або на землі, - що б не було Тобою?
Ти – Бог мого серця
І моя вічна батьківщина.
Дозволь, щоб я завше був із Тобою.
Будь завше зі мною.
І навіть якби я хотів колись Тебе відкинути,
Ти, Господи, не відкидай мене ніколи.
МісіяТроє учнів одного учителя, які присвятили багато часу навчанню і медитаціям, вирішили помандрувати у світ.
Через десять років вернулися, щоб відвідати свого учителя.
Старий монах уже не вставав з ліжка. Він запросив їх сісти і розповісти про своє життя.
- Я, - почав перший гордовито, - написав три книжки і допоміг продати мільйон копій.
- Це означає, що ти наповнив світ словами, - відказав учитель.
- А я, - радісно промовив другий, - виголосив тисячі проповідей у різних місцях.
- Це означає, що ти наповнив світ словами, - відказав учитель.
Тоді заговорив третій:
- Я лише привіз тобі цю подушку, щоб ти клав на неї свої зболені ноги.
- Тільки ти, - прорік учитель, - знайшов Бога.
Один славний не весь світ святий аскет жив у самітній печері. Цілий день він медитував, а його думки постійно і завжди були звернені до Бога.
Але одного дня коли він поринув у роздуми, з нірки вибігла мишка і почала обгризати його сандалі. Пустельник, сердитий, розплющив очі.
«Чому ти заважаєш мені медитувати?»
«Бо я голодна», - жалібно промовила мишка.
«Тікай звідси, паскуднице, - гримнув на неї аскет, - як ти смієш перешкоджати мені саме тоді, коли я розмовляю з Богом?»
«Цікаво, як тобі вдається з Ним порозумітися, - запитала мишка, - коли ти не можеш поговорити навіть зі мною, маленькою мишкою?»
Кам’яний левОдному сімнадцятирічному студентові наснилося, немовби лев своїми страшними кігтями шматує його тіло.
Наступного дня цей юнак, разом з товаришами, вирушив на екскурсію до міста, в якому ще ніколи не був. Звісно, йому й на гадку не спадало, що в цьому місці йому може загрожувати якийсь лев.
Перебуваючи ще під сильним враженням від сну, він знайшов у якусь церкву. А по хвилі, опинившись на площі біля церкви, він помітив кам’яну статую лева, який, задерши голову немов би посилав до неба страхітливий рик.
«Ага! – сказав собі студент. – Це –той самий лев. Саме він шматував мене цієї ночі!»
І хлопець розповів друзям свій сон. Потім, сміючись і стараючись довести всім, що не вірить у сни підійшов до лева.
«Впізнаєш мене, леве? Прокиньтеся! Роззяв свою пащу і розірви мене, якщо можеш!»
З цими словами він глибоко засунув руку в пащу лева …
Раптом скрикнув від болю і страху. Висмикнув закривавлену руку і впав на землю.
Виявилося, що в кам’яному горлі лева знайшов собі прилисток величезний скорпіон. Він і вкусив хлопця в руку своїм отруйним жалом.
«Я можу припинити пити, щойно захочу. Два роки минуло, як я кинув курити, підрахувавши, що витрачаю на цигарки забагато грошей, і зрозумівши, що куріння не має жодного сенсу. Тепер не відчуваю жодної проблеми в цьому. Навіть коли подумаю, що протягом шести місяців не викурю жодної цигарки, зовсім не вражаюся. Однак, час до часу я дозволяю собі потягнути трохи марихуани і розслабитися - мені здається, це чудово. В цьому немає нічого поганого. Люди перебільшують, коли говорять про небезпеку маріхуани…»
Канні, 19 років (за тиждень перед смертю від передозування наркотиків).
Як сільЖив собі король, що носив шляхетне ім’я Генрих Мудрий. Мав він три дочки: Альбу, Бетіну і Шарлоту. В глибині душі король любив Шарлоту. Настав час прийняти рішення про те котра з них стане наступницею престолу. Король покликав усіх своїх дочок і запитав: «Любі мої донечки, чи ви мене дуже любите?»
Найстарша відповіла: «Тату, я люблю тебе, як світло дня, як сонце, яке дарує деревам своє тепло. Ти моє світло!»
Король, щасливий , посадив Альбу по своїй правиці і покликав другу дочку. Бетіна сказала: «Тату, я люблю тебе, як найбільший скарб світу, твоя мудрість набагато цінніша від золота і коштовного каміння. Ти – моє багатство!»
Утішений і ощасливлений визнанням дочки, батько наказав їй сісти ліворуч себе. Тоді покликав Шарлоту. «А ти, моя маленька, як сильно мене любиш?» - запитав її ніжно. Дівчина подивилася йому просто в очі й відповіла без жодного вагання: «Тату, я люблю тебе, як кухонну сіль!»
Король онімів: «Що ти сказала? Яку кухонну сіль?»
Він не міг стримати свого гніву і вигукнув зі злістю: «Невдячна! Яке ти смієш так мене трактувати – ти, що була світлом моїх очей. Геть від мене!» Відрікаюсь від тебе і наказую залишити мій дім!»
Бідна Шарлотта, ледве тамуючи сльози, мусила залишити палац і королівство свого батька. Вона почала працювати на кухні сусіднього володаря. А що була добра й гарна та ще вміла чудово куховарити, то за короткий час стала головною кухаркою цього короля.
Одного разу до свого сусіда прибув з візитом король Генрих. Про нього ходили чутки, що він дуже сумний і самотній, що мав трьох дочок, але одна втекла з якимсь каліфорнійським гітаристом, друга виїхала до Австралії годувати кенгуру, а наймолодшу вигнав сам король.
Шарлотта відразу впізнала свого батька. Пішла на кухню і почала готувати щонайкращі страви. Але замість солі сипала до них цукру.
За обідом гості крутили носами і кривилися: кожен, скуштував страву, одразу ж в непристойний спосіб випльовував її в серветку.
Розлючений король наказав покликати куховарку.
Шарлотта прийшла і спокійно промовила: «Колись мій батько вигнав мене з дому за те, що я сказала йому, що люблю його, як кухонну сіль, що дає смак кожній страві. Не бажаючи робити йому прикрості, я додала до всіх страв цукор».
Король Генрих піднявся зі сльозами в очах: «У твоїх словах чути сіль мудрости, моя доню. Пробач мені і прийми корону».
Було влаштовано великий бенкет, і всі запрошені плакали від радости: королівські хронічки того часу засвідчують, що всі їх сльози були солоні.