Коли Кокос дотрощив опудало шаурмена й журiки розiйшлися, «Бiлi вовки» пiшли обмити акцiю в кафе «Зустрiч» на вокзалi. Тут до них приєднались панкратiонщики, якi запропонували перейти до нормальних дiй вночi. Попри турботу про здоров'я нацiї, бiльшiсть пили. Тiльки три запеклих турнiкмена не вживали анi алкоголю, анi тютюну. Решта пiдсмiювались iз фанатикiв.

— А ти чо знов запiзнився? — накинувся на Сергiя Кокос.

Сергiй у вiдповiдь лише всмiхнувся. Сергiя харив Кокос, але тепер вiн буде поводитись, як Бiлий. Зверхнiсть i незворушнiсть.

— А-а-а, — протягнув Кокос, — знову твоя. Тiльки щось ти останнiм часом надто розм'як над нею.

— Хм, — Сергiй пiдняв одну брову.

— Чи може, — Кокос навмисне витримав паузу, — пiд нею?

Сергiй здригнувся. Всi їхнi зареготали. Особливо тупi турнiкмени, голосно: Га! Га! Га! Бля, ледь не Гав! Гав! Гав! Як с-с-собаки.

П'янi панкратiонщики повернули до нього червонi пики. Сергiй побоявся, що сам почервонiє. Стиснув зуби:

— Заздриш?

Кокос пiдморгнув, тому Сергiй додав:

— Сам дрочиш нєбось.

— Як?! — Кокос кинувся до нього через стiл, але Мейдин його впiймав.

— Ей, — сказав Бiлий.

Бiлий залишився незворушним. Пiдняв обидвi брови й дивився на обох, нiби дивуючись.

— А хулi вiн, — просипiв Кокос. — Залiз пiд свою тьолку...

— А ти дрочила, — сказав Сергiй.

Кокос смикнувся, щоб вирватись, але Мейдин, хоч i худий, тримав чiпко.

— Заспокойся, Кокос. I ти теж, Голова, — сказав Бiлий. — Я що казав? Нiяких розборок мiж бiлими.

— А шавки? — поцiкавився один з турнiкменiв.

— Так то шавки.

Шавками називались усякi лiберасти, а особливо антифа. Правда, органiзованої антифи в Бiлому Саду нема, то шавками в широкому розумiннi стали всi незгоднi з «Бiлими вовками». Братєльнiк Володя, наприклад. Чи руда **зда сьогоднi на акцiї.

Кокос iще посмикався, а потiм Бiлий змусив їх помиритися. Формально.

Ввечерi акцiю з опудалом шаурмена показали по «Бiлий Сад TV». Сергiй сьогоднi сидiв удома разом з мамою й побачив на екранi власне обличчя.

— Негарно якось, Сергiй, — скривилась Оля.

Щас почне втирати, як батя-лiбераст, приготувався Сергiй. Але мама тiльки повторила:

— Негарно.

Олi естетично не сподобався метод Сергiя. Вона не любила насильства. Навiть символiчного. Ну не можна ж так! Хоча звiсно, Олю теж трохи хвилює загроза, яку несуть мiгранти. Останнiм часом про це багато говорять по телевiзору. Он недавно сам мiнiстр внутрiшнiх справ заявив: мiгранти несуть iз собою злочиннiсть, наркотики й екзотичнi хвороби.

Юра нiчого не мiг знайти два, три, чотири тижнi. Минав квiтень. Будiвельнi роботи йшли повним ходом. Але саме його нiхто не брав. Iнженер-програмувальник верстатiв на дахах i гiпсокартонi виявився незатребуваним. Gutting вистачало — однак волонтерського, i Юра навчився вiдлинювати. На spring break приїхали студенти з небiдних родин, i стало легко загубитися помiж бригад, якщо поводитися тихенько й не потрапляти на очi кучерявим органiзаторкам.

Щоб не свiтитись упродовж дня, Юра став ходити в кафе «Флора». До Жоана, якому мексиканцi бруднi, Юра не дуже хотiв, але заробляти якось треба.

Жоан i справдi приходив у «Флору» щодня. Проте, погладжуючи цапину борiдку, сказав, що зараз замовлень нема.

— Але приходь. Як будуть — я своє слово тримаю.

I Юра приходив. Брав книжку в бiблiотецi Iron Rail, читав i хлебтав каву. Це краще, нiж вигрiбати з будинкiв гниль разом зi студентами.

Кава у кафе «Флора» коштувала п'ятдесят центiв. Алкоголю тут не продавали у принципi. «Флора» належала худому веселому iранцю на iм'я Алi. Сам Алi вимовляв своє iм'я з наголосом на перший склад. Помiтивши, що Юра став постiйним клiєнтом, Алi запропонував йому зiграти в шахи. Й легко обiграв. Потiм вони грали десятки разiв, i Алi щоразу вигравав. Коли Алi робив особливо вдалий хiд, то вимовляв:

— How do you like them apples, — iз наголосом на them.

