Проте кожне дерево лущиться по-різному. Існують види, що оновлюються постійно (через велику кількість скинутих шматочків таким деревам у людському світі порекомендували б шампунь від лупи), а є й такі, в яких цей процес відбувається доволі стримано. Хто, що і як робить, видно за зовнішнім шаром кори, що переважно складається з мертвих клітин, відтак утворює нечутливий панцир. Ця кірка дає змогу досить добре відрізняти одні дерева від інших. Щоправда, це стосується тільки старших представників виду, оскільки саме вони мають цю розрізнювальну ознаку — тріщини особливої форми, мовити би, зморшки та складки. А в молодих дерев будь-якого виду кора гладенька, наче шкіра в немовляти. З віком у них теж з’являються зморшки (починаючи знизу), що з плином часом постійно поглиблюються. Наскільки швидко відбувається цей процес, залежить від кожного конкретного виду. Сосни, дуби, берези і псевдотсуги «старіють» швидко, а буки та ялиці білі досить довго залишаються гладенькими. Причина полягає в швидкості відпадіння зовнішнього омертвілого шару. Наприклад, сріблясто-сіра кора буків залишається гладенькою аж до двохсот років, оскільки в них дуже висока здатність до відновлення. Тому їхня шкіра залишається тоненькою й ідеально пасує до відповідного віку чи діаметра, а отже, не повинна розтягуватися через тріщини. Таким чином функціонує і ялиця біла. А сосни й подібні до них зволікають з оновленням своєї поверхні. Вони ніби не хочуть розлучатися зі своїм баластом, а можливо, цей зовнішній шар, утворюючи товстезний панцир, додатково убезпечує їх. Хоч би там як, але омертвіла кора відлущується так повільно, що утворюється тільки грубший зовнішній шар. Вік його поверхні деколи налічує навіть десятків років, бо утворилася ще тоді, коли дерева були молодими і стрункими. У старшому віці зі збільшенням діаметра в зовнішніх шарах виникають глибокі тріщини, які сягають молодших поверхонь, що (так само як і в буків) пасують до актуальної окружності. Отже, чим глибші зморшки, тим повільніший вид. Цей феномен виразно посилюється з віком. Така сама доля очікує і на буки, коли вони проходять більше ніж половину життєвого шляху. Починаючи від низу стовбура, їхня кора так само вкривається зморшками. Напевно, щоб розтрубити про ці тріщини на цілий світ, їх заповнює мох. Там довше зберігається волога з останніх опадів, що живить оцей м’який настил. Тому ви можете оцінити вік букових лісів уже здалеку: чим вище по стовбуру піднявся той зелений покрив, тим старішими є дерева. Дерева — це індивідууми, а утворення зморщок — їхня особливість. Деякі екземпляри вже в молодому віці вкриваються більшою кількістю зморщок, аніж їхні побратими того-таки періоду росту. Деякі буки в моєму лісництві вже у сторічному віці знизу догори вкриті шерехатою кіркою. Проте зазвичай цей процес настає на 150 років пізніше. Зумовлено це генетично чи роль відіграє надмірний стиль життя — ще не досліджено. Утім, принаймні кілька чинників знову ж таки свідчать про подібність до нас, людей. Сосни в нашому саду вкриті неймовірно глибокими зморшками. І справа не у віці — їм приблизно по 100 років, себто вони якраз вийшли з молодечої пори. Вони стоять на особливо добре освітленій місцевості від 1934 року — саме тоді збудовано наш лісничий будинок. Заради цього викорчувано частину ділянки й відтоді залишені сосни мають ширший приступ до світла. Більше світла, більше сонця, більше ультрафіолетового випромінювання. А останнє спричинює старіння шкіри в людей і, очевидно, також і в дерев. Упадає у вічі те, що кірка на повернутому до сонця боці твердіша, отож менш еластична й схильна до утворення тріщин.

Названі зміни можуть свідчити також і про «шкірні хвороби». Як підліткові вугри часто зумовлюють утворення довічних шрамів, так і в дерев ураження попелицею призводить до утворення шерехатої поверхні. Тоді виникають уже не зморшки, а тисячі маленьких кратерів та пустул, які не зникають протягом усього життя. У хворобливих екземплярів з них розвиваються гнійні, мокрі рани, що заповнюються бактеріями та чорніють. Отож, шкіра не тільки в нас є дзеркалом душі (чи то доброго самопочуття).

