У день від’їзду дітей Г. Г. влаштував на їхню честь особливий і незабутній прощальний обід. На березі Співучого моря встановили з кількох менших величезний банкетний стіл: одним краєм він врізався у хвилі, як пірс, щоби морські створіння могли сидіти за столом у воді, а наземні — на березі. Це був чудовий банкет. Усі страви до нього готував сам Освальд, виголошувалося багато гарних слів і лунало безліч тостів. А на завершення взяв слово Г. Г.:

— Любі мої Пенелопо, Пітере і Саймоне, — почав він. — Це завдяки вашій доброті, вашому розумові і відвазі нашу країну Міфологію врятовано. Нам дуже шкода розлучатися з вами, але знайте, що тут вам завжди будуть раді, вас тут завжди гостинно зустрінуть — приїздіть, коли забажаєте.

Тут залунали схвальні вигуки: «Правда, правда!»

— А зараз, — вів далі Г. Г., — від усіх нас я хотів би вручити вам подарунок.

Він простягнув Пенелопі гарну різьблену скриньку, і коли дівчинка її відкрила, їй перехопило подих. У скриньці лежало три намиста для неї — перлове, рубінове і діамантове. Ще там були шпильки для краваток і запонки — також із перлів, рубінів і діамантів — для Пітера і Саймона. А поряд виблискували три нагороди — ордени перемоги над василісками. На кожному був зображений повалений василіск в оточенні щасливих жителів Міфології. Нагороди були щедро інкрустовані дрібними коштовними камінчиками й оздоблені золотою і срібною філігранню. Це була не скринька, а справжній скарб, і діти не могли отямитись від захвату. Усі присутні, помітивши їхнє зворушення, заспівали бадьору пісню на прощання. Пенелопі на очі навернулися сльози. Гості обнялися з усіма своїми друзями, а насамкінець — із Г. Г.

— Приїздіть до нас якнайшвидше, не зволікайте, — сказав він. — Ми на вас дуже-дуже чекатимемо.

— Ми приїдемо, — пообіцяли діти, — неодмінно.

Потім вони осідлали трьох єдинорогів, а Етельред із Папугою видерлися на четвертого, щоби провести їх, і вирушили в дорогу, залишивши всіх і далі щасливо святкувати перемогу на березі Співучого моря.

За годину невпинного галопу вони домчали до того самого входу, яким колись потрапили в Міфологію.

— Будь ласка, панночко, — прошепотів Етельред, коли вони зіскочили на землю. — Чи міг би я сказати вам кілька слів наодинці?

— Звичайно! — відповіла Пенелопа і пішла з ним за скелю.

— Я хотів запитати, панночко, чи ви б не погодились зробити дещо для мене, і всяке таке? — промовив він і зашарівся.

— Усе, що хочеш, Етельреде, ти ж знаєш, — відповіла Пенелопа.

— Ну, тоді, значить, так… — бурмотів Етельред і червонів дедалі більше. — Якось… ну, я читав одну історію про жабу — тобто це був він — і там була, ну… принцеса, розумієте, і вона, коротше, ну, ніби поцілувала жабу, і, уявіть собі, він перетворився на прекрасного принца.

— Тобто ти хочеш, щоб я тебе поцілувала? — спитала Пенелопа.

— Якщо вже ви не принцеса, то я просто не знаю… — переконано заявив Етельред. — Отже, якщо ви не проти, панночко… Я маю на увазі тільки один раз, задля експерименту.

— Звісно, будь ласка, — сказала Пенелопа.

Етельред міцно заплющив очі, а Пенелопа нахилилася і поцілувала його.

— Ого! — видихнув Етельред із заплющеними очима. — Ну, як, панночко, чи помітні якісь зміни?

— Боюся, що ні, — чесно сказала Пенелопа.

Дві великі сльози викотились із його очей і повільно сповзли по щоках.

— І це дуже добре, — сказала Пенелопа.

— Добре, панночко? Що ж тут доброго? — Етельред від подиву навіть очі розплющив.

— Я б нізащо не проміняла тебе на якогось там прекрасного принца, — пояснила Пенелопа. — Ти подобаєшся мені таким, який ти є, — симпатичним, відважним, розумним і добрим жабою Етельредом.

— Невже, панночко… невже це правда? — перепитав Етельред, і обличчя його проясніло. — Ви справді готові повторити це, поклавши руку на серце, і перехреститися, й поплювати в долоні, й заприсягтися життям?

— Слово честі, присягаюся! — сказала Пенелопа. І на підтвердження своїх слів поцілувала його ще раз.

— Пенні, ходімо, — загукав Пітер, — бо ми так ніколи не потрапимо додому!

Вони підійшли до входу в тунель. Хлопці потиснули Папузі лапу, а Пенелопа цьомкнула його в дзьобик з обох боків.

— Бувайте, мої добрі, відважні, дорогі друзі, — сказав Папуга. — Будь ласка, повертайтеся, не баріться.

— Щойно зможете — то і приїздіть, — додав Етельред.

— Ми постараємося навідатись до вас через рік, — сказала Пенелопа. — Обіцяємо. Ми надішлемо вам листа через мадам Гортензію.

Діти востаннє замилувалися казковими краєвидами країни Міфології: її прекрасними синюватими лісами коркових дерев і пурпуровими травами, далеким золотавим відблиском Співучого моря, нефритово-зеленим небом із караванами кольорових хмар… Вони ще раз глянули на своїх друзів — Папугу й Етельреда та на лавандових і білих єдинорогів, які стояли позаду і кивали на прощання. Тоді, востаннє помахавши всім на прощання, Пенелопа, Пітер і Саймон увійшли в тунель, який мав привести їх назад — у наш буденний світ.

notes

Примітки

1

Миля — британська та американська міра довжини, що дорівнює 1609,344 м. (Тут і далі прим. ред.)

2

Ярд — британська та американська міра довжини, що дорівнює 91,44 см.

3

Фут — британська та американська міра довжини, що дорівнює 30,48 см.

4

Дюжина — дванадцять однакових чи однорідних предметів.

5

Гліссандо — музичний термін, походить від французького glissant, що означає «плавний» перехід від одного звука до іншого по черзі через усі можливі для відтворення на інструменті звуки, що лежать між ними.

6

Mon Dieu — французькою «Боже мій».

7

N’est-ce pas — французькою «чи не так?».

8

Mon brave — французькою «мій хоробрий».

9

Bonne chance — французькою «удачі».

10

Альков — заглиблення в стіні кімнати, ніша.

11

Фунт — одиниця ваги та маси, що дорівнює приблизно 0,45 кг.

12

Венслідейл — вишуканий традиційний твердий англійський сир.

13

Камамбер — французький м’який сир із білою пліснявою.