— Доброго вечора, містере Фабере. Ми почали вечеряти без вас. Сподіваюся, ви не образилися?

Чоловік тоненько намазав маргарин на шматок хліба з непросіяного борошна й на мить відчув ностальгію за товстими сардельками.

— Анітрохи. До речі, ваша картопля вже готова до садіння, — повідомив він.

Фабер поквапився доїсти свою вечерю. Присутні сперечалися щодо того, чи варто усунути з посади Чемберлена та призначити на його місце Черчилля. Місіс Ґарден час від часу щось промовляла та дивилася на реакцію мовчазного чоловіка. Гладка, ровесниця Фабера, вона полюбляла одягатися, як тридцятирічна, — мабуть, сподівалася ще раз вийти заміж. Залізничник участі в розмові не брав.

Місіс Ґарден увімкнула радіо, яке після шипіння та буркотіння оголосило: «Радіо Бі-бі-сі. Програма “І знову він!”». Фабер якось уже слухав це шоу — про німецького шпигуна Фюнфа. Чоловік закінчив вечеряти, вибачився та піднявся до своєї кімнати.

Місіс Ґарден залишилася сам на сам з «І знову він!». Морський офіцер разом із продавцем солодощів попрямували в паб, а побожний парубок із Йоркширу — на вечірню службу. Господиня влаштувалася у вітальні зі скляночкою джину та втопила очі в чорні штори, думаючи про містера Фабера. Шкода, що він постійно сидить у своїй кімнаті. Жінці не вистачало компанії, а спілкування із цим чоловіком було саме тим, чого місіс Ґарден потребувала найбільше.

Такі думки будили в ній почуття провини, тому господиня почала думати про містера Ґардена. Спогади про нього були ще теплі, але дещо нечіткі, наче затерта, пошкоджена кіноплівка з нерозбірливим звуком. Жінці було легко згадати їхнє подружнє життя, але обличчя, одяг чи коментарі чоловіка щодо військових новин уже почали стиратися з її пам'яті. Містер Ґарден був маленьким енергійним чоловічком, успішним у бізнесі, коли йому таланило, та неуспішним, коли удача його полишала. У ліжку він був абсолютно ненаситний, хоча на людях поводився стримано. Місіс Ґарден дуже його любила. Господи, скільки ще жінок могли б опинитися в такій ситуації, якби ця війна розгорілася не на жарт? Господиня долила собі ще джину.

Містер Фабер був дуже спокійним, у цьому й полягала проблема. У нього наче не було жодного грішка: він не палив, кожен вечір сидів у своїй кімнаті та слухав класичну музику по радіо, від нього ніколи не пахло алкоголем. Чоловік читав багато газет і часто виходив на прогулянки. Незважаючи на своє доволі скрутне становище, Фабер справляв враження розумної людини: коли він брав участь у розмовах за вечерею, його думки завжди були глибшими, ніж у решти. Він точно міг би знайти кращу роботу, якби хотів. Вочевидь, залізничник сам позбавляв себе того, на що дійсно заслуговував.

Те саме можна сказати й про його зовнішність. Фабер мав чудову статуру: високий, довгоногий, із сильними плечима та шиєю, без грама зайвої ваги. Обличчя в нього було мужнє, з високим лобом, довгастим підборіддям і блакитними очима. Фабера не можна було назвати надзвичайно вродливим, але такий типаж подобався жінкам. Його красу псували лише губи: маленькі й тонкі. Вони надавали чоловікові жорстокого вигляду. Щодо містера Ґардена, то він був абсолютно не здатен на те, щоб скривдити когось.

Незважаючи на всі очевидні переваги, Фабер був не з тих чоловіків, на яких жінки дивляться двічі. Його поношені штани ніколи не бачили праски (місіс Ґарден легко б випрасувала їх, але чоловік ніколи не просив про це). Залізничник носив мішкуватий плащ і картуз, як у вантажників у порту. Вусів у нього не було, а волосся Фабер коротко стриг що два тижні. Чоловік наче навмисне хотів мати вигляд нікчеми.

Залізничник точно потребував жінки. Місіс Ґарден навіть на мить замислилася, чи він, бува, не гомосексуаліст, але швидко відкинула цю думку. Фаберу потрібна була жінка, яка б могла привести його у належний вигляд та підтримати його амбіції. А місіс Ґарден потрібен був чоловік, з яким можна було б поговорити. Ну і для кохання.

