Ні на уроках, ні на перервах Флоріан не відривався від словничка. А після іспиту, який він п'яте через десяте таки склав, хлопець був такий щасливий, що Маргарита подумала: не можна так відразу зіпсувати йому настрій. Вона перенесла «вирішальну розмову» на дорогу додому.

По дорозі від класу до воріт школи Маргариті вдалося видушити з себе тільки:

– Слухай, я мушу з тобою поговорити!

Флоріан узяв це повідомлення до відома. Однак перед школою, прихилившись до своєї машини, стояла опецькувата хуторяночка.

– Що тут робить цей мопс? – пробурмотів Флоріан і хотів повернутись у будівлю школи. Очевидно, вирішив утекти через подвір'я, спортзал і гараж для велосипедів. Але Маргарита міцно тримала його за руку.

– На тебе чекає дама! – сказала вона – Ти ж не залишиш її стояти на дощі!

– Я не кликав сюди мопса, – прошипів Флоріан.

– Але ж ти й дупа! – сказала Маргарита. – Спочатку цілуватися, що аж гай гуде, а потім прикинутися мертвим!

Флоріан вирвався від Маргарити, забіг назад у школу і зник у коридорі, що вів на подвір'я.

Після обіду Маргарита займалася з Гансиком математикою -обіцянка є обіцянка! Гансик був у захваті.

– Можливо, наступної п'ятниці мені таки вдасться скласти іспит, – розмірковував уголос брат. – Тоді на канікулах залишиться тільки підтягнути англійську, і в мене буде суперкласне літо!

Вечір Маргарита провела перед телевізором. Щоразу, коли дзвонив телефон, вона здригалася. Лякаючись, що то Гінцель. Але даремно вона боялася, бо Гінцель так і не зателефонував.

У вівторок на великій перерві Маргарита сказала Флоріанові:

– Вийдімо з класу, я мушу з тобою поговорити!

– О'кей, – погодився Флоріан і потюпав за дівчиною в коридор. Маргарита почала без будь-якого вступу:

– Флоріане, – сказала вона.

 – Я вирішила. Я не поїду в Європу.

Флоріан не дав Маргариті договорити.

– Не дурій, – сказав він і обняв її, хоча професор Гюбнер, черговий по коридору, стояв тільки за якісь кілька метрів од них. – Мопс – це справді було просто так! Нічого серйозного. Вона мене анітрішки не цікавить!

– Та ж не про це йдеться, – сказала Маргарита і скинула Флоріанові руки зі своїх плечей. – Я просто хочу до Греції. Там є такий будиночок…

– Але клянуся тобі! – перервав її Флоріан. – Мопс мені зовсім не подобається! Та баба мені сто років не потрібна, чесно! – Флоріан був твердо переконаний, що Маргарита гнівається на нього через хуторяночку і хоче покарати, погрожуючи не поїхати з ним у відпустку.

Аж до дзвінка на наступний урок Маргарита намагалася донести до нього свою думку. І тільки почувши, що про відпустку у Греції вже все домовлено зі сусідським Конні, він допетрав, що йдеться не про «сцену ревнощів» і що Маргарита має цілком серйозні наміри. Флоріан почав лаятися, як віденський візник. Він навіть договорився до того, що назвав Маргариту «найду рнішою людиною в світі».

На наступному уроці, а це була англійська, Флоріан кинув Маргариті записку. «ТИ НЕ ПЕРЕДУМАЛА?» – прочитала Маргарита, зім'яла папірець і заперечливо похитала головою. За кілька хвилин до неї прилетіла ще одна записка. Цього разу Флоріан написав таке: «ЯКЩО ТИ НЕ ПЕРЕДУМАЛА, ТО МІЖ НАМИ ВСЕ СКІНЧЕНО!» «Скінчено» він тричі підкреслив.

Маргарита вирвала з блокнота листок, написала: «ЩО ВСЕ?» – склала його і кинула Флоріанові. Флоріан прочитав Марга-ритине питання, люто видер зі середини свого словничка листок і щось на ньому нашкрябав. Він не помітив, що ззаду до нього наближається вчителька англійської. Саме в той момент, коли хлопець хотів згорнути своє послання, вчителька вихопила в нього з-за плеча папірчик і, підступно посміхаючись, голосно прочитала: «НАША ЛЮБОВ, ТИ, ДУРНА КОРОВО!»

Вона докірливо похитала головою:

– Але ж це речення неповне, шановний пане Кальбе! Коли Флоріан гнівався, він не фільтрував, хто надається як об'єкт агресії, а хто – ні.

