Фабер вирішив, що більше йому там не було на що дивитися. До східного краю табору агент дійшов пішки, а звідти поповз рачки, аж поки не опинився поза полем зору вартових. Ще через півмилі, з невеличкого пагорба, Голка знову озирнувся. Звідси бараки були дуже схожі на справжні.

У голові промайнула якась ледь осяжна думка — треба дати їй час визріти.

Пагорби тут були зовсім незначні — майже рівна територія. Де-не-де траплялися кущі й купки дерев, за якими Фабер ховався. Якось йому трапилося невеличке озеро, яке довелося обійти. Поверхня води яскраво блищала. Почувся крик сови — Фабер озирнувся на звук і вгледів залишки великого сараю.

Ще за п'ять миль він побачив аеродром.

Схоже, тут більше літаків, ніж усього, що, на думку Фабера, було в наявності у військово-повітряних сил Британії. На літовищі стояли «слідопити», що скидали маркерні бомби, «ланкастери» та американські «Боїнги В-17», призначені для обстрілу з повітря, «харікейни», «спітфайри» та «москіти», з яких здійснювалися розвідка і штурм. Загалом, достатньо авіатехніки для масштабного наступу.

Усі літаки вгрузли опорами шасі глибоко в м'яку землю. І знову — ані звуку.

Фабер діяв тут так само, як і в казармах: повз рачки в напрямку літаків, аж поки не побачив маленький намет посеред літовища. Крізь брезент пробивалося світло лампи. Усередині було двоє чи троє вартових.

Що ближче Фабер підповзав до літаків, то пласкішими вони здавалися — аж поки зовсім не сплющилися. Здивований шпигун підповз до найближчого і торкнувся його — то був шматок фанери, вирізаний у формі «спітфайра» та відповідно розмальований.

Інші літаки — такі самі. Більш ніж тисяча несправжніх «птахів».

Фабер підвівся на ноги, але краєчком ока все одно стежив за наметом, готовий будь-якої миті падати на землю. Агент ходив несправжнім аеродромом і роздивлявся літаки-підробки, намагаючись скласти побачене докупи з бараками-декораціями.

Зрозуміло, якщо продовжувати пошуки, то він знайде не одне таке літовище чи не одну таку військову базу. Мабуть, у затоці Вош на нього чекатиме цілий флот фанерних есмінців і транспортних суден. Величезний, майстерний та точно недешевий обман ворога. Звісно ж, звичайного споглядача ці декорації не одурять. Проте вони й були зроблені не для того, щоб на них дивилися впритул, а з метою, щоб їх фотографували з повітря.

Навіть сучасний літак із новітніми камерами, який проходитиме на малій висоті, принесе на базу переконливі фотографії величезного скупчення британських сил і техніки.

Тож немає нічого дивного в тому, що штаб переконаний, наче наступ відбуватиметься на схід від Сени.

Звісно, така система обману точно має ще й інші елементи. Вочевидь, англійці навмисне передають радіоповідомлення стосовно Першої американської групи армій шифрами, які німці легко розгадують. Мабуть, передають фальшиві звіти через іспанські дипломатичні канали просто в Гамбург. Можливості для дезінформації необмежені.

У британців було цілих чотири роки, щоб підготуватися до цього наступу — поки основна частина німецької армії билася з Росією. Як тільки союзники ввійдуть у Францію — це кінець. Єдиний шанс для Німеччини — зупинити їх просто на узбережжі та знищити, поки вони не десантували свої сили.

А якщо Німеччина чекатиме ворога не там, то для перемоги не залишиться жодного шансу.

Уся стратегія союзників стала очевидною. Простий, але абсолютно нищівний план.

Треба повідомити в Гамбург.

Та чи повірять йому?

Рідко коли через слово однієї людини змінюють усю стратегію війни. Звісно, в Голки доволі високе звання, але чи достатньо високе?

Знадобляться докази. Фотографії, які він візьме з собою в Берлін.

Треба сфотографувати всю цю фанерну армію, поїхати в Шотландію, сісти там на підводний човен і особисто показати фотографії фюреру. Інакше не повірять.

Проблема в тому, що знімати в темряві не вийде, а значить, доведеться чекати світанку. Можна сховатися в тому старому сараї, який Фабер бачив дорогою, а зранку повернутися сюди.

