Маргарита витягла з торби блокнот і написала на ньому: «ПОДЗВОНИ МЕНІ, БУДЬ ЛАСКА. ТЕРМІНОВО! МАРГАРИТА!» Вона вирвала листок із блокнота й підсунула під ґрати дверного віконця. А тоді збігла сходами вниз і написала ще одну записку такого самого змісту, зробила вказівним пальцем дірку в аркуші й почепила його на клямку дверей майстерні. Після цього Маргарита пішла додому і почала чекати Гінцеле-вого дзвінка. А щоби час минав швидше, займалася з Гансиком математикою. Цього разу їй було важко пояснювати правила! І терпцю бракувало. В якийсь момент вона навіть визвірилася на брата:

– Функція – це відповідність елементів однієї множини елементам іншої множини. Це може влізти в твою голову чи ні? Це ж ясно як білий день!

Щоправда, Маргарита негайно попросила пробачення:

– Я сьогодні сама не своя, Гансику, – сказала вона…

– Нервуєшся? – спитав Гансик. – Через Флоріана? – Він нахилився до Маргарити: – Я чув, що між вами все закінчено.

– Ти звідки знаєш? – Маргарита страшенно здивувалася.

– Від Фройденталера, – сказав Гансик. – А той – від своєї сестри. А вона – від когось із вашого класу.

– Німа пошта працює просто чудово, – незадоволено пробуркотіла Маргарита.

Гансик підсунувся до сестри ще ближче:

– Він сказав, що Кальб повернув тобі авторучку та годинник.

Маргарита кивнула.

– Даси мені годинник? *- попросив Гансик. – Він набагато гарніший, ніж мій! '

Маргарита витягнула годинник і авторучку.

– Ручку теж можеш взяти!

Вона поклала речі на Гансиків письмовий стіл. Хлопець був зворушений.

– Ти така добра, – сказав він.

– Я рада, що хоч хтось ще так думає, – Маргарита знову сіла біля Гансика і роздумувала, як пояснити тупуватому хлопцеві, що таке функція, не вживаючи при цьому таких абстрактних слів, як «множина» й «елемент». Але Гансикові на сьогодні було вже досить математики. «На іспиті він цього все одно не спитає», – такими словами він завершив засідання. А тоді вдягнув годинник, запхав авторучку в нагрудну кишеню сорочки і вклався в ліжко.

– Я сьогодні не поспав по обіді, – позіхаючи, пояснив він Маргариті.

– Ну, то подрімай трохи! – сказала Маргарита і вийшла з Гансикової кімнати. Вона перенесла телефон до вітальні й сіла в'язати. Так, в'яжучи та розплутуючи нитки, вона сиділа біля телефону, коли прийшла з групи продовженого дня Меді. Так само сиділа Маргарита, і коли прийшов із роботи тато. Вона доручила татові пильнувати телефон і, якщо зателефонує Гінцель, переказати йому, що вона, Маргарита, в його повному розпорядженні. Тоді вона пішла до магазину, притягла додому пиво, мінеральну воду, хліб, сир, масло, шинку, стейк і салат. Тато доповів, що Гінцель не телефонував.

Не подзвонив Гінцель і ввечері. Маргарита чекала його дзвінка до півночі. А тоді пішла спати і провела ніч у бентежних снах.

Маргарита встала на годину раніше, ніж звичайно, неквапно прийняла душ, поснідала і, коли решта Закмаєрів, позіхаючи, тільки почала вилазили з ліжок, вийшла з дому. Вона сіла у трамвай і під'їхала дві зупинки до Гінцелевого будинку, сподіваючись не побачити своєї записки на дверях майстерні. Та аркуш у клітинку все ще був там!

Маргарита забігла в будинок, помчала сходами до Гінцелевої квартири. Там теж виявилося, що її записка все ще стирчала за ґратами. Старенька сусідка знову відчинила двері.

– Він ще не повернувся, – сказала вона. – У нас усе ще святий спокій!

Занепокоєна Маргарита поїхала до школи, де відбула п'ять нудних уроків і чотири перерви. Вона так хвилювалася за Гінцеля, що навіть не помітила, як інтенсивно Флоріан фліртує з Юдіт. Ґабріелу й Уші-1 це дуже обурило! Як не дивно, в цій ситуації їх більше обурювала Юдіт, аніж Флоріан.

– От лахудра, – прошепотіла Ґабріела Маргариті. А Уші-1 зазначила:

– Ну, ясно! Ця змія вже давно чекала на таку ситуацію! Вона вже кілька років закохана в нього!

