— Ярвен! — гукнула Тіна. Разом з іще трьома дівчатами з паралельного класу вона сиділа скраю на сцені перед пошарпаною завісою й гупала п’ятами в дерев’яну обшивку. — Слухай, а ти молодця!

— Вона взагалі не мала нічого проти, — кинула, ніби між іншим, Ярвен.

Тіна спершу спантеличено застигла, та потім усе зрозуміла.

— A-а, так-так, правда?! Хочеш, я дам тобі своє люстерко?

Ярвен похитала головою. Вона знала, що як погляне на себе в люстерко, то на душі стане ще сумніше й гнітючіше. Без душу й косметики тепер уже не багато чого зміниш.

— Крута, еге ж? — озвалася Бріт із паралельного класу. Вона була, здавалося, ще білявіша й ще стрункіша, ніж Тіна, а обличчя в неї скидалося на серце.

— А скільки їм потрібно взагалі? — поцікавилась Ярвен і поставила ранця на підлогу.

Ні, не так вона уявляла собі відбір претендентів на ролі. Оце жалюгідне видовище не викликало нічого, крім розчарування.

— Ми й самі про це весь час міркуємо! — сказала Керстін. — Може, тих, кого не відберуть, візьмуть грати хоч у масовках. Тобто, тут кажуть, якщо залишиться час. Зрештою, на тому тижні однаково вже починаються канікули, і всі роз’їдуться.

Ярвен не сказала, що вона на канікули нікуди не поїде, в жодному разі. Мама не може зробити перерву на своїх курсах доброї поведінки, тому що потрібні гроші, а відпускати Ярвен з дому саму не хоче. Не відпускає вона доньку і з якою-небудь молодіжною організацією, ба навіть із Тіною та її батьком і матір’ю, як це було, наприклад, минулої зими, коли ті, збираючись винайняти будиночок на канікули, запропонували взяти з собою і Ярвен. «І тому на роль я підійшла б, власне, найбільше з-поміж усіх дівчат, — подумала Ярвен і мало не засміялась. — Не струнка, не білява, спітніла, акторських талантів — катма, зате наступних півтора місяця маю час. Там, мабуть, зрадіють».

— Чого ти шкіриш зуби? — підозріливо спитала Тіна.

Але не встигла Ярвен відповісти, як з вестибюля відчинилися двері й до зали ввійшли обидва оті чоловіки, що вранці стовбичили перед школою. Той, котрий розмовляв з Тіною і Ярвен, на плечі тримав важку кінокамеру, другий — штатива з прожектором. Позад них стояла молода жінка в темно-синьому, вочевидь дорогому костюмі, обводячи поглядом гурт дівчат.

— Чудово! — кинув молодик з кінокамерою.

На його обличчі сяяла усмішка. Перед цим він якусь хвилю пильно оглядав залу й, певно, таки дійшов висновку, що в ній досить вродливих дівчат. Навіть якщо в більшості з них акторського хисту не виявиться, то однаково лишиться кілька таких, яких можна буде використати.

— Мабуть, нам треба спершу відрекомендуватися. Мене звати Гільґард, оцю нашу пані — Тяркс, а колегу поруч — Рупертус.

— Почнемо з реєстрації! — гучно сказала жінка й помахала стосом анкет. — Зробимо так…

Ярвен сіла на свого ранця. Мамі сподобалося б те, як злагоджено працювали ці троє кіношників. А також те, що вони були гарно вбрані й трималися просто зразково: жодного нетактовного слова чи жесту.

— …до підвалу, де кегельбан, — провадила жінка. — Але це — після того як ви спершу чітко повписуєте в мій список свої прізвища. Унизу всі заповнять анкети: прізвище, дата народження, адреса й таке інше. Потім за цим списком ми викликатимемо вас по одній нагору для декламування й на співбесіду. Свою анкету кожна приноситиме з собою. Зрозуміли?

— Гадаю, мені краще піти звідси, — промовила Ярвен і підвелася. Зрештою, вона, прийшовши сюди, домоглася, чого хотіла. І, закинувши ранця за плечі, додала: — Увесь цей базар мене однаково не цікавить.

Тіна кинула збоку на неї погляд. Надто добре вона знала Ярвен. І бачила її, звісно, наскрізь.

— Просто ти не віриш у те, що тебе виберуть! — сказала Тіна. — Боягузка! А вчити ж напам’ять тобі куди легше, ніж мені!

— Так наче це має якесь значення! — відповіла Ярвен.

