Принцип гандикапа потенційно підходить для всіх ситуацій, в яких одні індивіди намагаються оцінити якість інших, але ми говоритимемо про самців, котрі рекламують себе самицям. Такий приклад обрано для більшої ясності, адже це один із тих випадків, коли сексизм займенників насправді корисний. Графен відзначає, що існують як мінімум чотири підходи до принципу гандикапа. Їх можна назвати: відбірковий гандикап (самець, який вижив попри його гандикап, має бути доволі гарним у інших відношеннях, тому самиці його й обирають); показовий гандикап (самці виконують якесь складне завдання, щоби показати здібності, яких інакше не видно); умовний гандикап (гандикап взагалі розвивається лише в першокласних самців); та, нарешті, улюблена інтерпретація Графена, яку він називає гандикапом стратегічного вибору (самці мають конфіденційну інформацію про їхні власні якості, закриту для самиць, і використовують цю інформацію для «вирішення», чи відрощувати той чи інший гандикап та наскільки великим він має бути). Графенівська інтерпретація гандикапа стратегічного вибору сама себе аналізує на ЕСС. Не існує жодного попереднього припущення, що самореклама самців дорого коштуватиме чи створить перешкоди. Навпаки, самці можуть вільно створювати будь-яку саморекламу, чесну чи нечесну, дорогу чи дешеву. Проте Графен засвідчує, що, враховуючи таку свободу з самого початку, система гандикапа цілком могла би виникнути як еволюційно стабільна.
Графен виходив із таких чотирьох стартових припущень:
1. Всі самці різняться за своєю істинною якістю. Причому якість — це не якась невиразна снобістська ідея, така як бездумні гордощі за свій старий коледж чи братерство (якось я отримав від одного читача листа, який закінчувався так: «Сподіваюся, цей лист не здасться вам зарозумілим, адже я закінчив коледж Бейліол»). У розумінні Графена, якість означає існування таких речей, як гарні самці та погані самці, в тому сенсі, що самиці виграли би генетично, якби спаровувалися з гарними та уникали поганих. Вона означає щось на зразок м’язової сили, швидкості бігу, здатності знаходити поживу, здатності будувати добрі гнізда. Ми не говоримо про фінальний репродуктивний успіх самця, оскільки на нього вплине те, чи виберуть його самиці. Така розмова зараз відволікла би нас від суті запитання загалом — це те, що може виявитись або не виявитися на моделі.
2. Самиці не здатні сприймати якість самця безпосередньо, а змушені покладатись на саморекламу самця. На цьому етапі ми не робимо жодних припущень, чи є такі самореклами чесними. Чесність — це щось інше, що може виявитись або не виявитися на моделі (для цього ж модель і потрібна). Самець, наприклад, міг би відростити собі надмірно роздуті плечі, щоби створити ілюзію великого розміру та сили. Справа моделі сказати нам, чи буде такий фальшивий сигнал еволюційно стабільним, чи природний добір сприятиме скромним, чесним та правдивим стандартам самореклами.
3. На відміну від самиць, які до них приглядаються, самці в певному сенсі «знають» свою власну якість та приймають певну «стратегію» самореклами — правило умовної самореклами в світлі їхньої якості. Під словом «знають» я не маю на увазі усвідомлене знання. Але самці начебто мають гени, які вмикаються умовно, залежно від власної якості самця (причому привілейований доступ до цієї інформації не є необґрунтованим припущенням, адже гени самця вбудовані в його внутрішню біохімію та мають значно краще розташування для реакції на його якість, аніж гени самиць). Різні самці приймають різні правила. Наприклад, один самець може дотримуватися правила: «Демонструй хвіст, чий розмір є пропорційним до твоєї істинної якості», тоді як інший може дотримуватись зовсім протилежного правила. Це дає природному доборові можливість коригувати правила, добираючи самців, які генетично запрограмовані приймати інші лінії поведінки. Рівень самореклами не повинен бути прямо пропорційним істинній якості; по суті, самець може прийняти зовсім інше правило. Потрібно лише, щоби самці були запрограмовані прийняти хоч якесь правило «орієнтування» на їхню істинну якість та вибору на її підставі рівня самореклами — скажімо, розміру хвоста чи рогів. Щодо того, яке з можливих правил в результаті виявиться еволюційно стабільним, то це знову покликана показати модель.
