* Стен Лаурел та Олівер Гарді (5їап Ьаигеї, Оііуєг Нагсіу) – американські кіноактори, коміки 20-30-х рр.

Маргаритин сміх перервав гучний гуркіт вхідних дверей. Прийшов додому тато. Він привітався з бабусею, Гансиком і Маргаритою, вдаючи, ніби перед ним цілком нормальна здорова родина. Ніби мами з ними ніколи і не було. Перше, про що він запитав: «А що там у нас сьогодні на вечерю?» І коли бабуся сказала йому, що розморожує кролячу печеню з кнед-лями та ґоґодзовим соусом, тато задоволено прицмокнув язиком. Так, ніби йому до повного щастя нічого не бракувало, крім кролятини з кнедлями в ґоґодзовому соусі. Маргариту це страшенно обурило.

– Тату, я хочу з тобою поговорити, – сказала вона. ~ Так, доню, – відгукнувся тато.

~ Але я хочу з побою поговорити віч-на-віч!

– О'кей, моя люба, – сказав тато й пішов за Маргаритою до кабінету.

Складалося враження, що він не надто щасливий із такої розмови віч-на-віч. Погляд у нього був не дуже впевнений. А вуса він скрутив у знаки питання.

Маргарита сіла на стілець. Тато примостився навпроти неї.

Маргарита почала:

– Тією клятою свинкою ми всі перехворіли ще в садочку. А двічі свинки не буває! Я просто не виспалась, а Гансик з'їв на сніданок несвіжий оселедець.

Тато припалив цигарку.

– Звідки я міг це знати! – почав виправдовуватися він. – Та жіночка у школі так мені сказала!

– А чому ти не знав, що в нас уже була свинка? – не попускала Маргарита.

Тато переправив вуса зі знаків питання на знаки оклику і трохи знервовано відповів:

– О'кей, о'кей. У мене просто таке не тримається в голові. Я ніколи не вмів розрізняти дитячі хвороби.

Маргарита потягнула себе за пальці, аж хруснули суглоби.

– Що би там не було, тату, ми не хворі. І мама нас не занедбувала. Ти все це вигадав.

– Вона вас покинула, – сказав тато.

– Бо ти був несправедливий.

– Тільки не втручайся в те, про що не маєш жодного поняття! – закричав тато. Обличчя його почервоніло. Та Маргариті не здавалося, що він розлютився. Тому вона вирішила просто проігнорувати цей дурнуватий докір і сказала:

– Нині ввечері мама прийде сюди, бо хоче з нами поговорити. То я тебе попрошу, будь мудрий і переконай її, щоби вона залишилася!

– Це вона нас покинула, а не я! Маргарита пошкрябала живіт.

– Ну то й що! Просто скажи їй, що ти вже нічого не маєш проти радника. І що погоджуєшся, аби вона знову пішла вчитись. І що тобі сподобалося би, якби вона знову стала стрункою. І не кажи до неї «мама», називай її «Елізабет»! – Маргарита відкашлялась. – І відішли, будь ласка, бабусю назад до Цветля. Якщо бабуся буде тут, коли прийде мама, то ти не зможеш із нею як слід поговорити.

Тато похитав головою.

– Як ти це собі уявляєш? – спитав він. – Відразу видно, що ти ще дитина! Я і не подумаю відсилати бабусю назад! -Тато загасив цигарку в попільничці й запалив нову. – А коли твоя мама не схоче повернутися, то що мені тоді завтра – знову забирати бабусю назад, чи як? – Тато встав і почав ходити по кімнаті. – Ні, моя люба, – сказав він. – Твоя мама мене покинула! І я не поповзу до неї на колінах. Хай робить, що хоче! Але я тобі скажу одне: Меді їй теж доведеться віддати! Закон тут гарантовано буде на моєму боці! Якщо їй всілякі дурниці важливіші за власну сім'ю!

Маргарита спостерігала за татовими пересуваннями по кімнаті й думала: «Що він таке говорить? Він геть чисто здурів! Він же все перекручує! Чому? Навіщо він це робить?!»

– Я ж від самого початку домовився з нею, – не вгавав тато, – що хочу створити справжню сім'ю! І що вважаю неправильним, аби жінка працювала! Ми все це з нею детально обговорили! І вона була згодна! – Тато все ще крокував по кімнаті, вимахуючи руками. – Усі ці п'ятнадцять років я не знати як гарував, аби дістати посаду, на якій можу нормально заробляти. Щоби як слід годувати свою сім'ю! – Тато зупинився перед Маргаритою. – Чи, може, вам чогось бракувало? Може, вам було погано?

