Всі погодились, що все ясно як божий день.

— Добре, — сказав Саймон, — у такому разі прошу вас, друзі, щоб завтра вранці о шостій усі були на своїх позиціях, бо рівно о шостій тридцять грифони дадуть перший залп. На цьому крапка. Дякую всім. Бажаю успіху.

Коли всі вийшли з великої банкетної зали, Пенелопа перестріла Етельреда.

— Етельреде, знай, ти здійснив надзвичайно мужній вчинок, коли проник у Замок василісків і так чудово все організував.

— Та що ви, панночко, — відповів на це Етельред, — я ж вам казав: мистецтво маскування — це мій коник.

— Ти проявив справжню військову хитрість і відвагу, — сказала Пенелопа. — І я маю до тебе особисте прохання.

— Будь ласка, просіть, що забажаєте, панночко, — палко запевнив Етельред. — Ви тільки скажіть — і я все зроблю.

— Обіцяєш?

— Аякже, панночко, навіть не сумнівайтесь, — підтвердив Етельред.

— Тоді, — вела далі Пенелопа, — ти зі своєю бригадою смертельно страшних жаб маєш проникнути в замок по водогінній трубі, так?

— Саме так, панночко. Я, можна сказати, йду на чолі бригади.

— Я хочу піти разом із вами.

— Що?! Ні-ні, панночко, хвилинку, — розхвилювався Етельред. — Так негарно, я не можу взяти вас, слово честі. Коли щось станеться з вами, я собі цього не пробачу, і ніхто ніколи мені цього не пробачить.

— Але ж ти обіцяв? Обіцяв! — сказала Пенелопа. — Я не збираюся сидіти тут без діла, коли інші воюють. Ну, будь ласка, Етельредику, хороший, я мушу піти з тобою. Я надягну вашу симпатичну червону уніформу, коси заховаю під шапочку так, щоб ніхто й не здогадався. Я обіцяю робити тільки те, що ти скажеш, а ти завжди зумієш мене захистити, якщо знадобиться.

— Хай йому грець, панночко, — пригнічено пробурмотів Етельред. — Якщо хтось почує про це, з мене здеруть шкіру, слово честі, здеруть.

— Але ти допоможеш мені? — вигукнула Пенелопа.

— Ну, я ж обіцяв, нічого не вдієш, — зітхнув Етельред. — Отже, доведеться дотримати слова. Про одне лише прошу, панночко: будьте дуже обережні, бо на нас чекає страшенно небезпечна справа.

— Так, я буду дуже обережна, — пообіцяла Пенелопа.

Папуга обрав собі роль генерального наглядача за всією битвою, а відтак мусив кружляти довкола замку, спостерігати за військовими діями і звертатися з отриманою інформацією до Г. Г., який мав перебувати в персональній повітряній кулі, прив’язаній у зручному і безпечному місці, звідки добре видно поле бою.

Отже, наступного ранку, за десять шоста, повітряна куля Г. Г. поволі знялася в небо на довгій шовковій стрічці, яку сплела Дульчібелла. Г. Г. мав при собі водяний пістоль із лавандовою водою про всяк випадок, великий пакунок із бутербродами, пляшкою місячноморквяного інжирного пива і підзорною трубою Папуги. А Папуга примостився на краєчку кошика, готовий злетіти, щойно почнеться битва. Із цього спостережного пункту — кошика, завислого в повітрі, — Г. Г. бачив під собою Замок василісків і спостерігав за пересуваннями їхніх бойових загонів.

Рівно о шостій грифони вивели свої катапульти на бойові позиції і біля кожної батальйон горностаїв ретельно поскладав гарматні ядра акуратними стосами. Табіта бігала від одного стосу до іншого, дихаючи вогнем на ядра, аж поки вони не розжарювалися до багряного світіння і мало не плавились.

Тим часом горностаї, жаби, русалки й Освальд переховувались у Корковому лісі поблизу замкового рову. За невеличкою смугою пагорбів, якраз навпроти підйомного мосту, Пітер виставив свою кавалерію, а Саймон там само прив’язав усі повітряні кулі.

Тепер усе було напоготові, всі трималися мужньо, хоч і з деяким острахом, і терпляче очікували сигналу від Г. Г. Рівно о пів на сьому Г. Г. вихилився з кошика і замахав великим зеленим стягом із золотими смугами — прапором країни Міфології. І битва за Замок василісків почалася.

