Ліса так і не прийшла, але я здригався знову і знову, коли мені здавалося, нібито я чую тихий рівномірний шелест, з яким вона зазвичай пробирається крізь перелісок. Я продовжував чекати, незважаючи на докучливий голод. Я продовжував чекати навіть тоді, коли зрозумів: вона не прийде, вже надто пізно.

Я все ще з надією роззирався навсібіч, аж ось помітив, як крізь густу памолодь пробирається Галлоран власною персоною, зачіпаючи полотняною торбою з приладдям для малювання кожен стовбур на своєму шляху, зойкаючи та проклинаючи все довкола щоразу, коли якийсь прихований кущик кропиви жалить його крізь тонкі шкарпетки, і ремствуючи, коли доводиться знову і знову віддирати зборки дорогоцінного піджака від кущів ожини. (Тато каже, що Галлоран може й трактор налякати своєю ходою.)

Коли я вискочив з трави просто перед його носом, Галлоран, щойно оговтавшись від несподіванки, почав на мене нападати:

— Ти що взагалі тут робиш? Уже дуже пізно. Та вже по десятій! Ти давним-давно мусив прийти додому на вечерю! А о цій порі ти повинен бути у своїй спальні. Оце тобі вдома дістанеться на горіхи!

Він цілком мав рацію. Так усе і було, хоч я й сам це чудово усвідомлював. Просто до пророчих слів Галлорана мені здавалося, що не таке то вже й велике діло. Але тепер я покірно взяв светр і пошкандибав геть, надто нещасний, щоб навіть слово мовити, і надто занурений у свої думки, щоб замислитися: якого біса Галлоран вештається позаду льодовні у химерних літніх сутінках?

Було вже майже пів на одинадцяту, коли я ввійшов у кухню, щоб «дістати на горіхи», як напророчив Галлоран. Ось і новий урожай провин для Списку: легковажний і нерозсудливий, на-тебе-все-менше-і-менше-можна-покластися, з-тобою-важко-справлятися. Мама додала ще й «припізнілий», нагадуючи татові, який люто крокував туди-сюди кухнею, що їм певною мірою навіть пощастило, бо з Касс уже давно було важко справлятися. Можливо, десь глибоко в душі вона хотіла таким чином утішити мене, хай навіть так, але мені від цього легше не стало. Мені ніколи не подобалося оце порівнювання нас із Касс. Аж надто вже часто я виявлявся гіршим. А коли батьки нарешті відправили мене спати, я ще довго лежав і не міг заснути, прокручуючи в голові все, що вони казали, і, ба гірше, як вони це казали.

Я спробував заспокоїтися, роздивляючись мерехтливі нічні тіні на стіні. Раніше Касс відволікала мене ними щоразу, коли ночами мені ставало сумно.

— Ота тінь дуже схожа на котеня, — казала вона. — Томе, та справді ж схожа. Сам подивись! Ну то придивися трохи краще! Онде плямка вгорі на дверях — це його вушко.

Вона до мене чіплялася, як реп’ях, аж поки я відривався від самобичування і намагався розгледіти котеня на стіні, лишень щоб вона мене облишила. Урешті-решт я таки помічав те котеня — воно було товстеньке й гарненьке, а ще погладжувало вусики лапкою.

— Бачу, бачу! — радісно вигукував я. — Ота лінія на стіні — це ж його спина, правда? А та темна плямка — це кінчик його хвостика, який він загорнув під себе, еге ж?

Я оглядався на Касс, але вона не озивалася. Натомість заривалася від радості обличчям у подушку, тому що старий добрий трюк вдався — вона вкотре підловила мене. А коли я знову дивився на стіну, кошеняти там уже не було.

Але тепер я далеко від Касс, і вона більше не може з мене глузувати. Одного дня батько перетягнув моє ліжко коридором аж до кінця, у холодну маленьку кімнатку дивної форми, де раніше був його кабінет. Він поступово повиносив звідти все своє офісне приладдя: папки, записники, мільйони картонних коробок, переповнених чеками, і поскладав усе це в єдиній освітлений кімнаті на горищі. І відтоді щоразу, повертаючись після нарахування зарплат чи оплати рахунків, тато в поганому гуморі. Він каже, що в голові у нього цілковита катавасія, бо він постійно вдаряється нею об балки і припускається стількох помилок, що міг би вже двічі збанкрутувати та бути змушеним продати ферму. Попри це, ліжко моє він назад не переносить.

Безперечно, якби ми з Касс досі ділили одну кімнату, то під покровом темряви я піддався б її нещадному випитуванню, яке вона влаштовує завжди, коли підозрює, що щось сталося, і я розповів би їй, чому так пізно прийшов додому. Я розповів би їй про ту жахливу сварку з Лісою і про те, як вона втекла.