— Але на декламування й співбесіду нагору приходьте лише в легкому одязі! — саме пояснювала жінка, пані Тяркс. — Зрештою, ми хочемо побачити не тільки ваше обличчя. Коштовні речі можна поки що лишити внизу моєму колезі, він видасть вам квитанцію. Щоб нам потім не довелося вислуховувати, нібито щось пропало. Бо в нас уже не раз таке траплялося. Отже, прошу всіх записатися, здати коштовні речі, взяти квитанції й чекати в кегельбані!

— Я не маю аніякісінького бажання! — кинула Ярвен. — До того ж я так стомилася!

Тіна саме зібралася була здати Гільґардові наручного годинника, але молодик похитав головою й сказав:

— Тільки сумки й те, що в кишенях одягу, який лишатимеш тут, коли йтимеш на декламування. Мобільник? Гаразд. — І виписав Тіні квитанцію.

Ярвен відвернулася, щоб рушити до виходу.

— Успіху тобі, Тіно! — кинула вона через плече. А оскільки молодик, якого звали Гільґард, тепер очікувально звів очі на неї, квапно похитала головою: — Ні, дякую. Я передумала. Бути кінозіркою мені анітрохи не хочеться.

Гільґард спантеличено застиг.

— Та ти що, сміливіше! — сказав він і, всміхнувшись, зазирнув їй просто в очі.

«Отак вони й закидають вудочку! — сказала б зараз мама. — Отак і ловлять жінок. А ти така дурненька, що впіймаєшся на ту вудочку й сама!»

— Мені здається… — пробурмотіла Ярвен і зашарілася.

З Гільґардового обличчя все ще не сходила усмішка.

— Повір у себе! — сказав він. — Така чарівна дівчина!

В Ярвен було таке відчуття, немовби вона ось-ось зомліє.

— Мені здається…. — знову прошепотіла вона.

Але Гільґард уже простяг руку.

— Маєш якісь цінні речі? — привітно запитав він. — Не бійся, ми їх повернемо. Ранець? Мобільник?

Ярвен кивнула головою.

На сходах її очікувала Тіна.

— Молодця, правильно зробила! — похвалила вона Ярвен і злегка поплескала її по плечу. — А я вже думала, ти вшиєшся. Навіть якщо ми й не дістанемо ролей, то принаймні знатимемо, що таке кастинг. Це теж непогано.

Ярвен кивнула головою. Не треба було віддавати ранця: там лишився останній бутерброд, який вона брала в школу. Нараз Ярвен відчула таку слабість, що їй схотілося неодмінно щось з’їсти.

— Звеня Ройтер! — вигукнула молода жінка й зробила позначку в списку.

Звеня прослизнула повз них і подалася сходами нагору, а Ярвен сіла просто на натерту підлогу біля кегельбану. Слід сподіватися, довше ніж на дві години все це не затягнеться. А так швидко з голоду ще ніхто не вмирав.

— Пані Шенвальд! — гукнула адміністраторка.

Мати Ярвен стояла перед невисоким чоловічком у пом’ятому костюмі, а той саме намагався невимушено й галантно піднести її праву руку до своїх вуст.

— Вас до телефону. Ось тут, біля мене, — додала адміністраторка.

Мати Ярвен поморщила чоло.

— Це Ярвен? — спитала вона.

Чоловічок ні в сих ні в тих переступав з ноги на ногу й, не знаючи, що робити, ще міцніше стис у руці її долоню.

— Вона ж бо знає, що сюди мені не можна телефонувати! Крім того, в неї є номер мого мобільного.

— Але ж на курсах ви завжди його вимикаєте, — промовила, ніби вибачаючись, адміністраторка. — Та це однаково не… не Ярвен. Може, ви все ж таки швиденько…

В її голосі мати Ярвен відчула тривогу.

— Хто ж там такий? — спитала вона й, усміхнувшись до чоловічка, обережно вивільнила свою руку з його. — Я зараз повернуся, пане Френкель. А ви, будьте ласкаві, тим часом просто повправляйтеся трохи самі.

Аж коли вона причинила за собою двері, адміністраторка відповіла на її запитання:

— Це з поліції.

Ярвен сиділа на підлозі й спостерігала, як дівчата одна по одній зникають нагорі й повертаються вниз, — усі схвильовані, дехто тремтячи, майже кожна сповнена сподівань.

— Непогано! — вигукнула Керстін і впала на останній вільний стілець поруч із Тіною. — Цей тур я проскочила! Вийшла в наступний! Клас!

— Джессіка теж, — мовила Тіна. — І Філіпа. Мені також пора помаленьку збиратися туди! Довелося щось декламувати напам’ять?

— Ярвен Шенвальд! — сказала жінка в костюмі, яка вслід за Керстін зійшла сходами вниз. — Це ти? Будеш наступна.