Повертаючися до роздумів про саморекламу, — схоже на те, що самиці змушують самців створювати певні медичні термометри, які би постійно стирчали з їхніх ротів, чітко демонструючи всі покази. Що може бути такими «термометрами»? Згадайте яскравий довгий хвіст самця райських птахів. Ми вже бачили елегантне пояснення цієї елегантної прикраси, запропоноване Фішером. Пояснення Гамільтона загалом більш приземлене. Частим симптомом хвороби у птахів є діарея. Якщо ви маєте довгий хвіст, діарея його, скоріш за все, забруднить. Якщо ви хочете приховати той факт, що страждаєте від діареї, то найкращим способом зробити це було б не мати довгого хвоста. Так само, якщо ви хочете розрекламувати той факт, що не страждаєте на діарею, то найкращим способом зробити це було б мати дуже довгий хвіст. Завдяки цьому той факт, що хвіст у вас чистий, буде більш помітним. Якщо ж взагалі майже не мати хвоста, самиці не зможуть бачити, чистий він чи ні, а тому робитимуть найгірші для вас висновки. Гамільтон, можливо, й не взяв би на себе це конкретне пояснення хвостів райських птахів, але воно є чудовим прикладом того роду пояснень, які йому подобаються.

Отже, я скористався порівнянням самиць з лікарями-діагностами, а самців із хворими, які полегшують їхнє завдання, скрізь виставляючи на показ свої «термометри». Продовження ж аналогії з іншими лікарськими атрибутами, на кшталт тонометра та стетоскопа, навело мене на деякі роздуми про статевий добір у людей. Представлю їх коротко, хоча й визнаю, що вважаю їх більш захоплюючими, ніж правдоподібними. Перш за все, теорія про те, чому люди втратили кістку пеніса. Звичайно, ерегований чоловічий пеніс може бути таким твердим та негнучким, що люди жартома висловлюють скептицизм щодо відсутності всередині нього кістки. Власне кажучи, багато ссавців таки мають всередині кістку під назвою бакулюм або os penis, що надає пенісу жорсткості, допомагаючи підтримувати ерекцію. Більш того, вона поширена серед наших родичів-приматів; її має навіть наш найближчий кузен шимпанзе, хоча й загальновизнано, що вона дуже крихітна і в подальшому процесі еволюції може зникнути зовсім. Схоже, що у приматів спостерігається тенденція до зменшення кістки пеніса, але наш вид, наряду з іще декількома видами мавп, втратив її геть зовсім. Виходить, що ми позбулися кістки, яка, вочевидь, полегшувала нашим предкам завдання із забезпечення твердості пеніса. Натомість ми цілком покладаємося на гідравлічну насосну систему, яка, поза всякими сумнівами, є лише дороговартісним та обхідним способом робити те саме. А як відомо, ерекція може не спрацювати в потрібний момент — що доволі погано (якщо не сказати більше) для генетичного успіху самця у дикій природі. Як же можна гарантовано від цього застрахуватися? Кісткою в пенісі, певна річ. Так чому ж нам не відростити собі таку? Цього разу в біологів із бригади «генетичних обмежень» не вийде відбутись словами: «О, для цього просто не виникла необхідна варіація». Ще до недавнього часу наші предки мали саме таку кістку, але ми зробили все можливе, аби її втратити! Чому так?

Ерекція в людей досягається виключно завдяки тиску крові. На жаль, припущення про те, що потужність ерекції еквівалентна лікарському тонометру, який використовують самиці для визначення здоров’я самців, малоймовірне. Але ж ми зовсім не прив’язані до метафори тонометра. Якщо з будь-якої причини проблема з ерекцією є чутливим раннім показником певного нездоров’я, фізичного або психічного, якась версія цієї теорії може працювати. Самицям просто потрібен надійний інструмент діагностики. Зазвичай же лікарі не використовують тест на ерекцію при медичних оглядах, а лише просять показати язика. Між тим, проблема з ерекцією відома як ранній показник діабету та деяких нервових хвороб. Значно частіше вона випливає з психологічних факторів — депресії, тривоги, стресу, перевтоми, втрати впевненості в собі тощо. (У природі проблема такого роду може вказувати на низьке положення самця в ієрархії зграї. Деякі мавпи використовують ерегований пеніс як погрозу.) Малоймовірно, що, вдосконаливши свої діагностичні навички за допомогою природного добору, самиці можуть по крихті збирати інформацію про здоров’я самця та його здатність впоратися зі стресами завдяки лише тонусу та міцності його пеніса. Але кістка могла би змінити ситуацію! Будь-хто може відростити в пенісі кістку; для цього не треба бути особливо здоровим чи сильним. Саме тому селекційний тиск самиць і змусив самців втратити os penis, бо тоді лише дійсно здорові та сильні самці зможуть продемонструвати по-справжньому потужну ерекцію, що дасть змогу самицям безперешкодно ставити свій діагноз.

