Це трапилося під час його другого року навчання, коли він допомагав у великій клініці при університеті. Йому навіть не треба було постійно перебувати в надрах тієї лікарні поруч із відбракованими представниками людства; він допомагав у вільний час. Згодом ми з батьком дізналися, що в Еріка були проблеми, про які він нам не розповідав. Він покохав дівчину, але ця історія погано закінчилася — урешті-решт вона сказала, що не кохає його, і втекла до іншого. Якийсь час Еріка мучили особливо сильні мігрені й заважали йому навчатися. Як через це, так і через невдачу з дівчиною, він неофіційно влаштувався в лікарню неподалік від університету, де допомагав медсестрам під час нічних змін і скнів над своїми книжками в темряві палат, доки довкола стогнали й кашляли старі, молоді й хворі.

Так він робив і тієї ночі, коли трапився неприємний випадок. У палаті, де він допомагав, тримали немовлят і маленьких дітей, які були настільки скаліченими, що за стінами лікарні на них у будь-якому разі чекала смерть, хоча ніхто не розраховував, що навіть за наявності належної допомоги вони протягнуть набагато довше. Про всі тодішні події ми дізналися з листа медсестри, яка товаришувала з моїм братом, і з тону листа стало зрозуміло, що, на її думку, не дозволяти деяким із тих дітей померти було несправедливо; вочевидь, вони просто слугували експонатами, яких лікарі та консультанти демонстрували студентам.

Стояла спекотна, задушлива липнева ніч, а Ерік сидів у цьому мерзенному місці поряд із лікарняною котельнею та складськими приміщеннями. У нього цілий день боліла голова, і коли він потрапив до палати, його почала мучити жахлива мігрень. Система вентиляції вже протягом кількох тижнів працювала абияк, і попри те, що техніки намагалися її полагодити, тієї ночі було спекотно й парко, а за таких умов Ерікові мігрені завжди посилювалися. Приблизно за годину хтось мав його змінити, інакше, гадаю, навіть Ерік визнав би поразку, повернувся б до свого гуртожитку і вклався б у ліжко. Натомість він обходив палату, міняв пелюшки, заспокоював немовлят, які невпинно пхикали, робив перев’язки, ставив крапельниці і т. д., у той час як у нього самого розколювалась голова, а перед очима танцювали вогні та іскри.

Дитина, про яку він піклувався, коли це трапилося, була, так би мовити, овочем. Окрім решти вад вона страждала на абсолютне нетримання, не здатна була видавати жодних звуків, окрім булькання, не могла належним чином контролювати свої м’язи — навіть шию їй необхідно було підтримувати за допомогою спеціальної скоби, — а її голову накривала металева пластина, оскільки кістки черепа так і не зрослися й навіть шкіра над мозком була тонкою, мов папір.

Що кілька годин її необхідно було годувати особливою сумішшю. Ерік саме це й робив, коли помітив, що дитина поводиться дещо тихіше, ніж зазвичай, тобто просто безвільно сидить на своєму стільці, втупившись поглядом перед собою, ледве дихає, очі затуманені, а на її звично байдужому обличчі застигла майже блаженна усмішка. Схоже, дитина виявилась неспроможною харчуватись, хоча здебільшого це була одна з небагатьох діяльностей, яка їй подобалася і до якої вона навіть могла долучитись. Ерік був терплячим і довго тримав ложку перед розфокусованими очима дитяти; він підніс її дитині до губ, очікуючи, що та, як зазвичай, висолопить язика або ж спробує нахилитися й узяти ложку до рота, проте тієї ночі вона просто сиділа, не булькотіла, не хитала головою, не совалась, не вимахувала руками й не закочувала очі, а лишень незмінно дивилася перед собою з дивним виразом на обличчі, який можна було помилково сприйняти за вияв радості.

Ерік не здавався й підсів ближче, намагаючись не зважати на давкий біль, попри те що мігрень поступово посилювалась. Він заговорив до дитини лагідним голосом, у відповідь на що вона, як правило, починала крутити очима й розвертала голову до джерела звуку, однак цього разу геть ніяк не зреагувала. Ерік звірився з аркушем паперу, що висів біля стільця, щоб дізнатися, чи не давали дитині якихось додаткових ліків, але все було як завжди. Він підсунувся до дитини ще ближче й продовжив ласкаво її припрошувати, водячи в неї під носом ложкою й докладаючи всіх можливих зусиль, щоб приборкати хвилі болю, які перекочувались у його голові.

