Схоже, ми неправильно порахували. Чи помилилися ми, коли сказали, що у кожного є двоє батьків? Ні, це, безумовно, правильно. Може, не в кожного є четверо бабусь і дідусів? Ну, начебто так, але в декого вони спільні. У цьому й річ. Двоюрідні брати і сестри іноді одружуються. У їхніх дітей четверо бабусь і дідусів, але замість восьми прабабусь і прадідусів – лише шість (двоє з них – спільні).

Шлюби двоюрідних братів і сестер скорочують кількість предків у наших розрахунках. І, хоча такі шлюби не дуже поширені, так само і в далеких родичів, які одружуються, – предки спільні. Це і є розгадка загадки величезних цифр, які вийшли в нас, – усі ми брати і сестри.

У часи Юлія Цезаря на Землі жило лише кілька мільйонів людей, і всі ми, всі сім мільярдів сучасних людей, походимо від них. Ми всі справді пов’язані між собою. Кожен сучасний шлюб – це союз більш-менш далеких родичів, у яких іще до появи власних дітей є безліч спільних предків.

Так само можна довести, що наші родичі – не лише всі люди, а й усі тварини і рослини. Ти – двоюрідний брат моєї собаки, і салату, що був у тебе на обід, і птаха, який пролітає повз твої вікна.

У нас із тобою і в них спільні предки. Проте це вже зовсім інша історія.

Кухарі збирають ідеї звідусіль: зі старих кухарських книг, від сім’ї, друзів та інших кухарів. Але я переважно отримую натхнення на ринках.

Я обожнюю відвідувати ринки рано-вранці, коли вони тільки відкриваються. Овочі, риба і м’ясо найсвіжіші, і мені вдається побачити деяких колег кухарів, які торгуються за продукти для своїх ресторанів. Найкраще в цьому – витратити кілька хвилин на розмову з людьми, які виростили і привезли сюди товар. Вони справді захоплені своєю справою, пропонують якісну їжу, натуральну й органічну, вирощену без шкоди для навколишнього середовища.

Купивши сезонні продукти, я починаю роздумувати над рецептами – і над приправами, які допоможуть максимально розкрити і доповнити смак страв.

У кожної пори року – свої продукти, які навіюють мені спогади про деякі перевірені старі рецепти і надихають на створення нових.

У холодні зимові місяці немає нічого кращого, ніж наваристе рагу. Морква, пастернак, селера, кабачки, ріпа й картопля – чудова основа для цієї гарячої зимової страви.

Весна – сезон спаржі, поява цього овоча завжди змушує мене посміхнутися та стимулює новий сплеск активності на кухні. Я обожнюю смажений хвіст омара з британською спаржею, сморчками, лимоном і ванільним соусом!

Літо – сезон ягід. Одна з моїх улюблених справ – лимонний пиріг зі свіжими літніми ягодами; гострота лимона пом’якшується солодкістю фруктів. Смакота!

Груші достигають в осінні місяці, і я вже не можу дочекатися, щоб приготувати грушевий тарт татен. Аніс, кардамон і кориця оживлять грушу, до того ж це легкий десерт для особливих свят.

Дуже важливо готувати із задоволенням. Щоб створювати нові страви, експериментуй із різними смаками. Ти ніколи не знаєш, у яку смачну і цікаву кулінарну пригоду можеш потрапити!

Першу людину, яка зрозуміла, що всі сніжинки різні, звали Вілсон Бентлі. Він народився 1865 року і виріс у штаті Вермонт, США, де зими дуже холодні і сніжні. До речі, у США щороку випадає більше снігу, ніж будь-де у світі, в тому числі в Антарктиді.

Крім того, Бентлі жив у дуже холодному фермерському будинку, настільки холодному, що він з’ясував: він може зловити сніжинки на дошку і занести їх у дім, щоб роздивитися, і вони не тануть.

У мами Вільсона був старий мікроскоп, і одного прекрасного дня п’ятнадцятирічний хлопець вирішив подивитися крізь нього на сніжинки. Побачене вразило його. Кожна сніжинка була гарним шестигранником, але всі вони булі різні.

Вілсон Бентлі хотів, щоб усі побачили, наскільки красиві сніжинки, але навіть у його холодному будинку вони колись усе ж таки танули. Тоді в нього виникла ідея. Вілсон переконав батька дати йому сто доларів (велика сума у ті дні, майже півтори тисячі фунтів у наш час) на камеру і спеціальне кріплення, щоб можна було фотографувати через мікроскоп. Не всі в ті часи знали, як це зробити, і в 1885 році Вілсон став першою людиною, яка сфотографувала сніжинку.

