Конні був на рік старший за Маргариту. Він уже закінчив школу. Кілька днів тому склав випускні іспити.

– Що він міг від мене хотіти? – ламала голову Маргарита, жуючи пасмо волосся.

– Може, він запалав до тебе полум'яною пристрастю! – засміялася мама.

– Але тоді це якась загальмована пристрасть! – Маргарита теж засміялася. – Йому треба було зробити це десять років тому. Тоді я би відповіла йому взаємністю.

– Більшість речей у житті отримуєш тоді, коли вже їх не хочеться, – зітхнула мама.

– У Конні така класна дівчина! – Маргарита виплюнула пасмо. – Ти бачила? Така чорнява красуня. Вона приходить до нього тричі на тиждень. І завжди за дванадцять дванадцята панічно втікає!

Мама кивнула. Певно, на останній трамвай!

До кухні зайшов тато. Він переглянув продукти, які мама з Маргаритою ще не встигли сховати. Маргарита помітила, що кінчики його вусів знову були скручені в шістки.

Тато радісно схопив пластикову склянку, в якій у молочній рідині плавала коричнева кулька.

– Копчена моцарела! – вигукнув він. – Чудо-о-о-о-во! А свіжий базилік купила?

Мама мовчки витягла з торби вазонок із базиліком. Тато відкрив пластикову склянку і з насолодою принюхався до сиру.

– А ми його з'їмо сьогодні чи завтра? – спитав він. Мама промовчала.

Тато поставив склянку на холодильник.

– Вельмишановна зі мною не розмовляють? Мама мовчала.

– І як довго вельмишановна мають намір продовжувати мовчанку? – Тато закрив покришкою скляночку з моцарелою.

Мама прихилилася до дверей і схрестила руки на грудях. І продовжувала мовчати.

Тато звернувся до Маргарити:

– Вона на мене зла. Тільки тому, що я насмілився висловити свою думку!

– Він висловив її досить голосно! – мама також зверталася до Маргарити. – Горлав, як навіжений! Можеш бути певна, весь будинок почув кожне слово, від першого до останнього поверху!

– Ну, добре! Мені шкода, вибач! – тепер тато знову звертався до мами. – Що я мушу зробити, щоби повернути твою прихильність?

Маргарита, прослизнувши повз маму, вийшла з кухні. Вона не хотіла стояти на заваді примиренню батьків. У п присутності – це вона помічала вже кілька разів – мама була набагато менше готова до компромісів. Напевно, припускала Маргарита, мама хотіла бути для неї взірцем стійкості.

У коридорі Маргарита позіхнула. Давалася взнаки майже безсонна ніч. Маргарита поміркувала, чи не прилягти їй на пообідній сон. І вирішила дозволити собі таку виняткову розкіш. «Але перед тим, – подумала вона, – заскочу до Конні. Бо інакше я не зможу задрімати з цікавості!»

Двері сусідської квартири відчинила мама Конні.

– Ах, Маргарито! – вигукнула вона, впустила дівчину до квартири і провела у вітальню. Маргарита ще ніколи в житті не заходила в сусідську квартиру так далеко. Дотепер її пускали лише в коридор.

Дівчина сіла у квітчастий фотель, на який їй вказала мама Конні. Ошелешена розкішшю вітальні, Маргарита примружилася. Вона ще ніколи не бачила в одному приміщенні стільки меблів і декорацій усіх видів і гатунків. «Як в антикварній крамниці, хіба що порохів нема, а все чистесенько вилизано!» – подумала вона.

Мати Конні зрозуміла Маргаритину реакцію по-своєму. Вона з гордістю оголосила:

~ Я пристрасна колекціонерка! От тільки через це з часом у помешканні стає трохи тісно!

Мати Конні справді мала рацію! Усім тим мотлохом, напханим у вітальню, можна було спокійно вмеблювати п'ятикімнатні апартаменти. Крім стола з шістьма кріслами, Маргарита мала нагоду оглянути м'який куток для восьми осіб, журнальний столик, телевізор, книжкові полиці, дві старовинні сільські шафи (одну полаковану й одну пофарбовану), дитячу колиску (в ній замість немовляти розмістилися вазонки), два обтягнуті рожевою тканиною ослінчики для молитви, креденс (у стилі бідермаєр, із купою гнічників нагорі), самовар (латунь, із рельєфними гірляндами), прядку (перелаштовану на торшер), дерев'яну скриню (ковану), письмовий пульт (у ролі міні-бару), бочку для масла (перетворену на підставку для газет), ночви (з граніту, повні кактусів) і велетенський вівтар, де замість ікони була причеплена фотографія тата Конні. На двох стінах рядочком висіли старі дзеркала, помножуючи всю цю пишноту до неможливості.