Шпигун глянув на компас і вирушив у напрямку сараю. Той виявився далі, ніж здавалося: дорога забрала близько години.

Сарай давно не використовували, і він уже розвалювався. У даху було чимало дірок. Пацюки втекли звідси, і їм на зміну прилетіли кажани, що оселилися на горищі. Фабер вмостився на якихось дошках, але думка, що навіть одна людина може змінити хід найважливішої війни в історії, не давала йому заснути.

Сонце мало зійти о 5:21, тому о 4:20 Фабер вийшов із сараю.

Заснути йому так і не вдалося, але дві години відпочинку допомогли заспокоїтися, і настрій дещо покращився. Вітер змінився на західний, і хмари зникли. Місяць уже зайшов, але завдяки зорям агенту було видно, куди йти.

Фабер чудово розрахував час: щойно він наблизився до «літовища», небо почало швидко світлішати.

Вартові й досі сиділи в наметі. Якщо пощастить, вони спатимуть: на світанку найважче не заснути. Якщо ж вони вийдуть, то Фаберу доведеться їх убити.

Шпигун обрав положення для зйомки та зарядив у фотоапарат «Leica» останню 35-міліметрову плівку на 36 кадрів від «Agfa». Залишалося сподіватися, що плівка не зіпсувалася, оскільки вона лежала у валізі ще з довоєнних часів — зараз у Британії її не дістати. Фабер уважно оберігав її від світла й тепла, тож усе мало бути гаразд.

Як тільки краєчок сонця показався над горизонтом, агент почав знімати. Треба зробити багато фотографій, із різних ракурсів і відстані. Наостанок Фабер великим планом зняв фанерного літака. На світлинах буде добре видно і створену ілюзію, і власне декорації.

Раптом Голку злякав якийсь рух збоку. Тієї самої миті він впав на землю й заліз під фанерний «москіто»: з намету вийшов солдат, пройшов кілька кроків і помочився на землю. Потім потягнувся й запалив цигарку. Оглянувши літовище, патрульний не помітив нічого дивного, тому покрутився і зник у наметі.

Фабер підвівся і побіг.

За чверть милі він озирнувся — аеродрому вже не було видно. Шпигун вирушив на захід, до бараків.

Цього разу штаб не просто отримає розвіддані. Зазвичай один лише Гітлер розгадує таємні плани ворога, і, якщо хтось привезе докази того, що фюрер знову має рацію, а всі радники помиляються — цей хтось може розраховувати на щось значно більше, ніж чергова подяка. Звісно, Гітлер і зараз вважає Фабера найкращим шпигуном Абверу, але після такого повороту подій Канаріс вилетить зі свого крісла, наче корок із пляшки.

За умови, якщо Фабер досягне успіху.

Чоловік прискорився, чергуючи ходу з бігом. Біля бараків агент був уже о 6:30. Сонце піднялося високо, і близько підійти Фабер не міг: тут вартові перебували не в наметі, а в будинку без стін. Шпигун ліг на землю під якимось кущем і зробив декілька знімків здалеку. На звичайних фотографіях буде видно бараки, але якщо збільшити світлини, то стане зрозуміло, що всі приміщення — лише декорації.

Звідси Фабер вирушив до свого човна. На плівці залишилося ще шість кадрів. Тепер Голка украй поспішав, бо мав дуже підозрілий вигляд: увесь у чорному, з повним рюкзаком техніки в забороненій зоні.

За годину агент уже добіг до паркана, але не зустрів нікого, крім диких гусей. Щойно Фабер переліз через сітку, його охопило невимовне полегшення. Там, за парканом, він — підозрюваний. А тут — орнітолог, рибалка чи просто любитель річкових прогулянок. Найнебезпечніша частина позаду.

До човна він повертався спокволу, відпочиваючи після напруженої ночі. Фабер уже вирішив, що пропливе ще кілька миль униз за течією, і вже там зупиниться, щоб поспати.

Ось і канал. Справу зроблено. Човен мав просто казковий вигляд у променях ранкового сонця. Можна відчалити й заварити чаю...

Раптом двері каюти відчинилися і на палубу вийшов чоловіку формі.

— Так-так-так, хто тут у нас?

Фабер закляк, огорнувшись маскою абсолютного спокою. Форма на незнайомцеві свідчила про те, що він капітан місцевої оборони. У застебнутій кобурі він тримав пістолет.