Зі статистичного погляду більшість видів дерев потенційно можуть ставати дуже старими. На ділянці мого лісництва, де відбуваються «природні поховання», покупці того чи того дерева знову й знову запитують мене, до якого віку може дожити їхній екземпляр. Клієнти здебільшого вишукують дуби чи буки, а їхній стандартний вік, відповідно до наших нинішніх знань, налічує чотириста-п’ятсот років. Утім, чого варта статистика, коли йдеться про один-єдиний випадок? Так само як і в нас, людей, — а нічогісінько. Адже наперед окреслений шлях дерева одного дня може змінитися з багатьох причин. Його стан здоров’я залежить від того, наскільки стабільним є ліс як екосистема. Температура, вологість та освітлення ніколи не мали б різко змінюватися, бо в дерев дуже повільна швидкість реакції. Та навіть якщо всі зовнішні обставини оптимальні, то комахи, гриби, бактерії й віруси постійно вичікують свого шансу, щоб урешті-решт завдати удару. Здебільшого їм щастить тільки тоді, коли дерево втрачає баланс. У нормальному стані воно точно розподіляє свої сили. Більшу частину використовує на щоденне життя. Дерево мусить дихати, «перетравлювати» харчі, забезпечувати грибів-друзів цукром, щодня потрохи рости й тримати напоготові таємний резерв для оборони від шкідливих організмів. Цей резерв можна активувати в будь-який момент і залежно від виду дерева він містить низку захисних речовин, які мають відповідні антитіла. Це так звані фітонциди з антибіотичною дією. У цій сфері проведено дуже багато експериментів. Ленінградський біолог Борис Токін іще 1956 року описав таке: якщо до краплі води, що містить найпростіші організми, додати краплю подрібнених голок смереки чи сосни, то ці істоти будуть убиті за менш аніж одну секунду. У тому самому дослідженні Токін описує, що через фітонциди, які виділяє глиця, повітря в молодих соснових лісах практично стерильне^{43}. Отже, дерева здатні по-справжньому дезінфікувати своє оточення. Але це ще не все. Горіхи волоські разом з компонентами свого листя протидіють комахам, і настільки ефективно, що звідси виникає чітка рекомендація для усіх садівників: якщо ви бажаєте встановити затишну лавочку, то зробіть це під кроною горіха. Саме тут є найменші шанси, що вас покусають комарі. Фітонциди хвойних дерев можете відчувати особливо добре: це ароматний лісовий запах, який вельми інтенсивно відчутно в спекотні літні дні.

Якщо ж старанно врівноважений баланс сил для оборони та розвитку втрачено, то дерево може захворіти. Наприклад, причиною є смерть сусіднього дерева. Відтак на крону раптово потрапляє багато світла й розвивається жадоба збільшувати інтенсивність фотосинтезу. Без сумніву, це цілком розумно, адже така нагода випадає раз на століття. Дерево, що раптом опиняється в сонячному промінні, полишає всі свої справи й зосереджується виключно на рості власного гілля. Зрештою, воно мусить так діяти, оскільки всі товариші навколо чинять так само, отож прогалина знову закриється через короткий (для дерев) проміжок часу — приблизно двадцять років. Паростки швидко довшають, за рік збільшуючись замість кількох міліметрів до п’ятдесяти сантиметрів. А це коштує багато енергії, котрої тепер бракує на оборону від паразитів та недугів. Якщо дереву пощастить, то все буде добре й після закриття прогалини його крона збільшиться. А тоді воно знову зробить перерву й стабілізує свій особистий баланс сил. Та лихо, якщо в одурманеного швидким ростом дерева щось піде не так. Гриб, який непоміченим прослизне через обрубок гілки й по мертвій деревині помандрує в стовбур, короїд, що, випадково куснувши підкорювача хмар, зрозуміє, що той не має жодної протидії — ось тоді вже все втрачено. Стовбур, котрий, як здається, аж дихає здоров’ям, заражається все дужче, бо йому забракло енергії для мобілізації захисних сил. Перші наслідки таких атак видно на кроні. У листяних дерев раптово відмирають іще недавно сповнені життя верхні паростки й угорі стирчать грубі цурпалки без бічних гілочок. Хвойні дерева передусім реагують зменшенням кількості голок, що утворилися в різні сезони. Наприклад, хворі сосни часто мають не три, а одне-два покоління шпильок на гіллі, що зумовлює суттєве прорідження верховіття. Крім того, у смерек додається ще й «ефект сріблястого дощику», через який гілочки кволо звисають з великих галузок. Згодом на значних ділянках стовбура розтріскується кора. А потім усі процеси суттєво пришвидшуються. Наче повітряна куля, на верхівці якої відкрили клапан, крона в процесі свого відмирання опускається все нижче, оскільки мертві гілки під час зимових ураганів відламуються. У смерек це видно ще краще, бо горішній засушений краєчок таких дерев посутньо відрізняється від зелені нижніх, іще живих ярусів.

