Тієї миті Роллінз повернувся до вікна. Каз чекав на визнання — на самовдоволену чи глумливу посмішку, на спалах упізнавання. Але погляд Роллінза пройшов просто крізь нього. Черговий простак. Черговий роззява. Чому він мав його пам’ятати?

Каза намагалися переманити всі банди, котрим подобалося, як він працює своїми кулаками й картами. Він завжди відмовляв. Бреккер прийшов до Бочки, щоб знайти Герцуна й покарати його, а не для того, щоб приєднуватися до якоїсь тимчасової родини. Але усвідомлення того, що його справжньою метою був Пекка Роллінз, змінило все. Тієї ночі він не міг заснути, лежав на підлозі сквоту, у якому відсиджувався, і думав про те, чого хоче чи що було б справедливим стосовно Джорді. Пекка Роллінз забрав у Каза все. Якщо Бреккер мав намір учинити з Роллінзом те саме, він мусив стати рівним йому, а потім кращим за нього, і він не міг впоратися із цим самотужки. Йому потрібна була банда, і не просто банда, а та, яка потребувала його. Наступного дня він пішов до Рейки й поцікавився в Пера Гаскеля, чи не потрібен йому ще один солдат. Уже тоді він знав, що, хоч і почав пішаком, Покидьки перетворяться на його армію.

Чи всі ці кроки привели його сьогодні сюди? У ці темні коридори? Це була не та помста, про яку Каз мріяв.

Ряди камер тягнулися далі й далі — безкінечні, неможливі. Йому не вдасться знайти Роллінза вчасно. Але це було неможливим лише до моменту, коли перестало бути таким, до миті, коли Каз побачив кремезну статуру, червоне обличчя крізь ґрати в залізних дверях. Це було неможливо лише до тієї миті, поки він не опинився перед камерою Пекки Роллінза.

Чоловік спав на боку. Хтось добряче відлупцював його. Каз спостерігав, як здіймаються й падають груди.

Скільки разів Каз бачив його після того, як уперше мигцем помітив біля крамниці з джином? Жодного разу не майнуло впізнавання. Каз більше не був дитиною; Пекка не мав жодних підстав упізнати в його рисах обдуреного хлопчика. І це доводило Каза до божевілля щоразу, коли їхні шляхи перетиналися. Це було неправильно. Обличчя Пекки — обличчя Герцуна — не стиралося з Казової пам’яті, витесане зазубреним лезом.

Тепер Каз завагався, відчуваючи в руці невеличку вагу відмикачок, котрі комахами скрутилися в його долонях. Хіба не цього він прагнув? Побачити Пекку розтоптаним, приниженим, жалюгідним. Роллінз втратив надію, а найкращі з його посіпак повмирали на списах. Може, цього було достатньо. Може, тепер він хотів від Пекки, щоб той лише дізнався, хто він такий, що він насправді зробив. Він міг організувати власний маленький суд, винести вирок і навіть виконати його.

Годинник Старійшин почав вибивати три чверті години. Він мусить іти. Не так багато часу залишилося, щоб потрапити до підвалу. Ніна чекатиме на нього. Усі чекатимуть.

Але він потребував цього. Він боровся за це. Звичайно, Каз уявляв усе інакше, але хіба є якась різниця? Якщо Пекку Роллінза вб’є якийсь безіменний фієрданський кат, ніщо вже не матиме значення. Каз отримає чотири мільйона крюґе, а Джорді ніколи не отримає помсти.

Замки у дверях легко піддалися Казовим відмикачкам.

Пекка розплющив очі й посміхнувся. Він узагалі не спав.

— Привіт, Бреккере, — сказав Роллінз. — Прийшов помилуватися?

— Не зовсім, — відповів Каз.

Двері за ним причинилися.

«Де, у біса, вештається Каз?» Джаспер переминався з ноги на ногу біля сміттєспалювача, у вуха заповзав віддалений дзвін сирени й плутав думки. Жовтий Протокол? Червоний? Він не пам’ятав, котрий із них який. Увесь їхній план будувався довкола того, щоб ніколи не почути сирену.

