– Давай.

Клоуни опустили екс-мексиканця, той вiдступив вiд бетонного паркану.

– Добре закрiпив? – засумнiвався слонопотам, беручись у ряду з iншими за шорсткий трос.

– Вiн же промальп! – пробасив бородатий зайчик.

– Хто-хто? – озирнувся слонопотам.

– Промисловий альпiнiст, – пояснив зайчик. – Висотник. Це його життя, надiйне крiплення.

Верхня половина обличчя зайчика, стиснена дитячою маскою, була значно вужча за нижню – з лапатою бородою на вгодованiй пицi. Зайчик дивився на слонопотама крiзь маленькi чорнi прорiзи та шкiрив зуби з-пiд розкудланої, хоч i короткої бороди.

Тим часом високий гумовий Нiксон ручищами з могутнiми передплiччями розмотував трос далi, щоб бiльше людей вхопилися за нього. Чому Нiксон серед повстанцiв, запитав себе слонопотам. Мабуть, маски поширенi, вiдповiв собi вiн. Iндiанцi, шерифи, козаки, розбiйники, американськi президенти, джеки-рiзники, опришки, кармалюки бралися за розмотаний трос, натягуючи його. Кiнець троса був закрiплений екс-мексиканцем по той бiк бетонного паркану за залiзний виступ на стовпi опори, на метр вкопаної у землю.

– Натягуємо! – гукнув гумовий Нiксон, i повстанцi потягли трос.

Слонопотам дуже боявся того, що вони збираються робити. Але перед слонопотамом у лiнiї людей, що тягли трос, стояла його пекельна сатана, її рiжки по черзi миготiли червоним, i слонопотам не мiг собi дозволити вийти зi строю.

– Р-раз! – гукнув Нiксон.

– Р-раз, – пробасував позаду бородатий зайчик.

– Р-раз, – почув слонопотам дiвочий голос опришка.

– Р-раз! – крикнула, блимаючи рiжками, пекельна сатана попереду слонопотама.

– Р-раз! – крикнув i сам слонопотам.

– Р-раз! Р-раз! Р-раз! Р-раз! – гукали повстанцi, щоразу натягуючи трос сильнiше, ще сильнiше, а стiна не пiддавалась; і повстанцi увiйшли в ритм, вони тягнули ще, i ще, й невдовзi стовп вивернувся з землi, набалдашником догори. Двi бетоннi секцiї навколо стовпа глухо гупнули об землю. Слонопотам вiдчув, як на його обличчя посипалися з неба часточки ґрунту, пiдкинутi вгору при падiннi стовпа.

– Ура! – гукнув слоноптам i пiдняв лiвою рукою хобот над спiтнiлим обличчям, правою витираючи з обличчя рукавом землю.

– Понеслась! – пробасив бородатий зайчик, вириваючись уперед повз слонопотама.

Карнавальнi повстанцi рушили в отвiр. Двадцять перше столiття, подумав слонопотам. А тактика нагадує середньовiчну облогу фортецi.

Тепер повстанцi перебували по обидва боки стiни. Однi могли штовхати плити, а iншi тягнути на себе. Справа пiшла швидше. Люди в масках, перуках i театральному одязi закрiпляли новi й новi троси. По той бiк можна було впиратись у стiни, стовпи й дерева. Слонопотам залiз мiж блiдо-цегляною облупленою стiною та верхньою частиною паркану, вперся мокрою спиною в холодний цегляний будинок, а ногами в черевиках-гiвнодавах у верхню частину бетонної плити – i став щосили штовхати. Поряд iз ним те саме робив гумовий Нiксон, напевно, з утричi бiльшою силою. З-пiд маски Нiксона виднiла кучерява шевелюра, мокра вiд поту. Через лiве плече слонопотама перехнябився хобот, ковзнувши по щоцi, слонопотам пiдняв його i тут – вони з Нiксоном уже сантиметрiв на десять вiдiпхнули ногами плиту, а по той бiк кiлька людей тягнули її за трос – спідлоба глянувши вгору, слонопотам побачив над собою видовжений чорний матовий цилiндр, який стирчав iз вiкна над ним. Серце слонопотама захололо, й попри напруження стегон вiн вiдчув, як яйця перетворюються на твердi дерев'янi кульки, й ледь повернувши обличчя, вiн прохрипiв крiзь натугу м'язiв до гумового Нiксона:

– Бляки.

Нiксон здригнувся i, не припиняючи тиснути ногами на плиту, спiдлоба глянув туди, куди показав поглядом слонопотам, а тодi, крiзь зусилля нiг i спини, коротко просмiявся:

– Преса.

Слонопотам iз Нiксоном востаннє натужилися, крекнули, й плита подалася, вони обоє зiстрибнули на землю й обоє вiдвернули обличчя, закривши руками – гухнуло, розкришився асфальт, пiднялася курява, i за плитою вони побачили п'ятьох людей, що працювали разом iз ними. Бородатий зайчик показав великого пальця і змотав трос. Слоноптам вiдхекався, узявся за груди, на пробу кашлянув. Не болiло. Тодi слонопотам задер голову i глянув на матовий видовжений цилiндр, який стирчав з вiкна.