4. Самиці паралельно вільні створювати власні правила. Щодо них правила стосуються вибору самців на підставі інтенсивності самореклами останніх (пам’ятайте, що вони, або радше їхні гени, позбавлені привілейованого доступу до інформації про саму якість). Наприклад, одна самиця може прийняти правило: «Вір самцям в усьому», друга: «Повністю ігноруй саморекламу самців», тоді як третя: «Уявляй протилежне, що би не казала ця самореклама».
Отже, ми маємо ідею самців, які різняться за своїми правилами співвідношення якості до рівня самореклами, та самиць, які різняться за своїми правилами співвідношення вибору партнерів до рівня самореклами. В обох випадках правила різняться безперервно та під впливом генів. Виходить, що самці можуть вибирати будь-яке правило співвідношення якості до самореклами, а самиці можуть вибирати будь-яке правило співвідношення самореклами самців до свого вибору. Спробуємо знайти в цьому спектрі можливих правил самців та самиць еволюційно стабільну пару правил. Це трохи схоже на модель «вірний/бабій» та «скромниця/розпусниця» в тому плані, що ми шукаємо еволюційно стабільне правило самців та еволюційно стабільне правило самиць, де «стабільність» означає взаємну стабільність, при якій кожне правило є стабільним у присутності самого себе та іншого. Якщо ми зуміємо знайти таку еволюційно стабільну пару правил, то зможемо дослідити їх, щоб побачити, як могло би виглядати життя в суспільстві із самців та самиць, які грають за цими правилами. Зокрема, чи буде це світ гандикапів Захаві?
Графен поставив перед собою задачу знайти таку взаємно стабільну пару правил. Якби я взявся за вирішення цієї задачі, то, мабуть, загруз би у трудомісткому комп’ютерному моделюванні. Я би ввів у комп’ютер низку самців, які різняться за своїми правилами співвідношення якості до самореклами. І я би також ввів низку самиць, які різняться за своїми правилами вибору самців на підставі рівня самореклами останніх. Потім я би дозволив цим самцям та самицям шуруватися всередині комп’ютера, стикаючись один з одним, спаровуючись при дотриманні критерію вибору самиць та передаючи їхні правила синам і донькам. І, звичайно ж, індивіди б виживали або не могли вижити внаслідок успадкованої ними «якості». З плином поколінь зміна долі кожного з правил самців та кожного з правил самиць проявлялася б як зміна їхньої частоти в популяції. З певними проміжками я би зазирав усередину комп’ютера, щоби побачити, чи не утворилась там якась стабільна суміш.
В принципі, цей метод мав би спрацювати, але на практиці він доволі складний. На щастя, математики можуть прийти до того самого висновку, що й комп’ютерне моделювання, склавши декілька рівнянь та розв’язавши їх. Саме так і зробив Графен. Не буду повторювати його математичні міркування, як і його подальші, більш детальні припущення. Натомість, перейду безпосередньо до кінцевого висновку. Він таки знайшов еволюційно стабільну пару правил.
Отже, до головного запитання. Чи є ЕСС Графена таким світом, який Захаві визнав би світом гандикапів та чесності? Відповідь позитивна. Графен встановив можливість існування еволюційно стабільного світу, що поєднує в собі такі описані Захаві властивості:
1. Незважаючи на наявність вільного стратегічного вибору рівня самореклами, самці вибирають рівень, який точно демонструє їхню істинну якість, навіть якщо це означає видачу таємниці, що їхня істинна якість є низькою. Іншими словами, при ЕСС самці є чесними.
2. Незважаючи на наявність вільного стратегічного вибору реакції на саморекламу самців, самиці, врешті-решт, вибирають стратегію «Вір самцям». При ЕСС самиці є виправдано «довірливими».
3. Самореклама коштує дорого. Іншими словами, якби можна було якось обійти ефекти якості та привабливості, самцям було би краще не вдаватися до самореклами (зберігаючи завдяки цьому сили або менше привертаючи увагу хижаків). І річ не лише у високій вартості як такій — саме через неї вибирається конкретна система самореклами. Та чи інша система самореклами вибирається саме тому, що вона насправді має ефект зниження успіху того, хто рекламує — за всіх інших рівних умов.