Старі дерева виконують для екосистеми лісу ще одну особливу функцію. У Центральній Європі вже не залишилося жодних правікових лісів, вік найстаріших розлогих лісових насаджень становить 200–300 років. Поки ці заповідники знову перетворюватимуться на віковічні ліси, треба розуміти роль дійсно старих дерев. А для цього гляньмо на західне узбережжя Канади. Там доктор Зоє Ліндо з Університету Мак-Гілла в Монреалі досліджувала ялини ситхінські з мінімальним віком 500 років. Тільки на таких старих екземплярах учена знайшла велику кількість моху на гілках і розвилинах. На зеленому настилі оселилися ціанобактерії, що виловлювали з повітря азот і перетворювали його таким чином, щоб він ставав придатним для дерев. З дощовими опадами це природне добриво вимивалося вниз і ставало приступним для коріння. У такий спосіб старі дерева удобрюють ліс і допомагають своєму потомству стартувати з кращих позицій. Адже ті ще не здатні обростати мохом, оскільки він росте дуже повільно й досягне кори тільки через кілька десятиліть^{21}.

Окрім шкіри та зеленого покриву, існують ще й інші тілесні зміни, що вказують на вік дерев. Наприклад їхня крона, і тут можна провести паралель навіть зі мною. На маківці моє волосся стає зовсім ріденьким і більше не росте, як замолоду. З найвищими гілками крони все відбувається так само. З певного часу, приблизно у віці ста-трьохсот років, та залежно від виду дерева нові пагони щороку стають чимраз коротшими. Велика кількість таких коротких пагонів у листяних дерев зумовлює утворення гілок, вигнутих у формі кігтя, що нагадують виснажену ревматизмом руку. У хвойних дерев прямий, як шнурок, стовбур закінчується вертикальним паростком, що поступово зменшується. І якщо смереки в такому стані й зостаються, то ялиці білі нагорі ростуть ушир — це має такий вигляд, наче там збудував гніздо якийсь великий птах. Відповідно цей феномен у фахових колах також називають «гніздом чорногуза». Сосна починає цей процес зовсім рано, як наслідок, уся її крона з віком ширшає й не має чітко вираженої верхівки. У будь-якому випадку кожне дерево поступово зупиняє свій ріст у висоту. Ще вище ні корені, ні водні артерії не здатні постачати воду та поживні речовини, тому що таке навантаження було б занадто виснажливим. Натомість воно тепер просто грубшає (ще одна паралель до багатьох людей у старшому віці…). Але такий стан спокою дерево не здатне витримати довго, позаяк із плином років зовсім повільно тануть і його сили. Тепер воно не спроможне забезпечити поживою найвищі гілки, тому вони відмирають. І так само як у старих людей поступово зменшується ріст, так і маліють дерева. Чергова буря змітає з крони мертве гілля, і після марафету вона певний час знову має кращий вигляд. Цей процес повторюється щороку, а тому оптично зменшення верховіття зовсім не впадає в вічі. Як утрачено навіть усі верхні гілляки, залишаються ще грубі. Коли й ті вмирають, то падають не відразу. Однак тепер дерево вже не в змозі приховувати ні поважний вік, ні кволість.

Найпізніше тієї миті у гру знову вступає кора. З маленьких мокрих ран утворюються входи для грибів. А ті оголошують про свою тріумфальну ходу розкішними плодовими тілами (схожими на розрізане навпіл блюдце), що приклеюються до стовбура й щороку більшають. Усередині вони пробивають усі бар’єри й проникають аж до серцевини дерева. Залежно від виду там вони пожирають відкладені цукрові сполуки або, що ще гірше, целюлозу й лігнін. У такий спосіб гриби розкладають та подрібнюють скелет дерева, яке всупереч усьому ще багато десятиліть мужньо бореться проти цього процесу. Праворуч і ліворуч від щоразу більшої рани воно утворює у вигляді товстих вузлів нову деревину, що мала б цей процес стабілізувати. Певний час це допомагає зруйнованому тілу вистояти проти лютої зимової негоди. Але той день настає: ламається стовбур — і життя дерева завершується. «Нарешті», — майже чути голос молодняка, що давно вже чекав на свою чергу й через кілька років, обминувши розвалене дерево, швидко здійметься вгору. Проте в лісі служба не закінчується разом зі смертю. Гнилий труп іще впродовж століть відіграє поважну роль в екосистемі. Одначе про це потім.