— Марш! — і попливла до острова швидким кролем.

Девід, звісно, переміг: руки й ноги в нього були набагато довшими. За п'ятдесят ярдів від острова Люсі забракло сили, тому їй довелося перейти на брас, а потім взагалі перевернутися на спину. Девід уже сидів на березі та віддихувався, наче морж. Побачивши, що дівчина втомилася, він пірнув назад, підплив до неї та підхопив під пахви, як вчать у посібниках з рятування. Тримаючи Люсі під грудьми, хлопець повільно потяг її до берега.

— Мені навіть подобається, — прокоментував Девід, і дівчина засміялася, незважаючи на втому. — Знаєш, мабуть, треба тобі сказати...

— Що сказати? — Люсі й досі задихалася.

— Озеро лише чотири фути завглибшки.

— Ах ти шахраю! — вона відкинула його руки, розсміялася і підхопилася на ноги.

Девід узяв її за руку та повів на острів, де показав старий дерев'яний човен, що гнив під кущем глоду.

— Як я був малий, я плавав на цьому човні, ховаючи татову люльку, тютюн та сірники в газеті. А тут я курив.

Закохані вийшли на галявинку, щільно оточену кущами, під ногами пружно подавався мох. Люсі всілася на землю.

— Назад плистимемо повільно, — пообіцяв Девід.

— От же негідник!

Хлопець сів поруч і поцілував Люсі, а потім повільно притис до землі. Девід пестив її стегна, цілував шию — і скоро дівчина вже забула, що їй було холодно. Коли юнак ніжно поклав свою долоню на м'який горбок між її ніг, Люсі дугою вигнула спину, наче просила його притиснути сильніше. Дівчина долонями притягла його обличчя ближче та подарувала йому довгий вологий поцілунок. Девід підчепив бретельки її купальника й потягнув донизу.

— Ні, — заперечила Люсі.

Він опустив обличчя між її грудьми.

— Люсі, будь ласка...

— Ні.

Девід підвів на неї погляд.

— Може, сьогодні мій останній шанс...

Вона відкотилася та підвелася. А потім війна... благання в його погляді... палаюче молоде обличчя... запал пристрасті в неї в животі, який ніяк не вщухав... І Люсі одним рухом зняла з себе купальник і шапочку для купання. Її темне руде волосся розсипалося на плечах, і дівчина опустилася перед Девідом на коліна. Узявши його обличчя у долоні, Люсі наблизила його губи до своїх грудей.

Цноту вона втратила безболісно й не вагаючись — може, лише трошки зарано, але почуття провини тільки додавало перчинки до приємних спогадів. Навіть якщо це й було добре сплановане зваблення, то Люсі стала добровільною, навіть охочою, жертвою (особливо під кінець).

Дівчина почала одягатися для виходу. Того дня на острові їй не раз вдалося його вразити: вперше — коли вона хотіла, щоб він поцілував її груди, а потім — коли вона власними руками направила його у своє тіло. Вочевидь, про таке не попереджали в книжках, які він читав. Сама Люсі, як і більшість її подруг, за інформацією про секс зверталася до романів Д. Г. Лоуренса[18]. Дівчині подобалася його «сексуальна хореографія», але не його «звуковий супровід» таких сцен. Ну не може збуджена жінка видавати нічого схожого на звуки труби, гуркіт грому чи цимбалів! Що за нісенітниці!

Девід був менш обізнаний у таких справах, але поводився дуже ніжно й отримував задоволення від того, що їй було приємно — і для Люсі це важило найбільше.

Відтоді вони повторили це тільки раз — рівно за тиждень до весілля. І саме через це посварилися. Усе відбувалося вранці в будинку її батьків, коли нікого не було вдома. Девід прийшов до Люсі в кімнату й заліз у ліжко — вона ледь не змінила свою думку щодо труб та цимбалів, але хлопець дуже швидко підскочив і закутався в халат.

— Будь ласка, не йди, — попросила дівчина.

— Хтось може повернутися.

— Нічого, я люблю ризикувати, — вона була по-ранковому тепла, і їй хотілося відчувати поруч його тіло.

— Мені неспокійно.

— Ще п'ять хвилин тому ти був абсолютно спокійний, — Люсі простягла до нього руки. — Лягай поруч зі мною. Я хочу пізнати твоє тіло.

— Господи, у тебе є хоч крапля сорому?

Усвідомивши, що Девід не жартує, дівчина страшенно розлютилася.

— Що, в біса, ти хочеш сказати?!

— Ти... У тобі немає жіночності!

