– Ходiмо, слонику.

У кiмнатах переповненого сламу сусiди, якi повернулися з роботи, вдягалися якомога яскравiше, абсурднiше. Один намотав на голову поверх балаклави яскраво-оранжеву iзоляцiйну стрiчку. Iнший знайшов пухнасту маску зайчика, але маска була дитяча, тож закривала тiльки очi, прорiзи були маленькi, а знизу стирчала вгодована пика бородатого мужика. На третiй людинi, тоненькiй дiвчинi, сидiло широке сомбреро, дiаметром у пiв її зросту, й коли дiвчина пiднiмала голову, криси сомбреро опускалися так, що при поглядi ззаду ти бачив лише худi ноги й цей капелюх, а щоб вийти крiзь дверi, дiвчинi довелося взятися обома руками за криси з бокiв i потягнути їх униз на себе. Четвертий, пелехатий чоловiк рокiв тридцяти з ведмежою зачiскою, обмежився тим, що натягнув яскраво-червоний клоунський нiс завбiльшки з кулак, при цьому вираз його обличчя, з опущеними кутиками рота й насупленими бровами, контрастував iз носом i надавав образу пелехатого пiдкресленої серйозностi.

– Ходiмо, повстанцi!

За днi, поки я вiдбував змiни в «Точцi G» на Новобiличах, девелопери закрiпилися на Подолi. Забудовники пригнали мобiльний кран iз короткою стрiлою й узялися до роботи. Квартали, з яких витiснили мешканцiв, зяяли порожнiми вiкнами будинкiв. Блеквотери вибили шибки на верхнiх поверхах i, як прозорий натяк, поставили снайперiв iз гвинтiвками у вiкнах, що виходили на Верхнiй Вал. З обох бокiв вiд крана стояли в два ряди блеквотери в чорному з короткими автоматами, на випадок ближнього бою. Мешканцi сламiв – серед них багато виселених вiрменів – зiбралися через вулицю на Нижньому Валу, скандуючи «ганьба», але втручатись у роботу не наважилися.

Мобiльний кран працював цiлими днями. Вiн вiд'їжджав за роздiльну стiну й повертався з бетонною плитою, почепленою на стрiлi, пiд прикриттям блякiв iз короткими автоматами. Десяток працiвникiв iз пневматичними вiдбiйними молотками, заглушуючи крики «ганьба», довбали асфальт i заглиблювались у землю, брали з вантажiвок i встановлювали в метровi ями залiзобетоннi стовпи. Знизу кожен стовп мав потовщення, набалдашник замiсть фундаменту. Кран опускав на стрiлi бетонну плиту, її крiпили до стовпа. Девелопери не наважувалися везти багато технiки й матерiалiв у червону зону, паркан виходив тимчасовий, кривий i на неглибокому фундаментi. За два днi стiна з бетонних плит, заввишки два метри, вiдгородила спорожнiлi квартали.

Одразу потому на вiдгородженiй територiї з'явилася вiльна преса, запрошена Грiнiнвестом для демонстрацiї законностi. Кiлька операторiв вилiзли у вибитi вiкна, з дозволу командування зайняли пости поруч зi снайперами i здалеку знiмали «обурених мешканцiв» по той бiк паркану. Вiльна преса була безстороння: будучи з боку забудовника, вона не ставала нi на чий бiк. Мешканцi сламiв – серед них багато виселених вiрменів – стояли на Нижньому Валу, не припиняючи скандувати «ганьба».

На зборах бiля «Жовтня» мешканцi домовилися провести так званий повстанський карнавал i заздалегiдь повiдомити про нього пресу. Вiльна преса любить яскравi картинки та прозорi символи. Що ж, арники це зроблять. «Повстанський» – щоб показати серйознiсть намiрiв, майбутнiй опiр. «Карнавал» – щоб показати, що протест символiчний, а картинка яскрава. Деталей заздалегiдь домовились не розголошувати, тодi заiнтригована вiльна преса прийде висвiтлити, як мешканцi сламiв борються з законними дiями Грiнiнвесту.

Умiда написала менi на гаджет, що початок карнавалу анонсовано на дев'ятнадцяту, щоб могли пiдтягнутися й люди, якi повертатимуться з роботи. Хоч я тепер мав власний гаджет, старі акаунти про всяк випадок перевіряв через анонімайзер із клубу «Троян» біля метробудівського гуртожитку. Там, у пiвтемному пiдвалi, в оточеннi блiдих пiдлiткiв, занурених в альтернативну реальнiсть, де вони принци ельфiв, завойовники планет або успiшнi люди у зеленiй зонi, я прочитав меседж вiд Пола.

To: (undisclosed recipient)

From: (undisclosed sender)

Subject: (no subject)

привiт, тоха. сподiваюсь, у тебе там усе добре. нагадую, на цей лист вiдповiдати не можна.