Маргарита мовчала. Тато сприйняв це як згоду і кивнув:

– От бачиш! Я свою частину угоди виконав! А вонасвою не виконує! Розумієш?

Маргарита похитала головою:

– Ну, тату! Ця угода – то ж було давним-давно! Тоді все було зовсім інакше. Тоді мама думала, що вона не схоче працювати. А тепер хоче!

Тато хотів заперечити, але Маргарита не дала йому нічого сказати.

– Та яке це має значення, тату! Хіба робота – це найгірше? І ніхто нічого не має проти тебе особисто. Чому ти сприймаєш усе так, ніби мама хоче ТОБІ щось заподіяти! І взагалі: мені ти завжди кажеш, що коли я закінчу школу, то мушу здобути порядну професію! Скажи, будь ласка, чому це правильно для мене і неправильно для мами?

Тато поглянув на Маргариту здивовано і не дуже приязно. Тоді потягнув вуса вниз до підборіддя і холодно промовив:

– Я взагалі не бачу жодних підстав обговорювати з тобою мої подружні проблеми..

Маргарита встала і вийшла з кабінету, голосно гримнувши дверима.

За вечерею вона майже нічого не їла. Неохоче колупаючи кролячу печеню, вона з-під лоба спостерігала за ненажерливими родичами, і коли бабуся співчутливо сказала до тата, в якого з вусів скапував соус: «Так-так, їжа втішає!» – а тато на це ствердно кивнув, намастив настромлений на виделку шматочок кнедля ґоґодзовим соусом і, не припиняючи жувати, зітхнув: «А що нам ще лишається?» – Маргарита не витримала. Вона підскочила, рвучко відсунула крісло, що воно аж перекинулось, і вибігла з вітальні. Уже в коридорі вона почула голос бабусі: «Гансику, підніми крісло!» А тоді: «Бідна дівчинка, геть спантеличена.

Відколи я ЇЇ бачила останній раз, з неї лишилася просто тінь! Вона схудла як мінімум на п'ять кілограмів!»

Маргарита зупинилася перед дзеркалом. Справді схудла? Як свідчило відображення, її фігура справляла тепер не таке «кругле» враження, як звичайно. «Це ми зараз перевіримо», – прошепотіла Маргарита до свого відображення і витягла з шафи Ганси-кові старі джинси, ті самі, що вона їх одягала, коли йшла до Флоріана Кальба допомагати з математикою. Вона скинула сукенку і натягла штани, над якими ще тиждень тому утворювалася товстенька ковбаска сала. Через стегна штани пройшли без великих зусиль, блискавку можна було застебнути, не втягуючи живота, а ковбаска сала над паском була не така вже і товста. Маргарита, в захваті від цього факту, довго стояла перед дзеркалом і милувалася цим наочним доказом втрати ваги. І тільки коли в коридор вийшла бабуся, несучи до кухні тацю, повну брудного посуду, Маргарита відірвалася від дзеркала, натягла на голе тіло светр, пішла в дитячу і почала сортувати книжки та зошити на завтра. Складаючи портфель, вона згадала про Флоріана Кальба. Як у них тепер складуться стосунки? Як він ставиться до неї? А вона до нього? Обдумування цих питань тривало стільки само, скільки загострювання трьох олівців, і не супроводжувалося надмірним серцебиттям. Маргарита дійшла висновку, що, коли під загрозою опиняється власна сім'я, в людини з'являється тверезий погляд на кохання.

Пізніше, коли за вікнами вже сутеніло, до кімнати зазирнув Гансик і покликав Маргариту-грати в карти.

– Бабуся хоче пограти в дурня, – доповів він.

Маргарита відмовилася скласти родичам товариство. Вона витягла з письмового стола товстеньку пачку прочитаних романів про аристократичні долі й почала перечитувати гепі-енди, тобто відкривала книжечки одну за одною на 62-ій сторінці й заковтувала квінтесенцію щастя. Але цього вечора Маргарита зовсім не мала настрою перейматися долею аристократів. Усі баронеси, котрі тремтіли і стогнали від захвату, всі їхні обітниці вічної любові залишали її сьогодні цілком байдужою та холодною, як огірок в оцті. Єдине, що її по-справжньому хвилювало, – це рух у коридорі, який вона сподівалася почути. Маргарита чекала на прихід мами. Вона дійшла до передостаннього гепі-енду, коли з коридору долинув очікуваний звук. Вона відкинула ГОРДЕ СЕРЦЕ РАЙХЕН-БЕРҐА, побігла до передпокою і чекала на маму ще перед тим, як та відчинила двері квартири. Найбільше зараз їй хотілося кинутися мамі на шию, та це видалося їй надто драматичним жестом. Тому Маргарита лише промовила: «Бабуся приїхала!»