— Що за маячня!

— Ти... ти поводишся наче... наче повія!

Лють просто викинула Люсі з ліжка. Вона стояла перед ним гола та кричала:

— Та що ти взагалі знаєш про повій?!

— Нічого!

— А що ти знаєш про жінок?

— Достатньо, щоб знати, як має поводитися незаймана дівчина!

— Я... я... я і була незаймана до тебе... — Люсі присіла на край ліжка і розплакалася.

Звісно, сварка на цьому закінчилася. Девід обійняв дівчину.

— Пробач, пробач мене... У мене теж, крім тебе, нікого не було. Пробач. Я не знаю чого очікувати, я дійсно трохи спантеличений... Ніхто ж нічого про це не розповідає...

Люсі шморгнула носом і потрусила головою, погоджуючись із ним. До неї тільки потім дійшло, що насправді йому було неспокійно не через те, що хтось може зайти, а через те, що за вісім днів йому доведеться сісти в хисткий літачок, здійнятися над хмарами та битися за своє життя. Дівчина пробачила йому, Девід витер їй сльози, вони вдвох повернулися під ковдру та міцно обійнялися, шукаючи підтримки в одне одного.

Пізніше Люсі розказала про сварку своїй подрузі Джоанні — щоправда, в її розповіді Девід обурився через сукню «наче у повії». Подруга її заспокоїла, мовляв, усі пари сваряться перед весіллям, особливо в останній вечір. Це ніби така собі перевірка стосунків.

Люсі була майже готова. Вона стояла перед великим дзеркалом у дещо військовому образі: прямі плечі з еполетами на жакеті, з-під якого визирала ніжна жіночна блуза. З-під високого манірного капелюшка на плечі спадали великі завитки волосся. Зараз такі часи, що занадто чепуритися недоречно, тому в моду швидко ввійшов практичний, але тим не менш елегантний стиль.

Девід чекав на неї у холі.

— Чудовий вигляд, міс Роуз, — поцілував він її.

Молоде подружжя відвезли в ресторан, щоб вони з усіма попрощалися перш ніж поїхати в готель «Клерідж», що в Лондоні, де вони, молодята, мали провести ніч. Звідти наступного дня Девід поїде в Біггін-хілл, а Люсі повернеться додому (вона поки житиме з батьками, а їхнім з Девідом котеджем вони користуватимуться тоді, коли чоловік приїздитиме у відпустку).

Молодятам довелося витерпіти ще півгодини нескінченного рукостискання і поцілунків, перш ніж їх відпустили в машину — один із кузенів Девіда позичив свою «ем-джі» з відкритим дахом. Позаду до автівки прив'язали старий черевик і бляшанки, всю машину щедро обсипали конфеті, а збоку червоною губною помадою написали: «Молодята!». Люсі і Девід сіли в авто та від'їхали, радісно усміхаючись гостям, що вийшли на вулицю попрощатися. Десь за милю закохані спинилися та привели «ем-джі» до ладу.

Почало сутеніти. Фари автівки були затемнені спеціальними фільтрами через військовий стан, але Девід усе одно їхав досить швидко. Люсі було радісно та легко на душі.

— У відділенні для рукавичок є пляшка шипучки, — сказав Девід.

Люсі відкрила бардачок і знайшла там пляшку шампанського та пару келихів, загорнутих у папір. Ставало прохолодно. Корок гучно вилетів у нічну темряву. Девід підпалив цигарку, а Люсі розлила ігристе вино.

— Мабуть, запізнимося на вечерю, — зауважив чоловік.

— Та яка різниця, — Люсі передала йому келих.

Молода дружина неймовірно втомилася, їй хотілося не пити, а спати. Натомість Девід випив майже всю пляшку сам та почав насвистувати «Блюз Сент-Луїса»[19].

Дивно було їхати під час затемнення в Англії. Узагалі до війни і не думаєш, що не вистачатиме всього того світла: ліхтарів над дверима будинків та у вікнах ферм, вогнів на шпилях кафедральних соборів, а найбільше — далекої заграви неба над містом. Та навіть якби й падало світло, то дивитися не було на що: усі дорожні вказівники прибрали, щоб заплутати німецьких десантників, яких чекали будь-якої миті. До речі, лише за кілька днів до весілля Девіда і Люсі фермери у Мідлендс[20] знайшли парашути, радіопередавачі та мапи. Щоправда, жодних слідів людей так і не виявили, тому всі дійшли висновку, що це просто спроба зчинити паніку серед населення. У будь-якому разі, Девід добре знав дорогу до Лондона.