Вiн переконував Юру не засмучуватися: вiн, Алi, перс, а шахи вигадали перси. Iндiйцi гру пiдступно вкрали й видають за свою.

А Жоан тим часом розповiдав iншому постiйному клiєнтовi, копу в чоботах по колiна, яких вiн любить жiнок:

— Головне, щоб у жiнки були маленькi руки. Makes your dick look bigger, — сказав Жоан i по-цапиному засмiявся. Коп стримано приєднався.

Юра згадав, що десь чув такий цапиний смiх. Але де? Якiсь пiдлiтки, здається.

Потiм Жоан повторив i Юрi свою фразу про маленькi жiночi руки, щоб твiй член виглядав бiльшим. Юра стримано засмiявся. Вiн сподiвався-таки отримати колись роботу. Iншим разом у розмовi Жоан детально розповiв, як не любить наймати мексиканцiв. Юра розтягнув губи в посмiшцi.

Надалi не було дня, щоб Жоан не розповiдав черговому слухачевi або про жiночi руки та свiй член, або про небажання наймати мексиканцi. Коли ж у «Флору» заходили латиноамериканцi — зрiдка, бо у них були власнi кафе — Жоан цiлком приязно до них усмiхався. Одному навiть розповiв про жiночi руки.

Gutting закiнчувався о шостiй, i можна повертатися на Конгрес Стрiт. Одного разу о шостiй, коли Юра на ганку школи курив самокрутку, приїхав гондурасець Ельвiн на велосипедi. Ельвiн з його зростом ледве дiставав до педалей, навiть зсунувшись з сiдла на раму.

— Я вже три рази приїжджав. Усе тебе шукав, — сказав Ельвiн. — Нарештi застав.

Юрi захотiлось обiйняти його.

Ельвiн злiз з велосипеда i простягнув руку. Вiн вiдпустив вуса.

— Працюєш?

Юра похитав головою.

— Пiшли до мене, я тут за п'ятнадцять хвилин живу.

Ельвiн вiв велосипед i розповiдав, як вiн iз двома спiввiтчизниками вiдновлює великий будинок на Пiвнiчнiй Гальвес. А поки робота йде, власник дозволив їм жити на мiсцi.

— Вiн морено, але класний.

— Морено?

— Ну... блек. Чорний. Хочеш, приходь iз нами жити.

Юра усмiхнувся, вирiшивши не приймати поспiшних рiшень. Ельвiн спробував переконати його:

— До нас навiть жiнка приходить. Морена. Правда, стара трохи. Але нiчого. Вона все тобi дозволить. Хочеш, у дупу. А хочеш, тобi лиже.

Ельвiн мислив iспанською й перекладав свої думки на погану англiйську.

— I тiльки п'ять баксiв, — сказав Ельвiн.

— Наркоманка, — напiвзапитально сказав Юра.

— Ну, так. Схоже.

Юра вже знав таких. Дно чорного району сидить на креку. Кiлька разiв i йому пропонували дозу, але Юра вийшов з вiку, коли хочеться експериментувати з дурницями. Доза креку в Дев'ятому окрузi — рiвно п'ять баксiв. Звiдси миттєве припущення щодо проститутки.

— I ти з нею що, той?

— Майже щодня, — засмiявся Ельвiн. — I всi ми.

— А як же твої?

Юра запитав без осуду. Проте Ельвiн одразу став агресивно захищатись:

— А що, знаєш, як мене це дiстало? Я тут сам знаєш як живу. Як собака бездомний. А вони там на що мої грошi витрачають? По дискотеках ходять, по барах. Жiнка моя — думаєш, менi друзi не розповiдають? Я ж не тiльки їй дзвоню. Все мiсто все знає, всi сусiди бачать, як вона з iншим ходить.

— Ясно.

— Прийшли, — показав Ельвiн.

Двоповерховий будинок ззовнi не виглядав закинутим. До перил ганку примотанi товстими ланцюгами три велосипеда.

Вони пiднялись одразу на другий поверх по зовнiшнiх сходах. Всерединi — голi сваї. В кухнi електроплитка, кiлька табуретiв зi звалища. В однiй з кiмнат матраци й розкиданi на них шмотки. Один зi спiвмешканцiв Ельвiна шив щось на колiнах. Кивнув Юрi й вiдвернувся. Iнший з похмурим обличчям ремонтував колесо. Юра зрозумiв, що Ельвiн не змiг переконати їх у користi ще одного спiвмешканця. Не те щоб Юра сам дуже хотiв тут жити. Ельвiн класний, дiлиться сигаретами, але говорити з ним особливо нема про що. Як я буду жити з цими латиноамериканцями? Я не такий, як вони.

— Буду заходити. А вечорами я на Конгрес Стрiт, — сказав вiн Ельвiну через годину, коли вони випили по кiлька теплих пив: гондурасцi не мали холодильника.