Молодий сапер-сикх притулився щокою до бруду й думав про обличчя цариці Савської, про текстуру її шкіри. Ця ріка намагалася поглинути його, і лише пристрасть не давала хлопцеві замерзнути. Він зняв би з її волосся вуаль. Він поклав би руку їй на шию під оливковою блузою. Йому було важко і сумно, як і мудрому цареві та винуватій цариці, котрих він бачив в Ареццо два тижні тому.

Він повис над водою, застрягши руками у намуленому березі. Моральна стійкість — дуже тонка матерія — покинула їх, не витримавши цих жахливих днів та ночей, і залишилася тільки в книжках і на розмальованих стінах. Хто на церковній фресці був оповитий більшим сумом? Хлопець нахилився, щоби притулитися до тендітної шиї цариці й відпочити. Він закохався в її смиренні очі. Це жінка, здатна колись осягнути священність мостів.

Уночі, коли хлопець лежав у похідному таборі, його руки рухалися двома арміями в атаці. І не було жодної надії на якесь розв'язання чи перемогу, окрім тимчасового пакту між ним і намальованою царицею, котра дуже скоро забуде його, бо ніколи не звертала на нього особливої уваги чи знала його, сикха, котрий подолав угору половину мокрої від дощу мотузяної драбини, щоб звести механізований міст для своєї армії. Але він запам’ятав її обличчя та її історію. За місяць, коли їхній батальйон дістався моря і всім вдалося пережити лихоліття, увійти до узбережного містечка Каттоліка, інженери розчистили смугу пляжу шириною в двадцять ярдів і можна було скупатися голяка, сикх зблизився з одним спеціалістом із Середньовіччя, той добре до нього ставився — розмовляв і навіть поділився м’ясними консервами, — і хлопець пообіцяв віддячити йому, показавши щось неймовірно цікаве.

Сапер вивів свій мотоцикл «Тріумф», зав’язав на руці багряну попереджувальну пов’язку, і вони поїхали назад, до вже звільнених містечок Урбіно й Анґ’ярі, вздовж відкритих для вітрів звивин гірського хребта, котрий справді був кістяком Італії, старий сидів позаду сикха і міцно обіймав його, аж поки вони не минули східні скелі й не завернули до Ареццо. Вночі на п’яцца не було військових, і сапер зупинився просто навпроти церкви. Він допоміг медієвісту злізти, підхопив його обладнання й зайшов досередини. Холод і темрява. Всеохоплива порожнеча, і лише гуркіт черевиків заповнює все довкола. Хлопець вдихнув аромат старого каменю і дерева. Запалив три освітлювальні патрони. Підвісив блок і люльку над нефом, а потім вистрілив цвяхом з прив'язаною до нього мотузкою у високий дерев’яний брус. Професор здивовано спостерігав за ним, час від часу пильно вдивляючись у високу темряву. Юний сапер обійшов ученого, зав’язав мотузку навколо талії і плечей чоловіка й приладнав на грудях іще один освітлювальний патрон.

Хлопець покинув його біля вівтаря, а сам збіг сходами, гупаючи черевиками, на другий поверх, де був інший кінець мотузки. Схопивши шворку, сикх зістрибнув з балкончика в темряву, а вчений злетів до купола і завис у повітрі за метр від стіни, вкритої фресками, коли ноги хлопця торкнулися підлоги, а освітлювальний патрон створював німб довкола його голови. Не випускаючи мотузки, хлопець пройшов трохи уперед, аж поки медієвіст не побачив перед собою фреску «Політ імператора Максенція»[26].

Минуло п’ять хвилин, і сапер опустив чоловіка на землю. Він запалив для себе ще один патрон і піднявся у синяву намальованого неба. Хлопець пам’ятав золото цих зірок відтоді, як розглядав їх у бінокль. Поглянувши вниз, він побачив, що вчений сидить на лавиці, виснажений. Тепер він дивувався не висоті церкви, а її глибині. Рідкісне відчуття. Порожня і темна безодня. Світло з його руки розповзається цівками. Хлопець підтягнувся ближче до обличчя своєї Цариці Смутку, і його коричнева рука ніжно торкнулася її грандіозної шиї.

Сикх напнув намет у глухому закутку саду, де, як гадала Хана, колись росла лаванда. Якось вона знайшла там сухе листя, розтерла його на порох і впізнала аромат. Часом після дощу там і досі пахло цим терпкуватим парфумом.