Це було не дуло – телеоб'єктив. Напевно, цього вечора девелопери не платили блякам за охорону паркана. Можливо, не вiрили в протидiю мешканцiв сламiв, очiкували самих лише слiв. Або якраз хотiли спровокувати, дозволити арникам забагато, щоб мати виправдання для своїх наступних дiй. Блеквотери так i не прийшли, зате в анонсований час, о дев'ятнадцятiй, коли акцiя була в розпалi, з'явились оператори та фотографи вiльної преси. Всi вони зайняли об'єктивну позицiю по той бiк стiни. Лише Наомi, з червоно-чорною банданою на павутинно-тонкому волоссi, зайняла зi своєю камерою заангажовану позицiю серед протестувальникiв. Наомi переходила вiд однiєї групи до iншої, заходила i з боку тросiв, i з того боку, де штовхали, кiлька разiв клала свою маленьку камеру в сумку на талiї й сама допомагала протестувальникам, що для вiльної преси неприпустимо.

По ходу акцiї прибували новi й новi арники, тепер уже й старшi, бiльшiсть iшли без жодних карнавальних аксесуарiв прямо з роботи i бралися до справи разом iз молодими. Паркан уже був щербатий, як зуби давнього бомжа в червонiй зонi, а новi плити падали дедалi частiше. Люди бiгали вiд групки бiля однiєї плити, що лишалася, до iншої, й кiлькасоткiлограмовi бетоннi прямокутники гупали тут i там. Гухх! Гухх! Гухх! По периметру кожної плити, що падала, здiймалися прямокутні хмарки сухої пилюки. Залишки старого асфальту трощились i здималися складками. Тільки б нiкого не придавило бетоном, думав слонопотам. Але попри видимий хаос i вiдсутнiсть будь-якої технiки безпеки, жоден арник не потрапив пiд плиту. Тепер частина масок злетiла, частину зняли розпашiлi люди, й було видно, що пiд час хаотичних перебiжок iз групи в групу русявi з Кожум'як змiшалися зi смаглявими з вiдселених кварталiв, i нiхто на це тепер не зважає, бо всi захопленi спiльною справою. Я теж зняв протигаза, бо пiд гумовою маскою навiть волосся змокрiло, i солона волога текла по чолi, заливаючи очі їдким.

Старшi, солiднiшi мешканцi району зайшли на той бiк колишнього паркану й давали коментарi вiльнiй пресi. Картинкою преса була задоволена, вона навмисне ставила лiтнього «обуреного мешканця» на тлi плити, яку саме довалювали молодi.

Я бачив Улугбека. Той швидкою на свiй вiк ходою рухався вiд групки до групки й допомагав валити окремi плити, що лишалися стояти. Молодi люди втомились i бачили, що основну роботу зроблено, тож доламували паркан ліниво. Шiстдесятилiтнiй узбек устигав тепер за молодими. До нього двiчi або тричi пробували пiдiйти представники вiльної преси, що вже злiзли з вiкон i, кликанi професiйним обов'язком, наважились наблизитися до арникiв попри вiдсутнiсть стiни між ними і собою. Улугбек щоразу кидав те, що робив, i переходив до iншої групки. Вiн, хоч i старий та шанований у районi, уникав камер. Як потiм пояснив сам Улугбек, не варто зайвий раз нагадувати мешканцям зелених зон, що в сламах є й «iнородцi», хай навiть сам Улугбек живе тут понад два десятки рокiв.

Зате Валера, знявши гумову маску Нiксона, говорив на камеру. Не чекаючи вказiвок оператора, Валера став так, що за його спиною зараз мали впасти в кадрi три бетоннi плити, здiйнявши гуркiт i пилюку. Якби вiн знав, що в зеленiй зонi через це iнтерв'ю його назвуть одним iз лiдерiв. Якби Валера знав, наскiльки це iнтерв'ю важливе в його життi. I якби знав я, щоби продумати своє рiшення заздалегiдь. Хоча що б я придумав?

Валера говорив, зважуючи кожне слово, без своїх проковтнутих матюкiв. Масивна кучерява голова, спiтнiле обличчя з великими вусами, спокiйно-iронiчнi, примруженi вiд поту й пилюки карi очi:

– Ми назвали акцiю повстанським карнавалом. Карнавал: цим ми показуємо, що акцiя вiдносно символiчна. Поки що! – Валера пiдняв у бiк камери вказiвний палець. – А що значить слово повстанський, ви розумiєте самi. Якщо мешканцям червоної зони доведеться перейти вiд символiчного до реального спротиву – хто їх до цього спровокує? – вiн зробив паузу, бо позаду впала, глухо гупнувши, плита. – Звичайно, забудовникам важко вiдмовитись вiд ласого шматка. Але на цiй землi давно живуть люди. Й вони – ми – вже сьогоднi даємо забудовникам зрозумiти: їм буде дешевше вiдмовитись вiд будiвництва зразу. Це рентабельнiше, нiж боротись iз суспiльством.