Вісім грифонів, користуючись своїми довгими черпаками, якими в мирний час розмішували розплавлене золото в казанах, заклали розжарені ядра в катапульти. Ще вісім грифонів за сигналом командира натиснули на важелі, катапульти вистрілили, посилаючи золоті блискучі і гарячі ядра просто на зубчасті мури замку. Ядра гримнули, зробили пробоїни в мурах і залишились там, повільно розгоряючись, а василіски кинулись носити воду відрами й гасити їх. Після трьох залпів верхня частина мурів була майже зруйнована, то тут, то там замок палав, і василіски так розгубилися, що було очевидно: їх застали зненацька. Однак вони все-таки перетягнули кілька гармат на нові позиції і зробили п’ять пострілів по грифонах, проте влучність їхня, на відміну від супротивників, була нікудишня.

Зненацька величезний підйомний міст із жахливим гуркотом, схожим на грім канонади, впав додолу — і всі зрозуміли, що це відважний Егберт успішно перерізав канати. Тут же, не зволікаючи, Пітер у своєму блакитно-золотому однострої, що його Пенелопа пошила спеціально для цього, просурмив атаку. Сто п’ятдесят єдинорогів у лавандових і білих попонах пліч-о-пліч виступили з-за пагорбів. Спершу вони ішли риссю, згодом, із наближенням до мосту, за командою Пітера вишикувались у колону по чотири. Наступна команда — і вони перейшли в легкий галоп, а потім помчали щодуху. Ніздрі в них надималися, золоті роги сяяли в променях світанкового сонця.

Перша хвиля єдинорогів влетіла на міст, копита прогриміли по дерев’яній кладці, а далі почувся страшенний хрускіт дерева — то вони з розгону ввігнали роги у величезні замкові ворота.

Єдинороги наступали хвиля за хвилею, гуркотіли копитами по мосту й били рогами в брами, аж поки ті, повільно і невідворотно, почали піддаватися, тріщати й розпадатися під цією навалою. Василіски у відчаї принесли кілька величезних казанів із киплячою олією до мурів над ворітьми і вилили її вниз. Але Папуга, кружляючи поблизу, прокричав тривогу, єдинороги встигли відскочити вбік, і олія, паруючи і булькаючи, вихлюпнулась на міст. Тоді передовий загін горностаїв із відрами вибіг на міст і посипав олію піском і гравієм, щоб єдинорогам не було ковзко.

У ту саму хвилину, коли перша хвиля єдинорогів накотилася на підйомний міст, Освальд із Дездемоною та іншими русалками, що сиділи в нього на спині верхи, звісивши хвости на один бік, наче в дамському сідлі, подолав шлях від Коркового лісу і спустився в рів. Він виявився зручною мішенню, тож василіски вирішили повправлятися в гарматній стрільбі по ньому. Ядра падали на землю довкола Освальда, розтинаючи повітря і розорюючи пурпуровий схил, але, як не дивно, жодне ядро не вцілило ані в змія, ані в Дездемону, ані в жодну іншу русалку. Тож вони живі-здорові дочвалали до рову і пірнули під воду.

І тоді Саймон із-за пагорбів розгорнув повітряну атаку. Прозорі повітряні кулі з вогняниками всередині, виблискуючи всіма барвами веселки, одна за одною злітали в небо. До кожної кулі було припасовано кошик, а в кожному з них сиділо повно розлючених горностаїв. Горностаї, щиро кажучи, вихлебтали стільки рути, що Саймон насилу стримав їх від братерської бійки, поки вони чекали початку штурму. Повітряні кулі піднялися над мурами замку, ошелешені василіски пробували плювати в них потужними струменями полум’я, але не змогли дістати. Натомість горностаї відповідали пострілами з пістолів, заряджених лавандовою водою, і невдовзі дійшло до того, що василіски на замкових мурах почали задихатися, кашляти і крутитися дзиґою, сліпнучи від сліз. Один із них, ніде правди діти, так тяжко чхав, що аж звалився в казан із гарячою олією й отримав сильні опіки. А повітряні кулі з горностаями, які вже тріумфували на борту, перелетіли через мури і почали опускатися на велике внутрішнє подвір’я.

Тим часом Дездемона з дівчатами відшукала в рові здоровенний корок. Знайти його було нелегко, бо вони лише припускали, де він може бути, до того ж корок обріс намулом і слизом, тож його відшукали не одразу. Але врешті корок знайшли і причепили до кільця мотузку, вільний кінець якої не без труднощів прив’язали до Освальда. Річ у тім, що коли обмотували мотузку Освальдові довкола грудей, виявилось, що він страшенно боїться лоскоту — словом, Освальд від цього так розреготався, що мусив виринути на поверхню і відхекатися. Урешті-решт довелося прив’язати мотузку змієві на шию. І тоді всі разом — і Освальд, і русалки — потягнули-потягнули, та й витягнули корок. Вода скаламутилась і ніби спухла, Г. Г. побачив у підзорну трубу величезний вир, що утворився над отвором, почулося булькотіння і плюскіт, ніби випускали воду з гігантського басейну, і рівень стрімко почав падати.