— Я мусив усе розказати.

— Нічого ти не мусиш. Ти не повинен нікому нічого пояснювати.

— Ні, Джуліє, він повинен.

— Немає жодного зв’язку між моїм сином і загибеллю твоєї доньки, — вона повернулася до мами.

— А вагітність?

— А, це.

— Джуліє, він розказує дві абсолютно різні історії.

Я не міг збагнути, як мама може зберігати спокій. Вона була незламна, наче сталева фортеця.

— Карле, їдь додому і чекай на нас там. Ми про все подбаємо, — наказала Джулія синові.

Згорблений та принишклий, Карл повільно пішов. Тієї миті я бачив його таким само, як шериф і Доул — хлопчиною Брендтів. Він зупинився біля центральних дверей, ніби хотів повернутися і ще щось додати, але замість цього він випхався на ранкове світло. Ще мить, і його машина повзла подалі від нашого дому.

Джулія повернулась обличчям до матері:

— Рут, ти ще щось мені хотіла сказати?

— Лише одне питання, Джуліє. Чого ти боїшся?

— Чому ти так думаєш?

— Бо ви ховаєтеся. Ми з Натаном намагалися поговорити з тобою, Акселем і Карлом, однак нам відмовили. Чому?

— Наш адвокат, — відповів Аксель Брендт. — Він порадив нам ні з ким не спілкуватися.

— Але за таких обставин, — сказав тато, — думаю, найменше, що вимогли зробити, — це погодитися на зустріч.

— Я хотів, але… — слова містера Брендта обірвалися, він осудливо глянув на дружину.

— Я не бачила жодних підстав, — вела Джулія Брендт. — Карл не заподіяв шкоди вашій дочці. Вона не від нього завагітніла. І не зважаючи на різні гіпотези та домисли, він ніколи не мав намірів одружитися з нею.

— А звідки тобі це відомо, Джуліє? — мама підвелася зі стільця. — Ти що, посвячена особа в кожну Карлову думку та вчинок?

— Я знаю свого сина!

— А я думала, що знаю свою доньку.

— Та ми всі знаємо, хто твоя дочка!

— Прошу?

— Вона давно вже накинула оком на Карла. Чого, ти думаєш, вона завагітніла?

— Джуліє, — урвав її нажаханий містер Брендт.

— Акселю, це потрібно сказати. Аріель завагітніла, щоб змусити Карла взяти шлюб, якого він не прагнув. Жоден із нас його не хотів. Правду кажучи, наша сім’я цього ніколи не допустила б.

— Джуліє, закрий рота! — проскреготів містер Брендт.

— А чому ти була проти шлюбу? — тихо запитала мама.

— З якою сім’єю Карлові довелося породичатися? Поглянь лишень, — відповіла пані Брендт. — Ти уважно придивись до своїх дітей, Рут. Донька із заячою губою. Син — заїка. А другий — скажений, як індіанець. Яку дитину могла народити Аріель?

— Натане, Рут, пробачте, — благав Аксель. Він різко підійшов і схопив дружину за руку. — Джуліє, я негайно відвезу тебе додому.

— Ще хвилину, Акселю, — спокій мами слабнув. — Джуліє, ти зараз високо літаєш. Але я добре пам’ятаю, коли ти була донькою п’янички, який іншим ремонтував машини. Й усі в містечку знали, що ти накинула ласим оком на Акселя, і ми всі підрахували твоє одруження і народження сина. Тому не тобі судити мою доньку і говорити про її вагітність. Кому-кому, а тобі і словом нічого озиватися.

— Я не збираюся це вислуховувати, Акселю! — скавчала Джулія Брендт, відскочивши подалі від мами.

— Щоб ти не приховувала, Джуліє, я те знайду, — мама кинула їй услід.

Аксель ще трохи повибачався і вийшов з будинку.

Запанувала тиша. Я уявляв, що саме така тиша панувала на полі бою по завершенню битви. Ми всі стояли, витріщившись на двері. Нарешті мама трохи пожвавішала і промовила:

— Хто б то не був, але варто йому подякувати. Брендтів виманили з їхньої схованки.

— Виманили, Рут? Вони ж не якась там дичина, яку ми хочемо підстрелити, — зауважив тато.

— Ні, але вони дорослі і повинні нести відповідальність.

— Відповідальність за що?

— Натане, невже ти не відчуваєш? Вони щось приховують від нас. Вони щось знають, проте не кажуть нам.

— Усе, що я бачу, — несправедливість, з якою місцеві жителі ставляться до Брендтів.

— Це тому, що ти виріс не тут. Брендтам завжди вдавалося ухилитися від відповідальності. Їм завжди все сходило з рук; усім це добре відомо. Але цього разу буде інакше.

Тато здавався розбитим і спантеличеним:

— Рут, як мені допомогти тобі позбутися злості?

— Думаю, ти можеш молитися, Натане. Ти ж робиш це якнайліпше?