Інеж закріпила мотузку на даху й кинула кінець униз, щоб інші могли вилізти. Джаспер відправив нагору разом із Матаясом і Віланом залишки мотузки, великі ножиці, котрі вдалося відшукати в пральні, і досі сируватий кривий гачок, який хлопець виготовив із залізних рейок від пральної дошки. Потім повитирав бризки дощу й вологу з підлоги в кімнаті зі сміттям і переконався, що ніде не залишилося ані клаптику мотузки й жодного сліду їхнього перебування тут. Зайнятися було нічим — лише чекати й панікувати, коли завила сирена.

Він чув, як перекрикуються люди, як гупають і тупотять угорі над стелею черевики. Будь-якої хвилини якісь вартові з гарною інтуїцією могли наважитися зазирнути до підвалу. Якщо вони упіймають його, шлях на дах стане очевидним. Він не лише спаплюжить свою справу, а й підставить усіх інших.

«Ну ж бо, Казе. Я чекаю на тебе». Усі вони чекали. Кілька хвилин тому до кімнати засапано забігла Ніна.

— Рухайся! — крикнула вона. — Чого чекаєш?

— На вас, — вигукнув у відповідь Джаспер. Але коли він запитав, де Каз, Нінине обличчя скривилося.

— Я сподівалася, що він із вами.

Вона зникла вгорі, тримаючись за мотузку, сердито буркаючи, і залишила Джаспера чекати внизу, завмерши від нерішучості. Чи схопила Каза варта? Чи б’ється він десь у в’язниці за своє життя?

«Він — Каз Бреккер». Навіть якщо вони замкнуть його, Каз утече з будь-якої камери, вибереться з будь-яких кайданів. Джаспер може залишити йому мотузку й помолитися, щоб дощ вистудив сміттєспалювач достатньо, аби її нижній кінець не загорівся. Але якщо він і далі стоятиме тут, як баран, то може втратити свій шлях до втечі, і всі вони будуть приречені. Залишалося тільки лізти.

Тієї самої миті, коли стрілець ухопився за мотузку, у відчинені двері залетів Каз. Його сорочка була поплямована кров’ю, а волосся перетворилося на дикий чагарник.

— Хутчіш, — кинув хлопець без жодних прелюдій.

Тисячі запитань штовхалися в Джасперовій голові, але він не зупинився, щоб озвучити їх. Хлопець розхитався над вугіллям і поліз угору. Згори досі легенько дріботів дощ, і стрілець відчув, як затремтіла мотузка, коли нижче за неї вхопився Каз. Джаспер кинув погляд униз і побачив, як Бреккер потягнувся, щоб зачинити за ними дверцята сміттєспалювача.

Джаспер чіплявся по черзі обома руками, підтягувався від вузла до вузла, кисті вже почали боліти, мотузка врізалася в долоні; часом там, де це було потрібно, він упирався ногами в стіни сміттєспалювача й одразу відсахувався від гарячої цегли. Як Інеж спромоглася видряпатися сюди, не маючи, за що триматися?

Високо вгорі, наче шафа, повна розлючених ринок і пателень, продовжував калатати Годинник Старійшин. Що пішло не так? Чому Каз і Ніна розділилися? І як вони збираються виплутатися із цієї ситуації?

Джаспер струсонув головою, намагаючись змигнути з вій краплі дощу; коли він випростався, м’язи в спині заклякли.

— Дякувати святим, — прохрипів стрілець, коли Матаяс і Вілан схопили його за плечі й витягли нагору, куди залишався вже якийсь метр. Він перекинувся через край комину й впав на дах, мокрий і тремтячий, як напівутоплене кошеня. — Каз на мотузці.

Хлопці вхопилися за шнур, щоб допомогти Бреккерові дістатися нагору. Джаспер не знав, наскільки допомагав Вілан, але працював він важко. Вони витягли Каза з шахти, і він перевернувся на спину, жадібно ковтаючи повітря. — Де Інеж? — вимовив, задихаючись. — Де Ніна?

— Уже на даху посольства, — відгукнувся Матаяс.

— Залиште мотузку й зберіть усе інше, — наказав Бреккер. — Рушаймо.

Матаяс і Вілан кинули мотузку зі сміттєспалювача вкритою кіптявою купою й схопили дві чисті бухти. Джаспер узяв ще одну й змусив себе звестися на ноги. Рушив слідом за Казом до бровки даху, де Інеж закріпила прив’язь, котра збігала від даху в’язниці до дахів посольського сектора внизу. Хтось навіть прилаштував імпровізовану люльку для людей, котрі не володіли даром Мари насміхатися з гравітації.