Проте Фабер ніколи не робив жодних кроків у цьому напрямку. Хоч кричи від розпачу. Місіс Ґарден знала, що вона приваблива жінка. Господиня глянула в дзеркало та долила собі ще краплю джину. Вродливе обличчя, світле хвилясте волосся і взагалі... є за що потриматися. Ця думка насмішила її, мабуть, уже трішки п'яну.

Місіс Ґарден випила ще джину. Може, треба самій зробити перший крок? Містер Фабер просто занадто сором'язливий, хронічно сором'язливий, але точно не позбавлений пристрасті — це вона розгледіла в його очах, коли він двічі випадково зустрів її у нічній сорочці. Може, якщо поводитися трохи нахабніше, вдасться побороти його сором'язливість? Втрачати ж нічого. Жінка спробувала уявити найгірший сценарій, який може трапитися, щоб зрозуміти, що вона відчуватиме. Скажімо, він може їй відмовити — буде соромно, ба навіть принизливо. Це точно поставить під удар її гордість. Але ж не обов'язково про це кому-небудь розповідати. Фабер просто поїде звідси та й усе.

Однак думка про відмову змусила місіс Ґарден облишити свій план. «Я не з тих жінок, що можуть поводитися нахабно. І вже час лягати спати», — подумала вона й пішла на гору, прихопивши з собою пляшку. Якщо випити ще скляночку джину в ліжку, то вдасться заснути.

Спальня місіс Ґарден була просто під кімнатою містера Фабера. Роздягаючись, жінка чула скрипку: вочевидь, він слухає радіо. Господиня одягла нічну сорочку — рожеву з вишитим комірцем (і ніхто не бачить!) — і випила ще скляночку джину. Цікаво, як виглядає містер Фабер без одягу? Мабуть, у нього плаский живіт, а навколо сосків росте волосся. Він худий, певно, аж ребра видно. У нього маленький підтягнутий зад. Жінка знову захихикала: ну що за сором!

Влаштувавшись зі скляночкою джину в ліжку, місіс Ґарден взяла книжку, але сконцентруватися на читанні не змогла. Крім того, вся та чужа романтика вже обридла їй. Історії про небезпечні любовні перипетії цікаво читати тоді, коли в тебе самої чудовий безпечний роман. Місіс Ґарден потрібно було дещо більше, ніж книжечки про кохання від Барбари Картленд[8]. Жінка зробила ще ковточок. Нехай уже містер Фабер вимкне своє радіо, бо таке відчуття, наче спиш на танцювальній вечірці!

Звісно, можна піти та попросити його. Годинник показує пів на одинадцяту. Можна накинути халат (у тон до нічної сорочки), трохи причесатися, взути капці (доволі витончені, з трояндами), піднятися сходами на поверх вище та, власне, постукати у двері. Містер Фабер відчинить їй, мабуть, у брюках і майці, та погляне на неї так, як дивився, коли вперше побачив її в нічній сорочці дорогою до ванної кімнати...

— От же стара дурепа! — вголос промовила до себе жінка. — Ти ж просто шукаєш привід, щоб піднятися до нього!

А навіщо їй узагалі якийсь там привід? Вона доросла жінка, що мешкає у своєму будинку та вже десять років не зустрічала жодного чоловіка, який би їй подобався! До біса! Місіс Ґарден потрібен сильний волохатий чоловік, який придавить її до ліжка, стисне груди та, дихаючи у вухо, розсуне великими долонями ноги, бо назавтра з Німеччини прилетить газова бомба й усі вони задихнуться та помруть, а вона втратить свій останній шанс!

Місіс Ґарден випила склянку джину, одягла халат, причесалася, взула капці й схопила ключі на випадок, якщо Фабер замкнув двері та не почує її стукіт через свою музику.

На сходах нікого не було, і жінка почала підніматися у темряві. Одна сходинка рипіла, тому Місіс Ґарден хотіла через неї переступити, але зашпорталася й важко гупнула ногою. Ніхто не почув. Господиня піднялася та постукала удвері, потім легенько штовхнула їх — зачинено. За стіною замовкло радіо й почувся голос містера Фабера:

— Хто там?

У нього була хороша вимова — ні кокні[9], ні акценту. Просто приємна нейтральна вимова.

— Можна з вами поговорити? — спитала місіс Ґарден.

Чоловік завагався, а відтак промовив:

— Я не одягнений.

— Я теж, — хихикнула жінка й відімкнула двері своїм ключем.