Ангел відповів: «Бо ти не заслужив. Клейноди це сльози, що їх святі пролили на землі. А ти ніколи не плакав».
«Як я міг плакати? – запитав святий. – То таке щастя купатися у Божій любові!»
«Безперечно, це велика справа, - відповів ангел. – Тому твоя корона з чистого золота. Але клейноди і коштовне каміння належить тим, які плакали».
Пес і Кінь жили душа в душу. Обидва за найменшої нагоди виявляли один одному свою приязнь.
Пес приносив коневі найсмачніші кості з тих які йому вдавалося роздобути, а кінь відкладав для пса найвідбірніший овес.
Вони так сильно любили одне одного, що обоє померли з голоду.
Моїм щастям є я – не ти.
І не тому, що ти не хочеш мені його дати.
А тому, що тоді я був би вже не я.
Коли б я мінявся тільки для того,
Щоб задовольнити твій егоїзм,
я б не міг бути щасливим.
Коли б ти критикував мене за те,
Що я не думаю твоїми думками
І бачу не так, як ти бачиш –
Я б не міг бути щасливим.
Ти називаєш мене бунтівником.
Але кожного разу,
Як я з тобою не погоджуюся,
Мені не йдеться про те, щоб змінювати тебе.
«Ти мусиш бути тим, ким я є».
Але я не хочу,
Щоб ти казав мені, ким маю стати.
Ти говориш, що я прозорий
І що про мене дуже легко забути.
Навіщо ти скористався моїм життям,
Аби довести самому собі,
Ким, власне, ти є?
Жив колись на світі славний канатоходець. Усі люди захоплювалися його надзвичайною спритністю. Ніхто ніколи не бачив, щоб він упав чи бодай втратив рівновагу.
Настав час, коли в цирку, де він працював, почалися серйозні фінансові проблеми.
Щоб привабити публіку, директор запропонував артистові підняти канат вище і додати небезпечних трюків.
Працівники ципку покладали на канатохідця великі надії і вірили, що йому, як завжди, усе вдасться.
Він запитав колег: «Ви впевненні, що мій номер вийде?»
Ті відповіли: «Ми тобі довіряємо і впевнені, що і цього разу все буде якнайкраще».
Ризикований виступ канатохідця справді мав величезний успіх. Кожного дня люди купували в цирковій касі квитки, що стати учасниками незвичайного дійства.
Минув рік, директор задумав досягти ще більшого успіху і висловив побажання, щоб канатоходець продемонстрував іще вищу майстерність і знову привабив численну публіку. Він запропонував протягнути металевий канат над великим водоспадом – від одного берега ріки до другого – запросити телебачення і всіх довколишніх мешканців на небачене видовище.
Працівники цирку знову покладали великі надії на канатохідця. Він не відмовився виконати і це завдання.
За хвилину до початку небезпечної переправи канатоходець ще раз запитав своїх друзів, чи справді вони в нього вірять і надіються на нього.
«Так!» - загукали всі без винятку.
Акробат виконав цей складний номер і черговий раз викликав у публіки величезне захоплення.
По закінченні номера циркач підняв руку, даючи публіці зрозуміти, що він хоче щось сказати.
«Довір’я, яке ви мені виявили, не має меж», - сказав він.
«Це очевидно», - від імени глядачів відповів якийсь чоловік.
«Тому я хочу запропонувати вам щось ще незвичайніше, ніж те, що ви досі бачили!»
«Прекрасно. Скажи, що це має бути. Наше довір’я до тебе безмежне: ми погоджуємося на все, що ти запропонуєш!»
«Я перейду по цьому канату туди й назад, штовхаючи перед собою візок. А оскільки ви маєте до мене безмежне довір’я, то я хочу посадити в неї когось із вас. Зробимо переправу вдвох».
Проте, ніхто не зголосився.
І коли Він до човна вступив, за Ним увійшли Його учні. І ось буря велика зірвалась на морі, аж човен зачав заливатися хвилями. А Він спав... І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, гинемо! А Він відповів їм: Чого полохливі ви, маловірні? (Мт. 8, 23-26)
Одна катехитка розповідала дітям притчу про блудного сина. Однак, діти були дуже збуджені і не уважні. Отож вона попросила їх своїми словами переказати зміст щойно почутої притчі.
Один з учнів зробив це так: «Чоловік мав двох синів. Молодший син не хотів жити з батьком й одного дня залишив дім і родину, забравши з собою всі гроші, які мав. Тай прийшов час, коли гроші скінчилися. Юнак не мав уже що їсти і вирішив вернутися до свого дому. Коли він був уже недалеко, його помітив батько. Схопив ломаку і побіг назустріч. По дорозі батько зустрів свого доброго старшого сина і сказав йому: «Вернувся твій брат. Це чудовисько, після всього скоєного, заслуговує двадцять п’ять гарячих».
«Тату, хочеш я тобі допоможу?» - запитав син.
«Звичайно», - відповів батько.
У двох вони почали лупцювати молодшого сина палицями. Коли закінчили свою справу, батько покликав слуг, наказав зарізати найгодованіше ягня і приготувати великий бенкет, бо злість на сина, який стільки накоїв уже минула!»
Зрозуміти Боже серце ми і справді не в змозі.
В одному глухому закутку світу жило подружжя, в якому з першого дня шлюбу взаємні любов не тільки не маліла, а постійно росла. Обоє були з бідних сімей, і кожен носив у своєму серці одне велике, але, мабуть нездійсненне бажання. Чоловік мав золотого годинника – дарунок від батька – і завжди мріяв про золотий ланцюжок до нього. А в жінки було чудове довге волосся, і вона мріяла про перламутровий гребінець, щоб укладати і прикрашати його. Вони знали про потаємну мрію один одного.
З роками їхні бажання не згасали, однак чоловік уже мріяв про груб енець для жінки, а жінка – про золотий ланцюжок для чоловіка.
Вони вже дано навіть не розмовляли про це, проте кожен продовжував носити і серці свою потаємну мрію.
Настала десята річниця їх шлюбу. Вранці, розплющивши очі, чоловік побачив усміхнене лице своєї дружини. Вона була коротко підстрижена – де й ділася розкішна довга коса!