Серед рис нашого власного суспільства безперечно аномальним видається ідея статевої самореклами. Як ми вже бачили, виходячи з еволюційних міркувань, цілком слід очікувати, що там, де статі відрізняються одна від одної, рекламуватимуть себе самці, тоді як самиці будуть непоказними. Сучасні мешканці Заходу є безумовними винятками в цьому. Це, звичайно, правда, що деякі чоловіки люблять вдягатися барвисто, а деякі жінки прагнуть лишатися непоказними, але, загалом, не може бути жодних сумнівів, що в нашому суспільстві еквівалент павичевого хвоста демонструють саме самиці, а не самці. Жінки фарбуються та накладають вії. Крім особливих прикладів, коли йдеться про акторів, чоловіки такого не роблять. Жінки, схоже, дуже зацікавлені в своєму зовнішньому вигляді, до чого їх заохочують журнали та рекламні проспекти. Натомість, чоловічі журнали приділяють менше уваги статевій привабливості чоловіків, і чоловік, надзвичайно зацікавлений в своєму гардеробі та зовнішньому вигляді, може викликати підозру в обох статей. Коли в розмові змальовують жінку, то, скоріш за все, неодмінно згадують її сексуальну привабливість або її відсутність. І це не залежить від статі того, хто говорить. Коли ж описують чоловіка, прикметники, які використовуються, майже напевно жодним чином із сексом не пов’язані.

Зважаючи на ці факти, біолог був би змушений запідозрити, що він має справу із суспільством, де самиці конкурують за самців, а не навпаки. Що стосується райських птахів, ми вирішили, що самиці є непоказними, бо їм не потрібно конкурувати за самців. Самці ж яскраві та показні, бо самиці користуються попитом і можуть собі дозволити бути перебірливими. Причина, чому самиці райських птахів користуються попитом, полягає в тому, що яйцеклітини є більш цінним ресурсом, ніж сперматозоїди. Що ж сталося з сучасними мешканцями Заходу? Можливо, в наш час чоловіки стали більш цінною статтю, яка користується попитом і може собі дозволити бути перебірливою? Якщо це дійсно так, то з якої причини?

10. Почухай мені спину, і я на твоїй проїдусь

Ми вже розглянули взаємодії між машинами для виживання, що належать до одного й того ж самого виду: батьками та дітьми, представниками різних статей, а також окремими агресивними індивідами. Проте існують також вражаючі аспекти взаємодій між тваринами, що, здається, не підпадають під жодну з цих категорій. Одним із них є схильність дуже багатьох тварин до життя групами. Птахи збиваються в зграї, комахи — в рої, риби та кити — в косяки, рівнинні ссавці пасуться стадами або полюють невеликими групами. Як правило, в ці об’єднання входять представники лише одного виду, але бувають і винятки. Наприклад, зебри часто пасуться разом з антилопами гну, та й змішані зграї птахів не є дивиною.

Запропонований дослідниками перелік переваг, які егоїстичний індивід може отримати від життя в групі, вийшов доволі різноманітним. Я не збираюсь тут коментувати його весь, а торкнуся лише декількох моментів. Під час цього я повернуся до прикладів явно альтруїстичної поведінки, наведених у 1-му розділі, які обіцяв пояснити пізніше. Це приведе нас до розгляду особливостей життя соціальних комах, без яких жоден опис альтруїзму тварин не був би повним. Нарешті, в цьому доволі неоднорідному розділі, я торкнуся важливої ідеї взаємного альтруїзму, а саме принципу: «Почухай мені спину, і я почухаю тобі».

Якщо тварини живуть разом групами, їхні гени повинні отримувати від такого об’єднання більше, ніж вони в нього вкладають. Зграя гієн здатна зловити значно більшу здобич, ніж одна гієна, а тому кожній егоїстичній особині може бути вигідно полювати зграєю, навіть попри те, що їжею тоді доведеться ділитися. Мабуть, з подібних причин і деякі павуки співпрацюють між собою заради створення величезної спільної павутини. Імператорські пінгвіни туляться одні до одних, щоб не замерзнути, бо таким чином кожен із них виставляє на холод меншу поверхню тіла, ніж якби був сам-один. Риба, яка плаває трохи збоку та ззаду іншої, отримує гідродинамічну перевагу від турбулентності, викликаної передньою рибою. Можливо, це також впливає на прагнення риб збиватися в косяки. Схожий трюк, пов’язаний з повітряною турбулентністю, добре відомий велогонщикам і може пояснити, чому перелітні птахи шикуються клином. Існує, мабуть, конкуренція за те, аби уникнути невигідної позиції на чолі зграї. Можливо, птахи змінюють один одного в ролі вимушеного лідера, що є певною формою відкладеного взаємного альтруїзму, про яку ми докладніше поговоримо наприкінці цього розділу.