– Конні зараз прийде, він вибіг у кіоск, – сказала мама Конці. – Я зроблю нам каву.

Маргарита була така вражена незвичним інтер'єром, що навіть не запротестувала проти кави, хоча боялася, що це може вплинути на її пообідній сон. Мати Конні вибігла до кухні, Маргарита вмостилась у фотелі. Зі стелі над нею нависало велетенське колесо від воза. Воно було драпіроване рожевими оборками, а спиці прикрашені безліччю лампочок. Маргарита заплющила очі.

Конні повернувся швидше, ніж його мати встигла зварити каву.

– Гей, пані сусідко! Оце звичаї! Не ночувати вдома, вештатися десь цілу ніч, а тоді серед білого дня бавитись у сплячу красуню! – вигукнув він.

Маргарита виринула з дрімоти.

– Звідки ти знаєш, що я роблю вночі? Конні посміхнувся.

– Поки твоя мама не зачинила вікно, з новинами вашого життя могли ознайомитися всі мешканці. Та й потім – теж! -Він показав на свою маму, котра принесла каву. – Моя мамуча сьогодні спеціально не вмикала порохотяг, боячись пропустити продовження закмаєрівської епопеї!

Мати Конні поставила каву та філіжанки на журнальний столик.

– Я цікавлюся життям людства. – Здавалося, вона аніскілеч-ки не знітилася. – Це – «Арт деко», – пояснила вона, підсуваючи Маргариті філіжанку.

Маргарита почулася зобов'язаною пробурмотіти: «Дуже гарно», – і детально розглянула філіжанку. Вона була як дві краплі води подібна на розпаровані горнятка в господарстві цветльської бабусі. Маргарита вирішила під час наступного візиту до Цветля знайти на горищі старий посуд, забрати додому і показати антикварові. Можливо, подумала вона, це принесе несподіване збільшення кишенькових грошей.

Мати Конні налила каву й сіла поряд із Маргаритою. Конні підсунув до столика ослінчик для молитви й умостився на ньому.

Мати Конні сказала:

– Отож, Конні зараз у дурній ситуації. А все тому, що він завжди такий спонтанний. І завжди лізе поперед батька в пекло! А тоді пошивається в дурні! Ясно, що треба було дати завдаток, але чому це завжди мусить робити саме він? Інші теж не бідніші за нього! Вони би теж могли…

– Мамучо, – перервав Конні материнський словесний потік, – чи можу я спочатку пояснити пані сусідці, про що йдеться?

– Звичайно, пардон! – мама Конні лагідно усміхнулася синові.

– Моя дівчина і я… – почав Конні, та мати його знову перебила.

– Ти її вже, напевно, бачила, Маргарито! Вона часто до нас заходить!

– Мамучо! – закричав Конні.

– Мовчу, мовчу, – мама Конні зробила винувату міну.

– Отже, ми з Мартіною, – продовжив Конні, – хотіли цього року поїхати на все літо до Греції. Там є будиночок, про який я мрію вже чотири роки! Я милувався ним щоразу, коли ми відпочивали там з батьками. А цього року я – цілком випадково -познайомився з одним типом, котрий знає власника. І винайняв цей будинок!

– У березні! – знову втрутилася мама Конні. – Ця нещасна дитина заплатила наперед за всі два місяці!

– Бо інакше хтось би вихопив мені його з-під носа! – вигукнув Конні. – Люди записуються в чергу, щоби потрапити в цей будинок.

– Але тато вважає, що вистачило би дати завдаток, – сказала мама Конні. – А наш тато…

– Мамучо! – викрикнув Конні – Якщо ти мене ще раз Переб'єш, проллється кров!

Погроза подіяла. Мати дала синові спокійно договорити, і Маргарита довідалася, що Конні зі своєю дівчиною Мартіною, ЇЇ сестрами Ґабі й Урсі, а також з приятелем Андреасом, його дівчиною Бібі та її подругою Лотті хотіли провести літо в цьому грецькому «будинку мрії». Але тепер Мартіна провалилася на Іспиті з математики і їй перенесли його на осінь. І тато категорично заборонив їй їхати до Греції. За кару Мартіна мусила провести все літо у бабусі в Ішлі, а щоби зробити покарання ще суворішим, тато звелів їй тричі на тиждень по дві години займатися математикою з репетитором.