Цей момент може викликати суперечку. Не зовсім зрозуміло, як би самиці, які здійснюють добір, знали, чим саме обумовлена твердість пеніса самця під час статевого акту: кісткою чи гідравлічним тиском? Зрештою, ми ж почали зі спостереження, що ерегований чоловічий пеніс може завдяки твердості нагадувати кістку. Але я маю сумнів, що жінок дійсно було би так легко обдурити. Адже вони теж пройшли добір, в їхньому випадку не щоби втратити кістку, а щоби здобути критичність суджень. І не забудьте, що жінка може бачити той самий пеніс не в стані ерекції, коли контраст є надзвичайно вражаючим. Кістки не можуть спадати (хоча загальновизнано можуть втягуватись). Можливо, саме вражаюче подвійне життя пенісу й гарантує справжність реклами гідравлічної системи.

Тепер про «стетоскоп». Розглянемо іншу відому проблему спальні — хропіння. Сьогодні воно може бути просто соціальною незручністю. Але колись воно могло бути питанням життя чи смерті. В глибокій тиші ночі хропіння звучить надзвичайно голосно. Воно може приваблювати до хропуна та тих, хто навколо нього, хижаків з усіх усюд. Чому ж тоді так багато людей хропуть? Уявіть сплячу групу наших предків в якійсь плейстоценовій печері, де чоловіки хропуть на всі заставки, а жінки не можуть заснути і змушені лише слухати цей концерт (думаю, що чоловіки дійсно хропуть більше). Чи надають їм чоловіки якусь спеціальну додаткову інформацію про своє здоров’я? Чи може певна якість та тембр хропіння бути діагностичним показником здоров’я дихальних шляхів? Я не хочу сказати, що люди хропуть, лише коли вони хворі. Хропіння радше нагадує радіочастоту, яка гуде незалежно від чогось — це чіткий сигнал, що діагностично чутливими способами модулюється стан здоров’я носоглотки. Ідея про те, що жінки віддають перевагу чистому трубному звуку вільних бронхів перед хропунами з вірусами, звичайно, гарна, але зізнаюся, що мені важко уявити жінок, які б позитивно сприймали хропунів взагалі. Все ж, особиста інтуїція, як відомо, ненадійна. Думаю, що це, принаймні, могло б стати цікавою темою дослідження якогось лікаря з проблем сну. Замислившися над цим, він міг би зацікавитись також перевіркою іншої теорії.

Ці два міркування не слід сприймати надто серйозно. Вони б мали успіх, якби використали принцип теорії Гамільтона про те, як самиці намагаються вибирати здорових самців. Мабуть, найцікавішим у них є те, що вони підкреслюють зв’язок між паразитарною теорією Гамільтона та теорією «гандикапа» Амоца Захаві. Якщо простежити логіку моєї гіпотези про пеніс, ви побачите, що втрата кістки створила самцям перешкоди, і ці перешкоди не просто випадкові. Реклама гідравлічної системи ефективна саме тому, що ерекція іноді дає збій. Читачі-дарвіністи, безумовно, вловили значення цього «гандикапа», і це могло викликати в них серйозні підозри. Я прошу їх трохи зачекати з висновками, допоки вони не прочитають наступну примітку, присвячену новому погляду на сам принцип гандикапа.

51

…[Захаві]… нахабно протилежний «принцип гандикапа».

У першому виданні цієї книги я писав: «Я не вірю в цю теорію, хоча вже й не настільки твердий у своєму скептицизмі, як був, коли почув її вперше». Тепер я радію, що додав це «хоча», бо теорія Захаві сьогодні виглядає значно більш імовірною, ніж коли писалися ті рядки. Нещодавно її почали сприймати серйозно навіть кілька поважних теоретиків. Найцікавіше, що до них потрапив і мій колега Алан Графен, що, як вже не раз визнавалося документально, «має найбільш дратівливу звичку завжди виявлятися правим». Він перетворив словесні ідеї Захаві на математичну модель і стверджує, що вона працює. І це не якась фантастична, вузькоспецифічна пародія на Захаві, на кшталт тих, з якими гралися інші, а прямий математичний переклад самої ідеї Захаві. Нижче я розгляну оригінальну ЕСС-версію моделі Графена, хоча сам він наразі працює над повною генетичною версією, яка певним чином перевершуватиме ЕСС-модель. Це не означає, що ЕСС-модель насправді неправильна. Вона просто є доволі приблизною. По суті, всі ЕСС-моделі, включаючи й описані у цій книзі, є приблизними в тому самому сенсі.