У кінцевому підсумку утворюється тільки короткий, товстий стовбур, а все понад ним — це вже крона. В екстремальних випадках схоже на те, наче дерева в парку тільки з верховіття і складаються. Їхні корені проникають на менш аніж п’ятдесят сантиметрів у сильно втоптану землю, відтак не мають жодної опори. Це дуже ризиковано й екземпляри з нормальною висотою тут просто хиталися б. Проте через зовсім не подібну до прадавньої форму росту, центр тяжіння в червоних дерев розташовано дуже глибоко, себто урагани не можуть аж так швидко позбавити їх рівноваги, а тому вони відносно стабільні.

Щойно минає перше століття (дерева досягають шкільного віку), відразу ж вимальовується кінець безтурботного життя. Найвищі пагони зсихають, і, попри всі намагання ще трохи вирости вгору, кінцевої станції вже досягнуто. Через природне насичення речовинами, що протидіють грибам, червоні дерева, незважаючи на щоразу більші пошкодження кори, здатні протриматися ще багато десятиліть.

Зовсім інакше все відбувається з іншими видами дерев. Наприклад, буки почуваються зле через будь-яке обрізання товстих гілок. Під час наступної прогулянки в парку уважніше гляньте на дерева: серед великих листяних дерев нема фактично жодного особня, що його в який-небудь спосіб не вкоротили б, обрізали чи обробили. Таку «стрижку» (взагалі-то, це просто різанина) часто проводять тільки з естетичних міркувань, які, приміром, вимагають, щоб дерева на одній алеї мали однаково сформовані крони. Як тільки крону обрізають, для коренів це тяжкий удар. Їхня величина оптимально пристосована до надземних органів. І щойно велика частина гілок зникає, більше не спроможна здійснювати фотосинтез, як з голоду вмирає так само значущий відсоток підземних частин. У ці мертві кінцівки та відрубані місця біля стовбура проникають гриби, для котрих не становить жодної проблеми поширитися в деревині, що через швидкий ріст переповнена повітрям. Уже за кілька десятиліть, що неймовірно хутко для дерев, внутрішнє гниття видно також і зовні. Відмирають цілі частини крони, а тому міська влада обрубує їх, щоб не важити безпекою і життям відвідувачів. На цих відпилених місцях знову виникають велетенські рани. Віск, яким їх покривають, у багатьох випадках тільки прискорює їхню загибель, адже під ним збирається волога — ідеальне місце для грибів!

Врешті-решт, залишається тільки тулуб, який не хочуть зберігати, а тому одного дня спилюють. І оскільки йому на допомогу не поспішає жоден родич, цей пень швидко й без вороття вмирає. Через короткий час саджають нове дерево — й уся драма починається з початку.