Живе дерево щороку утворює в деревині кільця, адже воно наче прокляте на вічний ріст. Камбій, прозорий тонкий шар між корою та деревиною, у вегетаційний період утворює всередину нові клітини деревини, а назовні — нові клітини кори. Якщо дерево не здатне грубшати, воно вмирає. Щонайменше так завжди думали. У Швейцарії науковці виявили сосни, котрі здавалися неймовірно здоровими та були повністю вкриті зеленими голочками. Під час детальніших обстежень через їхнє зрубування чи бурові проби вчені встановили, що деякі екземпляри не утворювали жодних нових кілець у деревині вже понад тридцять років^{44}. Покриті зеленими шпильками сосни були мертві? Дерева вразила коренева губка — агресивний гриб, який знищив їхній камбій. Проте коріння й надалі крізь судини в стовбурі качало воду до крони й у такий спосіб забезпечувало голки необхідною для життя вологою. А що ж із корінням? Коли камбій мертвий, то кора теж не є живою. Таким чином, подача цукрового сиропу від голок донизу також більше не можлива. Отже, мертвому другові допомагали сусідні, здорові сосни, що забезпечували поживою його коріння. Про це я вже розповідав у розділі «Дружба».

Окрім хвороб багато дерев протягом життя зазнають також і поранень. Причин може бути безліч. Наприклад, коли падає сусіднє дерево. У густому лісі годі уникнути, щоб воно не зачепило кількох своїх друзів. Якщо це трапляється взимку, коли відносно суха кора міцно прилягає до деревини, то не стається нічого серйозного. Здебільшого обламуються лише кілька гілок — шкода, яку за кілька років уже зовсім не видно. Суттєвішими є пошкодження стовбура — такі відбуваються насамперед у літні місяці. Тоді камбій, тонкий шар росту між деревиною й корою, наповнений водою, прозорий, як скло, та слизький. А тому досить мізерних зусиль, щоб зовнішній покрив дуже легко відокремився. Гілки вмерлого дерева під час його падіння дряпають своїх сусідів, залишаючи опісля метрові рани. Ой! Волога деревина — це ідеальне місце приземлення грибних спор, які опиняються там уже за кілька хвилин. А з них виростають грибні сплетіння, що відразу ж беруться ласувати деревиною та поживними речовинами. Проте їм ще нелегко просуватися вперед. У деревині досі просто забагато води, й хоча гриби полюбляють вологу, але ділянка, з якої аж струменить вода, — їхня смерть. Отож, їхню переможну ходу всередину стовбура ще гальмує мокра зовнішня заболонь. Щоправда, тепер вона відкрита та її зовнішня поверхня зсихає.

Відтак починаються неймовірно повільні перегони. Гриб проникає такою мірою, якою заболонь втрачає вологу, водночас дерево намагається знову затулити рану. Заради цього тканини на краях ушкодження інтенсивно тиснуть на газ й особливо швидко ростуть. За рік вони здатні вкрити до сантиметра пораненої деревини. Через щонайпізніше п’ять років усе знову має стати непроникним. Тоді нова кора затуляє стару рану, дерево знову може зсередини зволожити пошкоджену деревину й знищити гриб. Одначе якщо із заболоні грибові вже вдалося добратися в ядрову деревину, то все запізно. Ця недіяльна частина є сухішою, а тому ідеальна для нападника, крім того тут дерево вже не спроможне відреагувати. Отож, чи дерево має шанс, суттєво залежить від розмірів поранення. Усі, що значно більші за три сантиметри, є критичними. Але навіть якщо гриб виграє і зручно розміститься в дереві, то ще втрачено не все. Хоча він тепер і без перешкод пересувається деревиною, це відбувається неквапливо. Перше ніж він усе поглине й перетворить на порохню, може минути й ціле століття. Через цей процес дерево анітрохи не втрачає на стабільності, тому що гриб не здатен поширитися в мокрі, зовнішні річні кільця заболоні. У крайніх випадках дерево стає всередині порожнім, як димар.