Каз зробив крок до дула й притиснувся до нього грудьми.

— Аж ніяк, Ґілзе.

— Думаєш, я не зроблю цього?

— Ох, я думаю, ти зробиш це радо, і пісня лунатиме у твоєму чорному серці. Але ні, не зробиш. Не сьогодні.

Ґілзові пальці смикнулися на гачку.

— Казе, — втрутився Джаспер, — ці твої «стріляй у мене» починають мене непокоїти.

Цього разу Оумен не зробив йому зауваження. Один із них уже лежав на землі. На нейтральній території сталося насилля — закон було порушено. У повітрі висів різкий сморід пороху, а разом із ним і неозвучене запитання, наче сам Жнець зачекався на відповідь, скільки крові проллється сьогодні.

Десь далеко завила сирена.

— Бурстрат, дев’ятнадцять, — підсумував Каз.

Ґілз, що до цієї миті тупцяв на місці, зараз застиг.

— Адреса твоєї дівчини, Ґілзе, правда ж?

Той ковтнув.

— Немає жодної дівчини.

— Та ні, є, ще й яка, — наспівував Каз, — гарненька. Ну, достатньо гарненька для такого пройдисвіта, як ти. Здається милою. Ти кохаєш її? — Навіть із даху Інеж бачила, як на восковому обличчі Ґілза з’явився піт. — Звісно ж, кохаєш. Жодна красуня не подивилася б навіть у бік такого мерзотника з Бочки, як ти, але вона інакша. Їй здається, що ти чарівний. Якщо тебе цікавить моя думка, це перший дзвіночок. Вона, мабуть, божевільна. Але любов — така дивна штука. Їй подобається класти свою милу голівку тобі на плече? Слухати твої побрехеньки про те, як минув день?

Ґілз подивився на Каза, наче бачив його вперше. Хлопчина, з яким він вів перемови, був зухвалим, безрозсудним, дещо потішним, але в жодному разі не небезпечним. А зараз тут стояв монстр — безстрашний і з мертвим поглядом. Каз Бреккер зник, а на його місці з’явився Нечисторукий, щоб перевірити грубо виконану роботу.

— Вона мешкає в будинку дев’ятнадцять на Бурстрат, — вів далі замогильним голосом Каз. — На третьому поверсі, на вікнах ростуть герані. Біля дверей просто зараз чатують двоє Покидьків, і якщо я не вийду звідси живим і з відчуттям, що справедливість узяла гору, вони підпалять перший поверх і дах. Будинок займеться за кілька секунд, і нещасна Еліс застрягне в пастці між двома вогнями. Її світле волосся запалає першим. Як ґнотик у свічці.

— Блефуєш, — прошепотів Ґілз, але пістолет у його руці затремтів.

Каз підвів руку й глибоко вдихнув.

— Занадто пізно. Ти чув сирену. Відчуваєш, як пахне вітер із Гавані — морем і сіллю, а може, трохи димом, як тобі здається? — У його голосі чулося задоволення.

«Заради всіх святих, Казе, — подумала дівчина. — Що ти вже накоїв?»

Ґілзів палець знову смикнувся на гачку, Інеж завмерла.

— Я знаю, Ґілзе, знаю, — співчутливо мовив Каз. — Скільки планів, схем і хабарів коту під хвіст. Ось про що ти думаєш зараз. Як сумно буде йти додому, розмірковуючи про те, що ти втратив. Як розлютиться твій хазяїн, коли ти прийдеш до нього з порожніми руками, та ще й утративши те, що мав. Як приємно було б випустити кулю мені в серце. Ти можеш зробити це. Тисни на гачок. Ми всі можемо полягти сьогодні. Вони віднесуть наші тіла до Баржі Женця й спалять — ми зникнемо, як усі жебраки. Або ти можеш забути про свій гонор, повернутися на Бурстрат, покласти голову своїй дівчині на коліна й заснути, рівно дихаючи; може, навіть побачити сни про помсту. Обирати тобі, Ґілзе, чи підемо ми сьогодні додому.

Ґілз намагався перехопити Казів погляд, але те, що він побачив у хлопцевих очах, змусило його плечі похилитися. Інеж зі здивуванням відчула раптове співчуття. Він ішов сюди, сповнений хоробрості та бравади, він — той, що вижив, чемпіон Бочки, а піде звідси черговою жертвою Каза Бреккера.

— Ти ще отримаєш своє одного дня, Бреккере.

— Отримаю, — погодився Каз. — Якщо на світі існує справедливість. Але всі ми знаємо, яка низька ймовірність цього.

Ґілз опустив руку, і пістоль безвільно повиснув уздовж ноги.

Каз зробив крок назад і потер сорочку в тому місці, де до неї торкалося дуло.