Міські дерева — це безпритульні вуличні діти лісу. І подеколи вони ростуть так, що це окреслення пасує їм ще краще, а саме — прямо на вулиці. У перші десятиліття свого життя вони схожі на побратимів у парку, їх плекають і доглядають, інколи навіть через спеціально прокладений водогін регулярно поливають. Утім, тільки-но їхні корені прагнуть розростися, на них чекає неймовірно прикрий сюрприз. Адже земля під вулицею чи тротуаром є ще твердішою, бо її спеціально ущільнюють вібраційними плитами. А це дуже гірко, бо коріння лісових дерев переважно ніколи не заглиблюється надто сильно. Майже жодному видові не вдається пробратися глибше, ніж на півтора метра: здебільшого їхній ріст закінчується суттєво швидше. У лісі це не проблема, врешті-решт, дерево може розширюватися майже безмежно. Але ж не на розі вулиці. Ріст тут обмежує проїзна частина; під хідником розміщено комунікації та сильно втоптаний під час будівництва ґрунт. Не дивно, що в таких місцях постійно трапляються конфліктні ситуації. Платани, клени й липи охоче проникають під землею в труби зі стічними водами. Те, що в такий спосіб порушується функціонування системи, ми, люди, зауважуємо найпізніше під час наступної грози, внаслідок якої вулиці опиняються під водою. А тоді фахівці через проби коренів визначають, яке дерево є винуватцем цієї закупорки. За вилазку в позірний рай під тротуаром карають смертю: його зрубують, а наступникові через вбудовану загорожу перетинають шлях до наслідування. Проте навіщо дерева взагалі ростуть усередину труб? Тривалий час міські інженери припускали, що причина криється у волозі, яка просочується з нещільних сполучень, або ж у поживних речовинах у стічних водах, які магічним чином приваблюють корені. Але великомасштабна розвідка Рурського університету в Бохумі дійшла цілком інших висновків. Корені в трубах росли над рівнем води й здавалися зовсім незацікавленими в добриві. Їх приваблював розпушений ґрунт, який під час будівельних робіт не був досить добре ущільненим. Тут коріння могло дихати й мало місце, щоб рости. І тільки мимохідь воно проникало в ущільнення між окремими сегментами трубогону й опісля буйно розросталося всередині^{45}. Зрештою, це тільки реакція за абсолютно критичної ситуації, коли дерева в місці свого проживання усюди натикаються на тверду, як бетон, землю й, урешті-решт, знаходять вихід у наповнених нечистотами могилах. А там вони стають проблемою для нас, людей. Допомогу надають тільки трубам, що їх тепер прокладають в особливо сильно втрамбованій землі, щоб корені не потикали туди й носа. Чи вас іще дивує, чому під час літніх ураганів падає аж так багато міських дерев? їхня немічна підземна система кріплення, що в природі може охопити площу в понад сімсот квадратних метрів, не спроможна втримати багатотонні стовбури на скороченій до кількох процентів опорній поверхні. Утім, стійкі рослини змушені витримати ще більше. У міському мікрокліматі поширені асфальт і бетон, що зберігають тепло. Поки в спекотні літа ліси вночі охолоджуються, вулиці та будівлі знову випромінюють енергію й утримують у такий спосіб високі температури повітря. Це створює передумови для неймовірно сухого повітря, яке ще й обтяжує велика кількість вихлопних газів. Немає численних супутників дерев, що в лісі піклуються про їхнє самопочуття (наприклад, мікроби, котрі утворюють гумус). Мікоризи, які допомагають корінню збирати воду та поживні речовини, перебувають тільки на найнижчих рівнях. Отож дерева змушені за найсуворіших умов самі собі торувати шлях. І, наче цього замало, вони отримують непрошене добриво. Насамперед від псів, що задирають свої лапи біля кожного приступного стовбура. Сеча випалює кору, спричиняючи відмирання коренів. Подібної шкоди завдає також сіль, якою взимку посипають вулиці. Залежно від суворості зимових погодних умов її кількість досягає понад кілограм на квадратний метр землі. Окрім того, щонайменше шпильки хвойних лісів, які взимку все ще тримаються на гіллі, повинні справлятися з солоною піною, що здіймається з-під коліс автомобілів. Принаймні десять відсотків солі опиняється в повітрі та згодом опускається й на дерева, спричиняючи опіки. Болючі ранки видно як маленькі жовті й коричневі цяточки на голках. Ці пошкодження наступного літа зменшують здатність до здійснення фотосинтезу і таким чином послаблюють хвойні дерева.

А слабкість — це стрижневе слово для паразитів. Червецям та попелицям легше завдати удару, тому що вуличним деревам дуже важко оборонятися. До цього додаються також високі температури в міській зоні. Спекотні літа й теплі зими грають на руку комахам, які виживають у великих кількостях. Один вид навіть постійно викликає фурор, тому що загрожує населенню, — дубовий похідний шовкопряд. Цей лускокрилий називається так, бо його гусениці після пожирання крони щільними довгими рядами спускаються вниз по стовбуру. Вони захищаються від хижаків щільним плетивом, у якому нагромаджуються під час росту. Цих маленьких мучителів бояться через їхні жалкі волоски, що ламаються, коли їх торкнутися, а тоді проникають у шкіру. А там вони подібно до кропиви стають причиною свербіння та виникнення пухирів, а деколи навіть сильні алергійні реакції. Пекучі волоски вже порожніх оболонок залишаються в плетиві й діють там до десяти років. У міській зоні поява цих комах може зіпсувати ціле літо, хоча вони навзагал ні в чому не винні. Адже в природних умовах дубовий похідний шовкопряд є дуже рідкісним. Іще кілька десятиліть тому він перебував у Червоній книзі серед видів, яким загрожує зникнення, а тепер його всюди прагнуть позбутися. Утім, його масову появу не раз описували за останні більше ніж двісті років. Федеральне відомство з охорони довкілля пов’язує це масове розмноження не зі зміною клімату та зростанням температур, а з привабливою харчовою пропозицією^{46}. Ці комахи полюбляють теплі крони дерев, які щедро омиває сонце. Посеред лісу таке буває вкрай рідко, тому що поодинокі дуби ростуть серед буків і досягають світла щонайбільше верхніми кінчиками гілок. А в місті дерева стоять вільно і їх цілісінький день освітлює тепле сонце — тут гусінь почувається справді добре. І оскільки весь «ліс» у населених пунктах пропонує такі оптимальні умови, то й не дивно, що трапляється масове розмноження. Урешті-решт, це не що інше, як чітка вказівка на те, якою тяжкою є боротьба дубів та інших видів дерев на вулицях і між будинками.