Я не сумніваюся: Касс одразу пообіцяла б, що завтра рано-вранці піде зі мною до будинку Джеймісона й усе за мене владнає. І вона таки пішла б, незважаючи на історію з мартином, після якої нога її вже роками не ступала на ту стежку. Вона завжди мені допомагала, коли потрібно було щось пояснити. Вона вміє пояснювати значно, значно краще за мене, і чудово це знає.

Касс завжди допомагає, так чи інакше, навіть коли робить це ненавмисно. Її анітрохи не лякають ті жахливі речі, про які я ледве змушую себе розповідати. Вони зазвичай видаються їй смішними — вона, вочевидь, готова почути і щось значно гірше. Вона слухає мене, всівшись на ліжку, в неї палають очі, її охоплює нетерплячка, і поступово я й сам починаю вірити, що все не так погано.

Але вчора ввечері я потребував від Касс не просто втішання. Я хотів, щоб вона мені пообіцяла сходити туди. Вона ж із Лісою не сварилася, тож та мала б до неї прислухатися. Касс усе залагодила б.

Я встав з ліжка і рушив у коридор. Але світла не вмикав. Ніколи його не вмикаю. Я тихесенько підкрався до її дверей і якомога повільніше повернув ручку. Якщо надто поспішати, вона клацає.

Двері не відчинилися. Я подумав, що там щось затялося. Стояв у піжамі, наче недоумок якийсь, і штовхав двері плечем, прокручуючи ручку туди-сюди, хоча прекрасно знав, у який бік її потрібно повертати. Урешті-решт я ж стільки років спав у тій кімнаті!

Я довго мовчки штовхав двері в кімнату Касс, аж поки до мене дійшло, що вони зачинені. Ти ба, виявляється, до них існує ключ.

Я повернувся в ліжко і спробував ще раз самотужки в усьому розібратися. Вирішив, що піду до Ліси рано-вранці: не настільки рано, щоб ризикувати наткнутися на Джеймісона, але й не надто пізно, щоб Ліса ще не встигла виконати всі свої завдання та гайнути до Галлорана. Я подумав, що таким чином змушу її вислухати мене. У неї просто не буде виходу — така собі пастка, еге ж?

Я здогадувався, що спочатку вона відвернеться від мене і перебиратиме пальцями потертий шкіряний ремінець, яким зв’язані половинки іржавої напівзруйнованої садової хвіртки, щоб та цілковито не розвалилася. Коли ми востаннє були там, вона шарпала його весь час, поки Касс благала Джеймісона відпустити мартина на волю.

Налаштований я був рішуче. Не пригадую, що ще я збирався їй сказати, але знаю напевно, що хотів усе пояснити, щоб вона перестала на мене сердитися. Урешті-решт вона мусила б обмотати подертим шкіряним ремінцем стовпець біля хвіртки і таки підвести очі. А потім я допоміг би їй упоратися з роботою. Та я сам усе за неї зробив би, а вона тим часом умостилася б на паркані та розмовляла зі мною. А опісля ми разом пішли б до річки, де спить Касс (вона тепер мало не цілими днями спить), і все знову було б гаразд, наче ми ніколи й не сварилися.

Я візьму з собою багато черешень. Ліса їх обожнює. Тато каже, що вона не набагато краща за зябликів — так поїдає його черешні. Він розводить руки, як садове опудало, і несамовито махає на неї або шерхоче цілим аркушем дорогоцінної маминої фольги просто перед її обличчям, аж поки Ліса від сміху вже не може покласти до рота жодної черешеньки і ненароком починає ковтати кісточки. Я візьму черешні з великої порцелянової миски в коморі, перш ніж Касс устигне прийти і попередити мене, що це основний інгредієнт для «бабусиного пудингу» абощо і я мушу покласти їх назад. Я насиплю черешні в новенький поліетиленовий пакет, а не в один з уживаних і прополісканих. Заховаю їх за тумаками, щоб схопити в останній момент, коли вже виходитиму. Я спланував усе до дрібниць.

А все-таки я не міг заснути. Так боявся, що саме нині не почую, як дрижать двері у двір, коли тато тягне їх над кахляною долівкою, щоб вийти з дому і піти на доїння разом з Джеймісоном. У нього вже, може, й ранок, але для мене все це звуки ночі: і коли мама випускає котів надвір, і коли тато прочищає плиту AGA[7] від попелу, і коли посвистує моторошний поїзд, що проїжджає Фретлі. Я можу прокинутися від цих звуків, якщо так себе налаштую напередодні ввечері.