словом, ситуацiя така. твого бляка виписали з лiкарнi, й це дуже-дуже добре. правда, на нас можуть повiсити витрати на його лiкування.

зате бляка звiльнила його контора. це для тебе ще краще. наш адвокат гне, нiби контора фактично визнала цим звiльненням, що бляк перевищив повноваження, вдаривши бабусю й напавши на батька. насправдi, звичайно, контора просто зливає бляка. це у них звичайна практика. щоб не платити за лiкування працiвника, травмованого при виконаннi.

тепер у судi ми проти блеквотера особисто.

таке. мама переживає найбiльше, тяжко на неї дивитися. у вас там у ree-17 заворушення – прошу, не встрягай нi у що, не ризикуй. поки не закiнчився суд. якщо засвiтишся на камеру, це буде обтяжуюча обставина. сам розумiєш: типу, ось вiн який – переконаний ворог свободи.

тримайся подалi. маю iнформацiю: якщо безлади не спадуть, ree-17 штурмуватимуть гелiкоптерами й вогнеметами.

мама просила переказати, що любить тебе.

Порiвняно з тим, коли я дiзнався, що не убивця – нова iнформацiя мало мене зачепила. Отже, шанси на виправдання зростають. Ми в судi особисто проти бляка? Значить, програє той, у кого першого закiнчаться грошi. Я розумiв, про що Пол не пише. Звiдки у нас грошi? Мабуть, батьки набрали кредитiв пiд заставу. Точно заставили кафешку. Може, i квартиру. Бiльше грошам взятися нiзвiдки. Якщо суд завершиться не на користь бляка, я зможу повернутися по той бік стіни, i за десяток-пiвтора рокiв, можливо, ми разом iз Полом i батьками вiдновимо їхнiй маленький бiзнес у туристичнiй зонi Кей-Пi Сiтi, розрахуємося з боргами. По той бiк стiни. Чомусь при цiй думцi в головi моїй була порожнеча. Нiчого. Я спробував уявити себе в зеленiй зонi, не змiг i встав з-за столу, заплатив дiвчинi за сiрою пластиковою стiйкою гаджет-клубу, у дiвчини були гарнi очi, я кивнув i пiднявся з пiдвалу. А щодо «не встрягати» – якби тiльки Пол знав, наскiльки я встряг.

Карнавальнi повстанцi стiкалися пiд бетонну стiну дещо ранiше призначеного часу, о вiсiмнадцятiй тридцять. Найбiльша група прийшла з урочища Кожум'яки. Навiть пiд гумовими масками, яскравими перуками, бутафорськими вусами було видно, що це переважно молодi люди, причому двi третини з них – дiвчата. Кожум'яцькi трималися пiдкреслено окремо вiд iншої групки, де з-пiд масок проглядали смаглявiшi обличчя молодих вiрменiв.

Яскравi потоки стiкалися з Костянтинiвської, по Нижньому Валу, по Межигiрськiй, по Фрунзе. Через десять хвилин пiсля нашого з Умiдою приходу, пiд стiною зiбралося чоловiк сто п'ятдесят. Решта мали пiдходити з роботи впродовж акцiї.

– Почнемо? – прогугнявив у нiс гумовий Ніксон велетенського зросту.

– Може, почекаємо, поки нас буде бiльше? – озвався боязкий слонопотам.

– Аякже, може, блякiв дочекаємося? – заперечив саркастичний ковбой, ховаючи обличчя пiд шийною хусткою.

– Поїхали! – вигукнув дiвочим голосом опришок у гуцульському капелюсi.

Кiлька людей пiдскочили до паркану. Клоун iз червоним носом i клоун у червоно-зелено-синiй перуцi склали руки замком i пiдставили їх пiд ноги дуже вусатому мексиканцю. Той зачепився за верхнiй край бетонного паркану, обережно пiдтягнувся, швидко зазирнув по той бiк, одразу опустив голову i втиснув у плечi. Нi, не стрiляють. Блякiв чомусь не видно. Дуже вусатий мексиканець зiстрибнув з рук клоунiв, при цьому лiвий вус задерся в польотi, вiдклеївся й зачепився за плече мексиканця.

– На два метри лiвiше, – сказав одновусий мексиканець.

Два клоуни пройшли лiворуч уздовж стiни.

– Тут, – зупинив їх мексиканець.

Вiн вiдчув, що лiвого вуса нема, опустив погляд i струсив шматок чорної синтетичної шерстi з плеча на землю, тодi відiрвав i правий вус. Клоуни, один iз червоним носом завбiльшки з кулак, iнший у червоно-зелено-синiй кучерявiй перуцi, знов склали руки в замок i присiли, щоб колишнiй мексиканець пiднявся. Гумовий американський президент Нiксон великою волохатою рукою подав колишньому мексиканцевi тонкий трос. Через тридцять секунд: