— Сьогодні, наприклад, ми задіяли майже всіх своїх людей, щоб забезпечити святкування дня народження принцеси. А вчора ми до цього готувались. Довелося стягти поліцейських з усієї країни. Добре, хоч пощастило вивільнити тих, котрі досі таємно розшукували зниклу принцесу, адже вона, хвалити Бога, об’явилася сама. Те, що ми не оголосили розшук у всій країні, як того хотіли ви, ваша королівська високосте, і не заявили про її зникнення, чим посіяли б у народі тривогу, тепер виявилося рішенням вельми розумним. У всякому разі, нам просто вже не довелося кидати на того хлопця надто великі сили. Тим більше, що насправді йдеться все ж таки не про викрадача, а про… — Він кинув на Норліна короткий погляд. — А про звичайнісінького хлопця, який утік з лікарні. Тому ваша цікавість, високосте, нас трохи навіть… вражає.

— І все ж таки! — вигукнув віце-король і налив собі ще одну чарку. — Якби ж можна було бодай здогадатися, куди він хоче… Наша скоґландська поліція…

— Ми знайшли його куртку, — сказав начальник поліції. — Втішна новина для вас, ваша високосте: на куртці лишилося достатньо волосся, щоб провести генетичну експертизу. Скоро матимемо результат.

— Волосся! — буркнув віце-король.

— Як повідомив водій, воно біляве й довге, — додав начальник поліції і ще раз спробував перехопити погляд віце-короля, але той саме заплющив очі. — Звичайно, волосся може бути і з перуки. Побачимо. Крім того, тепер, коли в нашому розпорядженні знову більше людей, ми прочешемо квартали, де виявлено знахідку. Насамперед отой квартал, ваша королівська величносте.

Але віце-король його вже навіть не слухав.

До Естерлінда вони дісталися ще засвітла, і Ярвен замилувалася мальовничими околицями маєтку, пагорбами з усе ще зеленими луками, лісами, сонячними відблисками на поверхні озер. Вони з матір’ю ще ніколи не бували у справжній відпустці: грошей вистачало тільки від зарплати до зарплати, незалежно від того, де мама працювала (а іноді вона лишалася, звісно, й без роботи). Аж коли їй спала на думку ідея з отими курсами доброї поведінки, справи в них пішли досить непогано.

Про світ Ярвен знала, якщо не брати до уваги їхнього міста, не багато (адже мама так усього боялася, що навіть не пускали її на екскурсії з класом), і таких красот досі, певна річ, ніколи в житті не бачила.

— Це справді чудесна країна! — промовила Ярвен, і пані Тяркс задоволено кивнула головою. — Що ж, тоді я пішла збирати речі, еге? Чи, може, мені спершу треба ще з режисером?..

Ярвен навіть сама здивувалася тому, яка впевнена вона була, що гратиме у фільмі. Чи, може, сьогодні роль принцеси хто-небудь зіграв би краще, ніж вона?

«А вони таки мали рацію: декламувати напам’ять мені й не треба було, — промайнуло в неї. — Є речі багато важливіші».

Вона вийшла з машини й потяглася.

— Ярвен, люба! — промовив Больштрем. Він приїхав сюди перед ними й тепер простував через двір їй назустріч. — Хочу тебе привітати! Ми, звісно, бачили, що це роль саме для тебе, але що так чудово вийде з першого разу… Щиро тебе вітаю!

— Дякую, — сказала Ярвен і зашарілася. Коли з кимось розмовляєш, треба дивитися йому в очі. Але робити це саме тепер їй було надто неприємно. Вона опустила погляд у землю.

— І тому, люба Ярвен… — привітно сказав Больштрем і, обійнявши її за плечі, повів до лавки. — Саме тому я нарешті зважуся тепер звернутися до тебе з однією пропозицією. Чи, власне, віце-король зважується звернутися до тебе з пропозицією. Поки ми їхали сюди з міста, я всю дорогу розмовляв з ним по телефону, і ми зійшлися на одній думці. Тепер лишається тільки почути, чи поділяєш цю думку й ти.

Його рука невимушено лежала в Ярвен на плечі. Вона повернула голову до нього й спитала:

— Яку думку?

— Та сідай! — усміхнувся Больштрем. — Розумієш, ми, власне, привезли тебе сюди лише задля цього незвичайного кастингу. Тим-то не дуже багато й розповідали тобі про Скоґландію та принцесу. Але тепер може статися так, що з цього вийде щось серйозніше — певна річ, якщо буде твоя згода. І тому ти маєш довідатися про принцесу ще дещо.

