Час – дивна річ, і ми ніколи не звикнемо до нього.

Задовго до того, як з’явилися металеві інструменти, люди зробили багато речей із різних видів каменю. Після сотні тисяч або навіть мільйонів років, проведених у пошуках цінних великих і малих каменів, люди стали дуже вправно розбиратися в них.

Тож з часом допитливіші люди помітили, що деякі камені блищать або сяють, коли на них падає сонячне світло. Можливо, вони помітили, як вони світяться під водою на мілководді або у вигляді блискучих смуг на скелях і валунах. Деякі блискучі камінці в річках могли були маленькими крупинками золота, і експерименти показали, що за допомогою двох жорстких камінців цьому новому матеріалу можна надати різної форми.

Перші предмети із золота, можливо, були виготовлені багато тисяч років тому. І це не були знаряддя праці. Ці ранні золоті предмети, можливо, вважалися свого роду прикрасами або талісманами.

Мідь – іще один метал, який у природі трапляється у грудках. Її форму, як і форму золота, легко змінити, навіть легше, якщо розжарити її на дуже гарячому вогні. Мабуть, іноді люди ненавмисне роняли у вогнища, на яких готували їжу, шматки міді і спостережлива людина помітила, як вогонь зробив мідь м’якою, наче масло.

Тут уже найцікавіше. Окрім того що мідь можна знайти в грудках, вона може бути яскраво-синіми або зеленими смугами посеред скель. Такі камені були красивими, на них неможливо було не звернути увагу, тож, скоріш за все, люди підбирали їх і відносили додому. Ці камені потім потрапляли у вогнища або гончарні печі: або випадково, або під час експериментування. Якщо вогнище було досить гарячим, із цих дивних синьо-зелених каменів витікала розплавлена мідь. Уяви собі, наскільки захопливо і незабутньо було б побачити це вперше!

Люди завжди були спостережливими і допитливими, тож, імовірно, це відкриття робилося не раз, у різних місцях, протягом тисяч років історії нашого світу. Ми знаємо напевно, що жителі східної частини Середземномор’я (сучасна Туреччина) виготовляли мідні інструменти сім або, можливо, навіть вісім тисяч років тому. Інші народи теж навчилися робити це. На території сучасної Болгарії мідні інструменти виготовляли ще шість тисяч років тому, а на землях сучасного Пакистану – п’ять тисяч років тому.

Знаєш що? Небо не синє. Принаймні, в небі немає ні синього матеріалу, ні синього пігменту. Це зоровий обман. Угорі і навколо нас – безліч газів, наприклад кисень, азот, вуглекислий газ. Є також пил, водяна пара, спори і навіть крихітні повітряні живі організми.

Потрапляючи на щось, сонячне світло відбивається. Такі великі об’єкти, як Місяць, відбивають світло дуже добре. Місячний пил темний, але його здатність відбивати світло така висока, що Місяць яскраво світиться в нічному небі. А крихітні молекули газу занадто малі, щоб виконувати функцію дзеркала. Замість того вони поглинають світло, а потім самі випромінюють його у випадкових напрямах. Тобто кожна молекула повітря – це мініатюрне мерехтливе джерело світла.

Уяви собі на хвилину, що світло перетворилося на звук. Сонячне світло виявиться не лише однією нотою певної висоти, яку грають на одному інструменті, а величезним оркестром, який грає всі мислимі мелодії у всіх тональностях і на різній гучності! Ми бачимо дещо з цієї музики. Наші очі сприймають світлові хвилі різної довжини як кольори: фіолетовий, синій, зелений, жовтий, помаранчевий, червоний і синій.

Молекули повітря дуже легко поглинають синє світло і так само легко випромінюють його. Ось чому синє світло розсіюється по всьому небу і ми бачимо його зусібіч. Куди б ми не дивилися, ми бачимо лише синє світло. Тому все небо здається синім.