Він фотографував сніжинки все своє життя й уславився як «Сніжинка» Бентлі. Врешті-решт він зробив 5,381 фотографію сніжинок, і серед них не було однакових. А влітку, коли снігу немає, Вілсон фотографував посмішки красивих дівчат. Він помер 1931 року від застуди, яку підхопив, фотографуючи під час завірюхи чергову сніжинку для своєї колекції.

Але чи він мав рацію, коли стверджував, що всі сніжинки різні?

Кожна сніжинка – це крихітний кристал льоду в хмарі, який росте, крутячись і падаючи на Землю. Його форма багато від чого залежить, в тому числі і від того, наскільки холодне і вологе повітря в тому місці, де перебуває сніжинка в кожен момент свого життя. Тож шанси, що дві сніжинки можуть крутитися і падати однаково, невеликі.

Але за весь час існування світу випало багато сніжинок. У літрі снігу – аж мільйон сніжинок, тож за весь час існування світу їх могло випасти нонільйон! Це величезне число. Щоб ти краще зрозумів, наскільки величезне, скажу, що коли вкрити всю планету нонільйоном п’ятифунтових банкнот, гора з них по всьому світу буде 55,620 кілометрів завтовшки.

Тож чи можуть дві сніжинки бути однаковими? Правда в тому, що ми ніколи не зможемо точно сказати, тому що ніхто не може перевірити всі сніжинки. Але математики підрахували, що з нонільйона сніжинок лише дві, можливо, здавалися б однаковими під мікроскопом «Сніжинки» Бентлі. Але при значному збільшенні можна було б побачити і в них певні відмінності.

Проблема з часом полягає в тому, що він перекручується – і не завжди так, як хотілося б. Годинник каже одне, а наш розум – інше. Якщо я попрошу тебе заплющити очі і вгадати, не рахуючи, коли мине дві хвилини, тобі це скоро набридне. Час здаватиметься дуже довгим. Але якщо ти дивишся цікавезний серіал, ті самі дві хвилини минають дуже швидко.

Чи було в тебе колись відчуття, що урок ось-ось закінчиться, а, щойно поглянувши на годинник, ти розумів, що не минуло й половини? Так часто буває, коли тобі нудно і хочеться, щоб час минав швидше. Коли тобі нудно, ти звертаєш увагу на сам час. Ти помічаєш кожну болюче довгу хвилину. Але коли ти граєш у свою улюблену гру, все зовсім інакше. Ти настільки захоплений, що останнє, що робиш, – це зосереджуєшся на самому часі. Тобі занадто весело для цього. Коли ти розважаєшся, час минає швидше. Згадай останню годину перед сном. Час наче зникає.

Причина того, що час повільно минає, навіть якщо ти хочеш, щоб він ішов швидше, полягає в тому, як мозок рахує час. Ніхто не знає точно, як це робиться, тому що, попри те що в нас є очі, щоб бачити, і вуха, щоб чути, у нас немає ніякої особливої частини тіла, яка лише вимірювала б час. Проте ми на диво добре вгадуємо, коли минає одна хвилина. Ти й сам можеш спробувати це вдома. Попроси когось перевірити тебе, але жодного обману!

Одна з теорій про те, як мозок стежить за часом, полягає в тому, що він рахує свої власні імпульси, які використовує для виконання інших завдань. Наш мозок дуже активний, навіть коли нам нудно і ми думаємо, що нічого не робимо. Вчені вважають, що, коли нам нудно і ми звертаємо увагу на час, ці імпульси присорюються. Розум підраховує ці імпульси, і ми думаємо, що минуло більше часу, ніж насправді. Іншими словами, урок, який тобі не подобається, досі триває. Час сповільнився, хоча ти хотів би, що він ішов швидше.

Наш розум робить з часом дивні речі. Коли ти проводиш день справді нудно, нічого не роблячи, наприклад коли хворієш, час минає повільно. Але потім, коли ти згадуєш тижні хвороби, здається, ніби вони минули швидко. Причиною є те, що ти не робив нічого нового протягом цього часу, тому він не займає багато місця у твоїй пам’яті і здається коротким, коли ти про нього згадуєш.