— Рут, Господь не…

— Якщо ти ще раз згадаєш Господа, я піду з дому, присягаюся.

Батько перелякано зиркнув на маму — так, ніби вона щосили його вдарила. Він простягнув до неї порожні долоні, пропонуючи пустку:

— Я не знаю, як це зробити, Рут. Для мене Господь — це основа всього.

Вона пройшла повз нього до телефону, підняла слухавку і набрала номер.

— Тато, це Рут. Я можу пожити в тебе та Ліз? Та ні, лише на деякий час… поки що. Ні, все гаразд. Так, якщо підвезеш, не відмовлюся. Що швидше, то краще.

Вона поклала слухавку. Запала мовчанка.

Мама поїхала з валізою напханою власними дрібницями. Після дзвінка жодних умовлянь, аби вона зосталася, з таткового боку не було. Він запропонував їй піднести речі, проте вона відмовилась і сама відтягла їх до дідової машини. Двоє чоловіків потиснули один одному руки, вони зніяковіло стояли і дивилися, як мати вмощувалась у великий «Б’юїк».

Ми з Джейком спостерігали за дорослими з тіні ґанку. Після того, як машина повезла маму, тато повернувся в будинок. Збентежений, він зніяковіло подивився на нас, не знаючи, як дібрати слова. Нарешті він сказав:

— Мені здається, їй потрібно трохи часу. Їй важко.

«Дідько, нам усім нелегко!» — подумалося мені, та я лишив це при собі.

— Я буду у своєму кабінеті, — попередив тато і повільно почовгав до церви. Його трохи погойдувало, зараз він видавався мені загубленим мандрівником.

Джейк лінькувато гупнув по стовпі, що підпирав дах ґанку, і спитав:

— Що хочеш зараз робити?

— А розшукаймо Гаса.

Стояв погожий літній ранок, і я чомусь подумав про крамничку. Гасів мотоцикл підпирав вхід. Ми зайшли в приміщення — Гаса там не було. Пан Голдерсон саме розмовляв з клієнтом. Побачивши нас, він вибачився і підійшов ближче, ніби ми були якимись особливими.

— Хлопці, чим можу бути корисним цієї ранкової пори?

— Ми шукаємо Гаса, — відповів я.

— Він був тут, але пішов. Зазирніть у сусідні двері: думаю, він у перукарні. Я чув, хтось надебоширив у Брендтів уночі.

— Ми теж про це чули.

Голдерсон таємниче всміхнувся мені — точнісінько як Доул минулої ночі. Його очі не засуджували правопорушника, але вони чітко промовляли, хто є тим правопорушником. Звідкіля він знав? Може, Доул щось устиг розпатякати?

Я подякував за допомогу, і ми з братом рушили далі. І справді, він сидів у кріслі, закутаний у біле покривало. Гас нахилив голову, поки містер Бейк водив електричною бритвою по його шиї. Перукар підвів голову і гукнув:

— Хлопці, заходьте.

Містер Бейк підстригав і нас із батьком. Приблизно раз на місяць ми гуртом приходили до нього в перукарню, щоб привести себе до ладу. Мені подобалося бувати тут суботніми ранками. Запах олії для волосся, туалетної води, мільйон коміксів та журналів, які батько не дозволяв нам читати… Мені подобалися чоловіки, які тут збиралися: вони гомоніли собі і сміялися. Нагадували мені нас із Джейком з товаришами, коли ми всі гуртом зустрічалися на полі, аби потренуватися перед грою, а після спортивних занять вилежувалися в траві, пліткували про новини Нью-Бремена й потроху вивчали світ навколо.

— Френкі, Джейку, — усміхнувся Гас. Мені надзвичайно подобалося в ньому те, що він завше був нам радий. — Чого це ви тут?

— Ми хотіли б про щось з тобою поговорити, — відповів я йому.

— Про що саме?

Мій погляд ковзнув повз нього на містера Бейка, Гас миттю вловив блиск в очах і додав:

— А давайте так. Ви поки зачекайте кілька хвилин, погортайте журнали, а коли я звільнюся, поговоримо. Згода?

Ми з братом сіли. Джейк потягся по комікс «Запальний», який розповідав про маленького чортика, що через свій характер постійно потрапляв у халепу. А я підняв журнал «Екшн для чоловіків». На обкладинці було зображено чоловіка у вбранні для сафарі, який тримав потужну рушницю; поруч стояла зваблива білявка. На ній була дуже коротка спідниця кольору хакі, а блузка порвана саме так, щоб показати якомога більше її тіла та білизни. Обоє дивилися в очі зголоднілого лева. Жінка була налякана, а чоловік — спокійний та байдужий: точнісінько так я уявляв себе, якби опинився на його місці. Я розгорнув статтю, що мала правдиво зобразити історію чоловіка, на якого напали павуки на річці Амазонка. Однак встиг прочитати лише кілька рядків; пан Бейк закінчив свою справу, і ми з Гасом вийшли надвір.