Інші кольори не настільки легко розсіюються атмосферою Землі і потрапляють до нас більш-менш прямою лінією. Ніколи не дивись просто на Сонце, тому що всі кольори, які містяться в його світлі (окрім небесно-синього) одночасно ударять тобі в очі. Така кількість світла може завдати шкоди твоєму зору.

Якби в атмосфері Марса було більше газу, то й там небо було б блакитним. Але там недостатньо газу для створення розсіювального ефекту. Якби ти опинився на поверхні Марса і поглянув угору, то побачив би біле небо (через пряме сонячне світло), трохи забарвлене бежевим пилом.

Неподалік полюсів Сонце ближче до горизонту, і сонячне світло, щоб досягнути земної поверхні, має пройти більшу відстань крізь атмосферу. Тут небо особливо блакитне.

Ти знаєш, як можна розчинити цукор у воді? Усі маленькі шматочки, з яких складаються цукрові гранули, відокремлюються один від одного і розпливаються врізнобіч. Ці маленькі шматочки називаються молекулами, і вони настільки малі, що їх неможливо побачити. Ось чому здається, ніби гранули просто зникають!

Ну, те саме можна зробити з бульбашками газу. Але щоб змусити бульбашки розчинятися, треба їх дуже сильно стиснути. Ось чому, відкриваючи шипучий напій, ти чуєш шипіння – у пляшці послаблюється тиск.

А що ж відбувається далі? Усі ці розчинені у рідині молекули знову збиваються разом і знову утворюють бульбашки. Якщо ти одним духом вип’єш щойно відкриту пляшку, то у твоєму шлунку з’явиться багато бульбашок і в тебе може початися сильна відрижка.

Я граю в гольф, і він дуже відрізняється від інших видів спорту. Це індивідуальний вид спорту, і в ньому багато психологічних перешкод. В індивідуальному турнірі треба настільки зосереджуватися на тому, що робиш, що ти майже нічого не чуєш, – і вболівальники зазвичай це добре знають і поважають. Якщо навколо тебе великий шумний натовп, це зазвичай означає, що ти добре граєш, тому ти не повинен скаржитися.

У командних змаганнях, типу Кубок Райдера, натовп може бути величезним, і іноді вболівальники поводяться, як на футбольних матчах: розмовляють, співають і кричать. Такі вболівальники стимулюють тебе до гарної гри і додають адреналіну. Немає нічого кращого, ніж чути, як люди скандують твоє ім’я. Але вболівальники можуть і дуже дратувати – коли це вболівальники суперника: іноді вони поводяться не зовсім по-доброму, от тоді вже важче зосередитися. Ти не можеш сприймати викрики на свій рахунок, тобі просто потрібно спробувати заблокувати натовп або підживлюватися ним і намагатися грати ще краще.

Найкращий спосіб зосередитися – забути про все, що відбувається навколо тебе. Просто подумай про наступний кадр. Тобі просто треба навчитися довіряти вболівальникам і сподіватися, що ніхто не кричатиме, коли ти заносиш клюшку для удару або збираєшся загнати м’яча до лунки.

Я вважаю: що більше у тебе досвіду гри при великому натовпі, то легше зосередитися. До вигуків і галасу вболівальників можна звикнути. Тим більше, саме через цих людей, заради виступів у таких умовах ми протягом багатьох років тренуємося, підвищуючи свою майстерність. Якщо ми хочемо бути кращими, ми повинні хотіти, щоб натовп дивився, як ми граємо, і стимулював нас, – це ознака того, що ми граємо добре і в нас є шанс на перемогу в турнірі.

Більше, ніж ти можеш собі уявити. Для початку згадай, які вони на вигляд. І у мавп, і у курчат є передня частина тіла (голова з двома очима, рот, мозок, і так далі), задня частина (анус і хвіст), дві ноги (в тому числі і коліна, і пальці), а також дві «руки». Курці, з ідеї, треба літати, тому її «руки» мають трохи інший вигляд – їх і назвали по-іншому, «крила». Але якщо за вечерею ти розглянеш крило смаженого курчати, то побачиш ті самі основні кістки, що і в твоїй руці або в руці мавпи.