– Справді? – спитала Маргарита.

Уші-1 хотіла навести детальніші докази на підтвердження своїх слів, але Маргариту це не цікавило. Вона пробурмотіла тільки: «Ну і на здоров'я!»

Після школи Маргарита знову поїхала трамваєм до Гінце-левого будинку. її записки все ще були на місці. Дівчина подалась у «Ваксельберґер». Там вона застала тільки Іксі та Ґабріелу. У літні сонячні дні постійні відвідувачі «Ваксельберґера» воліли сидіти в садку перед цукернею. Коли світило сонечко, у «Ваксельберґері» справді було нестерпно: брудні шиби пропускали всередину забагато світла, й уся занедбаність і недоглянутість кав'ярні аж надто відверто впадала в вічі.

– Іксі, коли Гінцель був тут востаннє? – замість привітання спитала Маргарита.

Іксі задумалася.

– Сьогодні – ні, сестро, – сказала вона. – Вчора – теж ні. В понеділок? Ні, теж ні. Він цього тижня взагалі ще тут не був!

Це відкриття Іксі дуже здивувало. Щоби Гінцель не з'являвся у «Наксельберґері» кілька днів – такого ще не бувало!

– Щось сталося? – спитала Ґабріела. Маргарита розповіла.

– Можливо, він вдома і спить, – сказала Ґабріела. – Коли мені погано, я теж можу спати день і ніч. У нього ж нема наглядача, котрий би йому це забороняв!

– Я ж грюкала в двері, що дурна! – вигукнула Маргарита.

– А може, він обкурився до нестями? – припустила Іксі.

– Він не курить траву! – заперечила Маргарита.

– А може, він поїхав по пір'я? – спитала Ґабріела.

– Він уже їздив, в суботу! – вигукнула Маргарита.

– Тільки не панікуй, стара, – сказала Ґабріела.

– А я панікую! – скрикнула Маргарита і розплакалася. Ґабріела погладила Маргариту по лівому плечі, Іксі погладила Маргариту по правому плечі.

– Часом я мрію про світ без чоловіків, – сказала Іксі. – Від них тільки хаос!

– Так, ні на що інше вони не годяться! – підтвердила Ґабріела.

Маргарита висякалась і витерла з очей сльози. А тоді подивилася на годинник:

– Я вже мала бути в мами, – сказала вона. – Сьогодні ж середа!

– Подзвони їй, стара! – похмура міна Ґарбріели повеселішала. – Розкажи їй, що сталося! – Ґабріела була дуже високої думки про Маргаритину маму.

Іксі підсунула подрузі телефон.

– А чим тут може зарадити мама? – пробурмотіла Маргарита, але покірно взяла слухавку і набрала номер.

– Привіт, мамо, – схлипнула вона.

– Що сталося, Маргарито? – спитала мама. Маргарита розповіла мамі про свої клопоти.

– А який ти робиш висновок з того, що записка все ще в дверях? – спитала мама.

Замість відповіді Маргарита знову схлипнула. Вона не наважувалася вимовити вголос, який висновок вона з того робить.

– Ти ж маєш ключ від Гінцелевої квартири, правда? – спитала мама.

– Ні, тільки ключ від майстерні, – схлипувала Маргарита. -Але те, що його нема в майстерні, видно крізь двері!

– І ніхто не має запасного ключа? – спитала мама.

Тут Маргариті спало на гадку, що в майстерні, на гачку біля вікна, висить запасний ключ від квартири.

– То зайди в майстерню і візьми той ключ, – сказала мама.

– Я боюся, – прошепотіла Маргарита.

– Що ти кажеш? – мама не розчула Маргаритиного шепотіння.

– Я боюся, – повторила Маргарита ще тихіше. Ґабріела взяла слухавку в Маргарити з рук:

– Вона боїться, пані Закмаєр! ~ прокричала вона. – Я би пішла з нею, але що робити, якщо він, якщо він, тобто я маю на увазі, якщо він… – Ґабріела теж не наважувалася висловити, чого саме боїться Маргарита. Мама її зрозуміла.

– А де ви зараз? – спитала вона.

– У «Ваксельберґері», – сказала Ґабріела.

– О'кей, тоді йдіть у майстерню і візьміть ключ, – наказала мама. – Я до вас під'їду. За чверть години я буду там!

Ґабріела поклала слухавку.