— Точно миліший, коли розумний. Так, кулька з оболонкою на ензимній основі, наповненою хлористим порошком. Він абсолютно безпечний, поки не вступить у реакцію з будь-якою кількістю аміаку. Що він щойно й зробив.

— Сеча у відрі… Але який сенс? Ми досі стирчимо тут.

— Джаспере, — гукнув Каз, махаючи йому, щоб підійшов до ґрат. — Годинник цокає.

Стрілець згорбився, прямуючи до нього. Така робота зазвичай займає багато часу, особливо тому, що він ніколи не вчився її по-справжньому. Він поклав долоні на обидва боки одного прута й зосередився на місцезнаходженні найчистіших частинок руди.

— Що він робить? — поцікавився Матаяс.

— Проводить старовинний новоземський ритуал, — відповів Каз.

— Правда?

— Ні.

Темний серпанок сформувався між Джасперовими долонями.

У Вілана відпала щелепа.

— Це залізна руда?

Джаспер кивнув і відчув, як на лобі проступив піт.

— Ти можеш розчинити ґрати?

— Не будь ідіотом, — буркнув стрілець. — Хіба не бачиш, які вони товстенні?

Насправді прут, з яким він працював, ззовні не змінився, але хлопець витяг із нього достатньо заліза, щоб хмара між долонями набула майже чорного кольору. Джаспер напружив пальці — і частинки закружляли, закрутилися в напружену спіраль, котра ставала вужчою й щільнішою.

Стрілець опустив руки — і тонесенька голка впала на підлогу з мелодійним дзенькотом.

Вілан підхопив її й підняв угору так, що світло мерехтіло на тьмяній поверхні.

— Ти Творець, — похмуро зауважив Матаяс.

— Лише трошки.

— Ти або Творець, або ні, — заперечив Вілан.

— Я — Творець. — Він штурхнув хлопчика пальцем. — А ти триматимеш язик за зубами, коли ми повернемося до Кеттердама.

— Але чому ти брехав про…

— Мені подобається вільно прогулюватися вулицями, — пояснив Джаспер. — Подобається не перейматися тим, що мене можуть схопити работорговці чи стратить якийсь мерзотник на кшталт нашого друзяки Гелвара. До того ж я маю інші навички, які дають мені більше задоволення й вигоди, ніж це. Багацько інших навичок.

Вілан закашлявся. Жартувати зі стрільцем значно веселіше, ніж дратувати його, але це було небезпечно.

— Ніна знає, що ти Гриша?

— Ні, і не дізнається. Мені не потрібні лекції з приводу вступу до лав Другої армії й чудової спільної равканської справи.

— Зроби це ще раз, — перервав його Каз. — І поспішай.

Джаспер повторив свою роботу з іншим прутом.

— Якщо таким був план, то який сенс мали спроби пронести сюди відмикачки? — поцікавився Вілан.

Каз склав руки на грудях.

— Кожен чув про вмирущого чоловіка, чий медик сказав, що він чудесним чином зцілився. Той танцював на вулиці й загинув під копитами коня. Ти маєш дозволити дурникові вважати, що він переміг. Чи роздивлялися вартові Матаяса й думали, звідки вони його знають? Чи чекали вони неприємностей, коли Джаспер зайшов у душ, віддираючи парафін із долонь? Ні, вони були надто зайняті, вітаючи одне одного з тим, що їм удалося мене впіймати. Вони думали, що вдалося уникнути поразки.

Коли Джаспер закінчив, Каз узяв дві тонкі відмикачки в пальці. Було дивно спостерігати, як він працює без рукавичок, але за кілька миттєвостей замки клацнули, відчиняючись, і вони опинилися на волі. Коли хлопці вийшли, Каз скористався відмикачками, щоб замкнути за собою двері.

— Ви знаєте свої завдання, — прошепотів він. — Ми з Віланом витягнемо Ніну й Інеж. Джаспере, ти і Матаяс…

— Я знаю: поцупити всю мотузку, котру вдасться знайти.

— Будь у підвалі, коли виб’є половину.

Хлопці розділилися. Коліщата почали крутитися.

Згідно з Вілановою мапою, стайні тулилися до внутрішнього дворика караульного приміщення, тож їм доведеться знову перетнути розподільчу зону. Теоретично ця ділянка в’язниці мала працювати лише тоді, коли приймали або випускали в’язнів, утім, вони все одно мусять бути обережними. Достатньо буде одного непередбаченого вартового, щоб звести їхні плани нанівець. Найстрашнішою частиною роботи був перетин коридору за скляною загорожею. Цей довгий, яскраво освітлений, прямий шматок шляху цілком виставляв їх напоказ. І не було іншого виходу, аніж схрестити пальці й пробігти ним. Потім група попрямувала до сходів і ліворуч від кімнати, де стара бідна підсилювальниця Гриші перевіряла їх. Джаспер стримав дрижаки. Навіть якщо парафін на його руках завжди спрацьовував у барлогах, де велися азартні ігри, серце все одно гупало в грудях, коли він наближався до жінки. Вона була худою, як стручок, і такою ж спустошеною. Це траплялося з гришниками, котрі опинялися в невдалому місці в невдалий час — життя, приречене на рабство або навіть гірше.

Коли стрілець штовхнув двері до стаєнь, він відчув, що щось маленьке всередині нього врешті заспокоїлося. Запах сіна, тварини соваються в стійлах, коні іржуть — усе це нагадало Новозем’я. У Кеттердамі більшість екіпажів і фургонів через канали залишалися непотрібними. Коні були розкішшю й слабкістю для тих, хто хотів показати, що має достатньо місця, щоб тримати їх, і багатства, щоб піклуватися про них. Він і не розумів, як сумує за можливістю просто побути серед тварин.

Але зараз не було часу на ностальгію, не було можливості зупинитися й погладити оксамитовий ніс. Хлопець рішуче пройшов крізь стайню та елінг. Матаяс закинув на кожне плече порядні бухти мотузок і здивувався, коли Джаспер теж спромігся взяти дві.

— Виріс на фермі, — пояснив стрілець.

— З вигляду й не скажеш.

— Так, я кощавий, — погодився хлопець, поки вони поспішали назад стайнями, — але не змокаю під дощем.

— Чому?

— На мене менше крапає.

— Усі Казові компаньйони такі дивні, як ця команда? — поцікавився Матаяс.

— О, ти мусиш зустрітися з рештою Покидьків. Вони роблять нас схожими на фієрданців.

Вони минули душі й замість того, щоб піти до зони утримування, спустилися вузьким сходовим просвітом до темного довгого коридору, що вів до підвалу. Зараз вони перебували під основною в’язничною будівлею — п’ять поверхів камер, в’язнів і вартових, вишикуваних над усім цим.

Джаспер сподівався, що решта команди вже збирає в пральні матеріали для демонстрування, але побачив там лише велетенські олов’яні балії, довгі пакувальні столи й одяг, котрий повісили на ніч сушитися на вищих за стрільця вішалках.

Вони знайшли Вілана й Інеж у кімнаті зі сміттям. Вона була меншою за пральню й смерділа відходами. Два здоровенні смітники на коліщатках, повні непотрібного одягу, притулилися до стіни й чекали на спалення. Щойно вони увійшли, Джаспер відчув, як шириться тепло від сміттєспалювача.

— У нас проблема, — повідомив Вілан.

— Наскільки значна? — запитав Джаспер, кидаючи бухти мотузок на землю.

Інеж показала на пару масивних металевих дверей, умонтованих до чогось, що скидалося на гігантський комин, який стирчав зі стіни й простягався аж до стелі.