Багато переваг групового життя, що припускаються вченими, пов’язані з прагненням тварин не потрапити в зуби хижаків. Просте формулювання такої теорії запропонував В. Д. Гамільтон у своїй роботі «Геометрія для егоїстичного стада». Задля уникнення непорозумінь підкреслю, що під «егоїстичним стадом» він мав на увазі «стадо егоїстичних індивідів».

І знову ми почнемо з простої «моделі», яка, хоч і абстрактна, допоможе нам зрозуміти реальний світ. Уявімо, що на певний вид тварин полює якийсь хижак, що зазвичай нападає на найближчу до себе здобич. З погляду хижака це — розумна стратегія, оскільки вона дозволяє зменшити витрати енергії. Однак з погляду здобичі така стратегія має цікавий наслідок: вона означає, що кожна жертва постійно намагається не стати найближчою до хижака. Якщо здобич зуміє виявити хижака здалеку, то просто втече. Але якщо хижакові вдасться з’явитися раптово, без попередження, скажімо, вигулькнути з високої трави, кожна жертва все одно може дещо зробити, аби звести до мінімуму ризик опинитися найближчою до нього. Уявіть, що кожна потенційна жертва немов оточена «зоною небезпеки». Ця зона визначається як ділянка землі, на якій всі точки є ближчими до цього індивіда, ніж до будь-кого іншого. Наприклад, якщо жертви пересуваються на певній відстані одна від одної, утворюючи правильну геометричну побудову, то зона небезпеки навколо кожної з них (якщо тільки вона не скраю) може приблизно нагадувати шестикутник. Якщо хижак раптом вигулькне в шестикутній зоні небезпеки, яка оточує індивід A, то цього індивіда, скоріш за все, з’їдять. Особливо вразливі індивіди скраю стада, оскільки їхньою зоною небезпеки є не просто якийсь відносно маленький шестикутник, а й широка ділянка з відкритого боку.

Тепер ми бачимо, що будь-який «розумний» індивід прагнутиме до того, аби його зона небезпеки завжди була якомога меншою. Зокрема, він намагатиметься не опинятись скраю стада. Якщо ж він там якимось чином опиниться, то негайно вживатиме заходів, аби потрапити до центру. На жаль, хтось однак має бути скраю, але свідомо жоден індивід не допустить, щоби це був він! Відбуватиметься безупинна міграція с країв скупчення тварин до його центру. Якщо раніше стадо було безладним та розсіяним, то в результаті доцентрової міграції воно швидко стане щільнішим. Навіть якщо спочатку наша модель не мала жодної тенденції до скупчення взагалі, а тварини-жертви були випадково розсіяні, егоїстичним прагненням кожного індивіда буде зменшити його зону небезпеки, намагаючись розташуватись проміж іншими індивідами. Це швидко призведе до утворення скупчень, які ставатимуть дедалі щільнішими.

Вочевидь, в реальному житті тенденція збиратися в зграї буде обмежуватися протилежним тиском: інакше всі індивіди зліпилися б в одну тісну купу! Але ця модель все одно є цікавою, оскільки показує нам, що причини об’єднання індивідів можуть бути на диво простими. Були запропоновані й інші, більш досконалі моделі. Але той факт, що вони більш реалістичні, не зменшує цінність простішої моделі Гамільтона для розуміння нами причин об’єднання тварин.

По суті, в моделі егоїстичного стада немає місця співпраці. Тут немає жодного альтруїзму — тільки егоїстична експлуатація всіма індивідами усіх інших. Але в реальному житті бувають випадки, коли індивіди, здається, роблять активні кроки заради убезпечення своїх товаришів по групі від хижаків. На думку одразу спадають тривожні крики птахів. Безумовна функція цих криків як сигналів тривоги полягає в тому, що вони спонукають індивідів, які їх чують, негайно вжити заходів щодо уникнення небезпеки. Ніхто не каже, що птах, який кричить, «намагається відвести загрозу» від своїх товаришів. Він лише повідомляє їх про наявність хижака — попереджає їх. Тим не менш, сам акт такого крику здається, принаймні на перший погляд, альтруїстичним, бо має ефект привернення уваги хижака до того, хто кричить. Ми можемо зробити такий висновок опосередковано, виходячи з факту, що його описав P. Р. Марлер. Фізичні характеристики сигналів тривоги, схоже, ідеально ускладнюють їхню локалізацію. Якби інженерові-акустику замовили розробити звук, джерело якого було б складно викрити хижакам, він би створив щось схоже на крики тривоги, властиві багатьом дрібним співочим птахам. В природі ж на таку форму сигналів, напевно, справив вплив природний добір, а ми знаємо, що це означає. Насамперед те, що велика кількість індивідів загинула, бо їхні сигнали тривоги були недостатньо досконалими. Отже, сигнали тривоги пов’язані з певною небезпекою. Теорія егоїстичного гена має запропонувати якусь переконливу перевагу їхнього виконання, яка була б достатньо великою, аби перевершити саму небезпеку.