Спочатку він взагалі не навідувався до будинку. Часто минав його, вирушаючи розміновувати черговий заряд. Завжди дуже люб’язний. Вітався кивком голови. Хана дивиться, як він миється дощовою водою з миски, встановленому на сонячному годиннику. У саду є кран для поливання грядок, але зараз він геть сухий. Хана бачить хлопцеве коричневе тіло без сорочки, коли він хлюпає на себе водою, наче пташка крильми. Впродовж дня вона помічає лише його руки, бо він вдягає військову сорочку з коротким рукавом і завжди носить гвинтівку, хоча війна для них уже нібито закінчилася.

Часом він завмирає зі зброєю в різних позах — то наполовину опустить, то трохи підтримує ліктем, коли вона висить на плечі. Різко відвертається, коли здогадується, що Хана за ним спостерігає. Він іще не подолав свої страхи до кінця, обережно тупцяє навколо усього підозрілого, але відчуває, як вона оглядає цю місцевість, наче підбадьорюючи, що він таки впорається.

Його самовпевненість заспокоює Хану та й усіх у будинку, хоча Караваджо іноді буркає, що сапер постійно наспівує пісеньки з вестернів, які вивчив за три останні роки війни. Інший хлопець, на ім'я Гарді, котрий прийшов сюди під час грози, оселився ближче до міста. Проте іноді Хана бачить, як вони працюють удвох, як заходять разом до саду з тичками міношукачів у руках.

Пес прихилився до Караваджо. Молодий солдат грався з собакою і бігав уздовж дороги, але відмовлявся ділитися їжею, мовляв, пес мусить вчитися виживати самостійно. Якщо він знаходить якісь харчі, з’їдає їх сам. На цьому його привітність закінчується. Іноді хлопець спить на парапеті, звідки видно долину, і заповзає у намет, лише коли збирається на дощ.

Він зі свого боку бачить, як Караваджо блукає ночами. Двічі пускається за ним. Але за два дні чоловік зупиняє його і каже: «Не ходи за мною». Звичайно, солдат геть усе заперечує, але чоловік кладе руку на його брехливі уста і змушує замовкнути. Значить, Караваджо помічав, як той крадеться за ним. Зрештою, шпигування — просто одна зі звичок, здобута на війні. Інша звичка спонукає взяти гвинтівку і відкрити вогонь по мішенях. Час від часу юнак прицілюється до носа однієї зі статуй на віллі або до яструбів, які кружляють над долиною.

Він іще дуже юний. Кидається на їжу, наче вовк, потім так само рвучко встає і йде помити тарілку, дозволяє собі витрачати на обід лише півгодини.

Хана дивиться, як він працює у фруктовому саду і на порослому будяками городчику за будинком — обережно, не дбаючи про час, наче кіт. Деколи він сідає навпроти неї випити чашку чаю, і браслет на його зап’ясті легенько дзенькає, тоді вона помічає темноту його коричневої шкіри в тому місці.

Сапер ніколи не розповідає про небезпеку, яка супроводжує його роботу. Інколи Хана і Караваджо швидко виходять із будинку, почувши приглушений вибух, і щоразу серце дівчини стискається від страху. Вона біжить на вулицю чи кидається до вікна, помічаючи краєм ока Караваджо поруч себе, і вони вдвох дивляться на юного сапера, як він ліниво махає їм, навіть не відвертаючи голови від поля, порослого травою.

Якось Караваджо зайшов до бібліотеки і побачив хлопця під стелею навпроти тромплею[27] — лише Девід міг зайти до кімнати й оглянути її повністю, щоби переконатися, що він справді сам, — сапер перерізав помічений ним запобіжний дріт вибухового пристрою, майстерно захованого за шпалерами. Не відводячи очей від вибухівки, сикх вказав Караваджо пальцем на двері — як попередження про небезпеку.

Він постійно наспівує або свистить. «Що це за свист?» — запитав якось вночі англійський пацієнт, який ніколи не бачив нового мешканця. Хлопець співає сам собі, навіть коли лежить під парапетом і спостерігає за швидким плином хмар у небі.

Сапер завжди шумно заходить до вілли, яка здається порожньою. Він єдиний зберіг військову форму і щодня бездоганний виходить з намету — пряжка блищить, тюрбан симетрично обв’язаний навколо голови, черевики начищені й лунко гупають кам’яною та дерев’яною підлогою в будинку. Коли міношукач знаходить десятицентову монетку, хлопець забуває про небезпеки своєї роботи і гучно сміється. Здається, що він підсвідомо милується своїм тілом, своєю стрункістю, навіть коли нахиляється підняти скибку хліба, погладжує траву кісточками пальців, неуважно крутить гвинтівку, ніби велетенську булаву, чи йде до села на зустріч з іншими саперами.