— Іди та скажи своєму генералові, щоб забрав Чорні Вістря з П’ятої гавані й що ми чекаємо на відшкодування за вантаж юрди, котрий загубили, плюс п’ять відсотків за зброю на нейтральній території та п’ять відсотків за те, що ви така феєрична купка придурків.

Казів ціпок описав у повітрі несподівано різку дугу. Ґілз скрикнув, коли його зап’ястя вибухнуло болем. Пістолет упав на бруківку.

— Я ж здався! — закричав чоловік, притискаючи до грудей руку. — Я ж здався!

— Ще раз наставиш на мене зброю — я зламаю тобі обидва зап’ястя. Доведеться наймати когось, щоб допомагав тобі подзюрити. — Вершечком ціпка Каз підняв криси свого капелюха. — Чи, може, ти попросиш любу Еліс зробити це для тебе?

Хлопець нахилився до Болліґера. Велетень продовжував скиглити.

— Поглянь на мене, Болліґере. Припустімо, ти не стечеш кров’ю сьогодні, тоді маєш час до світанку, щоб зникнути з Кеттердама. Якщо я почую, що ти тиняєшся десь у межах міста, невдовзі тебе знайдуть засоленим у діжці в «Сіллаз Фрай». — Хлопець перевів погляд на Ґілза. — Якщо ти допоможеш Болліґерові чи я виявлю, що він знову знюхався з Чорними Вістрями, не сподівайся, що я не прийду по тебе.

— Прошу, Казе, — простогнав Бол.

— Ти мав свій дім, а потім стрельнув по ньому з гармати, Болліґере. Не чекай від мене співчуття. — Каз випростався й подивився на кишеньковий годинник. — Я не очікував, що це так надовго затягнеться. Мушу йти, поки бідну Еліс не підсмажили на повільному вогні.

Ґілз похитав головою.

— Щось із тобою не так, Бреккере. Не знаю, хто ти такий, але щось ти робиш неправильно.

Каз нахилив голову набік.

— Ти ж приїхав із передмістя, Ґілзе? Подався до міста шукати кращої долі? — Він розправив лацкан рукою, затягнутою в рукавичку. — Що ж, а я з тих виродків, котрих виготовляють лише в Бочці.

Не зважаючи на заряджений пістолет біля ніг Чорних Вістер, Каз повернувся до них спиною й покрокував бруківкою до східної арки. Джаспер сів навпочіпки біля Болліґера й злегка поплескав того по щоці.

— Ідіот, — промовив він сумно й попрямував за Казом до виходу з Біржі.

Інеж продовжувала стежити з даху, як Оумен підняв і поклав до кобури Ґілзову зброю, а потім Чорні Вістря перемовилися кількома словами.

— Не йдіть, — благав Великий Болліґер, — не кидайте мене. — Він спробував ухопитися за пруг Ґілзових штанів.

Ґілз відштовхнув його. Чорні Вістря залишили скрученого чоловіка стікати кров’ю на бруківці.

Інеж висмикнула гвинтівку Ван Даля, перш ніж відпустити його.

— Іди додому, — сказала вона вартовому.

Той кинув єдиний наляканий погляд через плече й побіг доріжкою. Далеко внизу Великий Бол намагався повзти до будинку Біржі. Можливо, він був достатньо дурним, щоб перейти дорогу Казові Бреккеру, проте зміг вижити в Бочці, а це потребувало неабиякої волі. Може, він упорається й сьогодні.

«Допоможи йому», — шепотів внутрішній голос. Ще кілька хвилин тому він був її братом за зброєю. Було б нечесно залишати його самого. Вона могла б підійти до нього й запропонувати допомогти покінчити зі стражданнями, потримати його за руку, поки він відходитиме, привести медика, що врятує його.

Натомість Інеж промовила коротку молитву мовою своїх святих і почала злазити із зовнішньої стіни. Вона співчувала хлопцеві, який міг померти на самоті, не маючи поруч нікого, хто втішив би його в останні години життя, чи міг вижити й провести решту днів у вигнанні. Але роботу цієї ночі ще не завершено, і Мара не мала часу на зрадників.

Каз вийшов зі східної арки під схвальні вигуки товаришів. Джаспер плентався позаду і, як здалося Бреккерові, щомиті засмучувався дедалі більше.

Дірікс, Ротті та інші накинулися на хлопців із радісними вигуками й зойками, здіймаючи над головою Джасперові пістолі. Зграї вдалося лише мигцем підгледіти, як відбувалися перемови з Ґілзом, але вона чула кожне слово. Зараз хлопці скандували: «Бур-страт у вог-ні! У Покидь-ків не-ма во-ди!»