– Це тебе гімно обходить, – прошипів він, вирвав із рук учительки папірець і подер його на дрібні шматочки.

Учителька англійської почервоніла. її блакитні очі обурено заблищали.

– Це негарно, – сказав їй Отті Горнек, як суворий, але люблячий батько. – Любовні справи підлягають закону про захист персональних даних!

– Точно, – незадоволене бурчання долинало з усіх боків.

– Не дивно, що тут починаєш хамити, – сказала Уші-1.

– А підкрадатися ззаду – це вже взагалі… – сказала Уші-2.

Мовчки вислухавши всі ці нарікання, вчителька покрокувала до свого столу, взяла стос скопійованих із англійських газет статей, кинула їх на першу-ліпшу парту і скомандувала:

– Роздати!

– Слухаюся, пані генералко! – сказала Юдіт, якій випало це завдання.

– В останні тижні перед закінченням навчального року ви просто нестерпні! – вигукнула вчителька.

– Ви – теж! – сказав хтось іззаду. Учителька вдала, ніби не почула.

Після уроку англійської Флоріан підійшов до Маргарити і пожбурив їй на парту червону ручку та зелений годинник марки «ЗшаїсЬ». Ручку Маргарита подарувала йому на Різдво, а годинник – на день народження.

– Ось, маєш свої дарунки! Від тебе мені нічого не треба! -Тоді він розвернувся, пішов на своє місце, витягнув із торби комікс і вдав, ніби його нічого не цікавить так, як дядько Даґо-берт і його племінники.

– Після чого розлучення набуває чинності, – прокоментував подію Отті Горнек.

– Який ідіот, – сказала Ґабріела.

Маргарита запхала ручку та годинник до торби і подбала, щоби на її обличчі не відобразилася жодна емоція. Очевидно, їй це вдалося, бо Уші-1 захоплено прошепотіла:

– Маргарито, моє шанування. Ну, ти даєш! Ти холодна, як собачий ніс. Якби я так могла!

Після уроків Ґабріела запропонувала піти, як завжди, у «Ваксельберґер». Маргарита відмовилася. Вона не мала бажання довго і нудно обговорювати з Ґабріелою цю «жахливу подію». А Ґабріела точно хотіла саме цього.

– Тобі зле, стара? – співчутливо поцікавилася Ґабріела.

Маргарита кивнула, хоч аж надто погано вона і не почувалась. І її це трохи бентежило. Адже щойно розірвалися стосунки, які тривали три роки! Проте загалом її душевний стан можна було визначити просто як «доволі знервований».

– Побачиш, – сказала Ґабріела, прощаючись із Маргаритою на розі перед «Ваксельберґером». – Він уже завтра приповзе до тебе назад!

– Ліпше не треба, – сказала Маргарита. – 3мене справді вже досить!

Ґабріела пішла у «Ваксельберґер», а Маргарита почимчикувала додому. «Мама мала рацію, – думала вона. – Він тупак і телепень! Йому важливо тільки те, що хоче він! Не дав мені навіть розповісти про будинок моєї мрії! Але фіг із ним! Він би все одно не вкурив! Людина, котра мене гейби ж так палко любить, мила би розуміти мої бажання! Та навіть якщо він цього і не розуміє, то мав би погодитися! Тоді це було би кохання! А якщо він такий, то і мені на нього начхати!»

Маргарита підійшла до великого перехрестя і нерішуче зупинилася на пішохідному переході. Тричі загорялося зелене світло в напрямку дому. Коли світлофор учетверте мигнув зеленим оком, Маргарита прийняла рішення. Вона розвернулась і цілеспрямовано покрокувала на Ґшвандтнер-ґасе. «Зараз я і це владнаю, – подумала вона. – Тепер я хочу переконатися! Якщо виявиться, що Гінцель такий самий придурок, як і Флоріан, то я принаймні буду знати!»

Маргарита сподівалася застати Гінцеля в майстерні, але там було зачинено. Вона зазирнула крізь шибу дверей і побачила, що на столі все чисто прибрано. Жодної ганчірочки, жодної пір'їнки! Тож Гінцель не просто «вискочив» кудись на хвильку. Він сьогодні навіть і не сідав за роботу!

Маргарита зайшла в будинок і піднялася сходами до його квартири. Дзвінка в Гінцеля не було. Маргарита погримала у двері. Вона стукала і кричала довго й голосно, однак ніхто не озвався. Тільки двері сусіднього помешкання відчинились, і звідти визирнула старенька сусідка.

– Його нема вдома, панночко, – сказала вона. – Гадаю, вже кілька днів. Бо не чути музики. Нарешті маємо святий спокій! -і зачинила двері.