— Вийде щось серйозніше? — збентежено перепитала Ярвен.

— Принцеса, бачиш, зазнала вже багато тяжкого горя, — глухим голосом промовив Больштрем. — Коли вона народилася, померла її мати, але батько, король, так ніжно, з такою любов’ю дбав про неї, що їй, відверто кажучи, ніколи нічого не бракувало.

— Атож, — кивнула головою Ярвен.

— Вона підростала, переймала на себе дедалі більше обов’язків, що випадають на долю принцеси. І країна її любила.

Ярвен кивнула головою.

— Але потім, — розповідав Больштрем, — лише два місяці тому, сталося лихо. Якось уночі цілком несподівано помер і її батько.

— І батько?! — вжахнулась Ярвен. Як добре, збагнула вона, що досі їй нічого про це не розповіли. Бо вона просто не знала б, як грати роль принцеси, що зовсім недавно втратила батька.

— Він усе життя тяжко працював, — вів далі Больштрем. — Це був зразковий король. Серце його вже просто не витримало, хоч він був ще й не старий. Він завше надто багато всього на себе брав. Два місяці тому ми провели його в останню путь.

— Бідолашна принцеса! — прошепотіла Ярвен.

— Так, — стомлено всміхнувся Больштрем, — його смерть вона сприйняла дуже близько до серця. Після того стала зовсім інша: замкнулася в собі, все плакала, плакала. Її дядько, віце-король, вважав, що в такий тяжкий час від неї не можна вимагати надто багато, тому всі її державні обов’язки взяв на себе. І принцеса була йому за це вдячна. — Він зітхнув. — Отож ні віце-король, ні принцеса не мали нічого проти, коли я запропонував їм скористатися її днем народження як репетицією для можливої виконавиці головної ролі в моєму фільмі. Обоє вони не мали сумніву, що Малені важко буде пережити цей напружений день, а насамперед проїхати тими самісінькими вулицями, якими два місяці тому вона йшла за батьковою труною.

— Бідолашна! — знову прошепотіла Ярвен.

— Але тепер вона вже оговтується, — мовив Больштрем. — Свій день народження — завдяки твоїй допомозі, Ярвен! — вона святкує в одному місці далеко від столиці, — місці, яке ми тримаємо в таємниці. Норлін уже кілька разів розмовляв з нею по телефону. Він, звісно, з дорогою душею приєднався б на це невеличке свято до неї, але ж ти розумієш, це не можливо. Віце-король каже, що принцеса, якщо судити з її голосу, така спокійна, така щаслива, якою після батькової смерті ще не була ніколи.

— Розумію, — пробурмотіла Ярвен, усвідомлюючи, що, власне, нічого не розуміє.

— Та ось ти відлітаєш додому, — зітхнув Больштрем, — і вже за тиждень на принцесу чекає знову те саме: вона має стояти на балконі й усміхатись, давати інтерв’ю, їхати вулицями в лімузині, а її в цей час зніматимуть для кіно… Глава держави підписуватиме важливий новий закон, і хоча чинності цьому закону надає підпис віце-короля, а не принцеси, — адже Малена ще не повнолітня, — народ також схоче знати, чи вона дає свою згоду, він схоче її побачити, привітати. Ти ж бо сама бачила, як щиро народ любить принцесу.

— Так, — прошепотіла Ярвен, уже здогадуючись, з яким проханням звернеться до неї Больштрем.

— Але що таке один тиждень? — промовив той. — Гадаю, принцеса доти знайде в собі сили…

— Виходить, я знов маю?.. — запитала Ярвен. — Ви хочете сказати, що я маю проробити все це ще раз?

— Цю ідею підказала сама принцеса, — відповів Больштрем. — Малена, нещасна наша юна принцеса, благає тебе всім серцем. Її треба ще якийсь час поберегти, дати спокій, а ти… — Він усміхнувся. — Ти так чудово вмієш її заміняти і своєю згодою зробиш її дуже щасливою!

— За тиждень я знов маю повернутися сюди? — спитала Ярвен. За тиждень починаються літні канікули. Якщо вона прийме цю пропозицію, то вперше в житті вирушить у подорож. — Ви знову прилетите по мене?

— Не повернутися, Ярвен, — промовив Больштрем і обережно поклав руку їй на плече. — Якщо твоя ласка — тільки якщо твоя ласка! — то ми були б раді, якби ти зосталася.