Аж раптом щось впало йому в око — немовби якесь ворушіння, заледве помітне на поголеному черепі усміхненої дитини. Що б то не було, воно здалося йому крихітним і повільним. Ерік кліпнув очима і струснув головою, намагаючись бодай у такий спосіб загасити тремкі спалахи мігрені. Усе ще тримаючи ложку з кашею в руці, він звівся на ноги. Нахилившись до черепа дитини ближче, Ерік придивився до її голови уважніше. Нічого не побачивши, він оглянув краї металевої шапочки й начебто помітив під нею щось дивне, а тому легко зняв її з голови дитини й зазирнув усередину, щоб перевірити, чи все там гаразд.

Працівник котельні почув крики Еріка й увірвався в палату, вимахуючи великим гайковим ключем; він знайшов Еріка в кутку, де той, затиснувши голову між колін, напівсидячи-напівлежачи, скорчився в позі ембріона на кахляній підлозі й верещав не своїм голосом. Перевернутий стілець із прив’язаною до нього дитиною, що й досі усміхалася, лежав за кілька ярдів від мого брата.

Чоловік потрусив Еріка за плечі, однак той ніяк не зреагував. Тоді він поглянув на дитину на стільці й рушив до неї, імовірно, збираючись поставити стілець як належить; зробивши кілька кроків уперед, він помчав до дверей, але зблював, так і не встигши добігти до виходу. Медсестра з горішнього поверху, зайшовши подивитися, з приводу чого тут зчинили такий ґвалт, натрапила на працівника котельні в коридорі, де той досі боровся зі спазмами нудоти. До того часу Ерік уже припинив кричати й затих. Дитина все ще усміхалася.

Медсестра підняла стілець. Не знаю, чи ковтала вона блювоту, яка підступала їй до горла, і чи паморочилось їй у голові, а чи, можливо, їй доводилося бачити й страшніші речі й вона просто поставилася до цього як до проблеми, яку необхідно було вирішити, але врешті-решт вона все залагодила, покликала по телефону на допомогу й рішуче підняла Еріка з кутка. Медсестра всадовила його на стілець, накрила голову дитини рушником і заспокоїла працівника котельні. Вона ж дістала з черепа усміхненої дитини ложку. Ймовірно, Ерік запхав її туди, вирішивши в першу мить безумства вичерпати те, що побачив усередині.

Вочевидь, під час попередніх перебоїв у роботі вентиляційної системи в палаті завелися мухи. Вони пролізли під іржостійку сталеву шапочку й відклали під нею яйця. Піднявши металеву пластину й відчуваючи завислий над ним тягар людських страждань, а також потужний тиск задушливого, спекотного й темного міста довкола, Ерік, у якого розколювався від болю череп, побачив перед собою клубок жирних личинок, що, повільно звиваючись і плаваючи в суміші своїх травних соків, пожирали мозок дитини.

Власне, здавалося, що за якийсь час Ерік очуняв. Йому вкололи заспокійливі препарати, дві доби він пролежав у лікарні як пацієнт, а після того кілька днів відпочивав у своїй кімнаті гуртожитку. За тиждень він повернувся до навчання й почав відвідувати заняття, як і завжди. Лише кільком людям було відомо, що щось трапилося, і вони зауважили, що Ерік став поводитися тихіше, — ото й усе. Ми ж із батьком знали лише те, що через мігрень він був змушений ненадовго облишити навчання.

Згодом до нас дійшли чутки про те, що Ерік почав пиячити, пропускати свої заняття, з’являтися на чужих, кричати вві сні й будити своїх сусідів на поверху, вживати наркотики, не приходити на іспити й практикуми… Урешті-решт йому запропонували взяти академвідпустку до наступного навчального року, оскільки він надто багато пропустив. Ерік зустрів цю пропозицію в штики; він склав усі свої книжки на купу в коридорі перед кімнатою свого наукового керівника й підпалив їх. На щастя, його не засудили; університетське керівництво подивилося на дим і незначні пошкодження древніх дерев’яних панелей крізь пальці, й Ерік повернувся на острів.