Якби пінгвіни могли дістатися півночі, вони зустріли б там стаї дуже схожих на них чорно-білих птахів – гагарок. Гагарки, на відміну від пінгвінів, уміють літати. Це, до речі, ще одна причина, з якої пінгвіни не мігрують на північ, в Арктику, – вони не зможуть полетіти від білих ведмедів і песців, які влітку полюють там на перелітних птахів.

В Антарктиді пінгвінам не доводиться турбуватися про те, що на них нападуть, коли вони гніздяться. Тут немає наземних хижаків, оскільки жоден із їхніх предків не зміг переплисти бурхливі холодні моря, щоб потрапити сюди. Деякі групи птахів, від яких походять пінгвіни, втратили здатність літати – тому що не треба було тікати від хижаків. Крила у пінгвінів коротенькі. Пінгвіни використовують їх як ласти, щоб пересуватися під водою.

Мені пощастило спостерігати за тим, як плавають пінгвіни, зверху, коли знімала їх на камеру з вертольота. Саме тоді я зрозуміла, що пінгвіни все ж таки можуть літати, принаймні по морю. Це було одне з найкрасивіших видовищ у моєму житті. Все одно, що дивитися підводний балет.

Усі уявляють собі пінгвінів незграбними, але коли бачиш, наскільки граційно вони плавають у цих холодних південних морях, розумієш: саме це їхнє природне середовище!

Ну, це складне запитання. Очевидно, найсильнішою можна назвати ту тварину, яка піднімає найбільшу вагу, – і це, ймовірно, буде слон. Азіатські слони піднімають хоботами 300 кг. Але якщо ви обмотаєте шкіряну мотузку навколо колоди і змусите слона взяти її, він зможе підняти цілих 500 кг, що становить половину ваги маленького автомобіля. Здається, це багато, але порівняно з вагою слона це зовсім трохи. Це все одно, що я візьму дев’ять пакетів цукру, – я можу легко зробити це однією рукою.

Тому, можливо, треба порівнювати силу м’язів із масою тіла.

Найсильніші у світі люди можуть підняти вагу, вдвічі більшу за свою власну. Вражає, але це ніщо порівняно з можливостями деяких тварин.

Самці горили дуже сильні й можуть підняти вантаж, у 10 разів більший за власну вагу, що робить їх у п’ять разів сильнішими, ніж людина!

Але по-справжньому сильні тварини на землі (якщо порівнювати з розміром) – це комахи. Мурахи-листорізи можуть піднімати шматочки листя, у 50 разів більші за власну вагу. Це все одно, що я підніму в повітря самку азіатського слона!

Проте це ще не все. Гнойовий жук може підняти щось, у 1141 раз більше за власну вагу, це те саме, що я підніму шість двоповерхових автобусів! Деякі мікроскопічні істоти можуть бути навіть сильнішими, але змусити їх підняти щось дуже важко.

Коли вперше летиш літаком, не можеш уявити, як така велика важка річ, повна людей і багажу, може літати. Важкі речі мали б перебувати на землі, і літаки у тому числі.

Але не слід турбуватися. Просто погляньте на птахів, які літають навколо. Вони досить важкі, але їм вдається залишатися у повітрі. І вони роблять це за допомогою дуже цікавих природних трюків.

Ви бачили, що з боків літака є дві довгі деталі, вони називаються – крила.

Якщо ви бували в літаку, то знаєте, що просто перед тим, як піднятися у повітря, пілот відводить літак до самого кінця дуже довгої дороги – злітно-посадкової смуги, – а потім розвертається і рухається по ній дуже швидко (для мене це найзахопливіша частина подорожі).

А ось як працює трюк із польотом. Літак рухається вперед, а повітря, крізь яке він рухається, проходить над крилами. Коли швидко біжиш вперед, можеш відчути на обличчі вітер – тут так само.

До речі, крила літака пласкі і трохи вигнуті. Через це повітря тече не тільки над, а й під крилами. Змінюючи напрямок, повітря штовхає крило вгору. Я не можу пояснити чому. Воно просто так робить.

Тож, доки літак рухається вперед, повітря штовхає крила вгору, і літак злітає.

Вас зацікавило, як літак може рухатися настільки швидко? За допомогою двигунів. Більшість сучасних літаків мають два або чотири двигуни, найчастіше так звані реактивні.

Реактивні двигуни працюють на рідкому паливі, наприклад гасі. Коли гас згоряє у двигуні, з нього виривається розжарений газовий струмінь, який або штовхає літак угору, або з тією ж метою обертає вентилятор. Ви, ймовірно, помітили, що реактивні двигуни неймовірно шумні. Це тому, що відбувається процес згоряння палива.

Є багато інших частин і деталей, які потрібні літаку, щоб літати. Як, наприклад, керувати літаком? Як його сповільнити? Для цього використовують закрилки на крилах і в хвості. Пілот піднімає чи опускає їх, і літак летить швидше або повільніше, вгору або вниз, ліворуч або праворуч.

Ось так літаки рухаються вперед і назад, злітають і приземляються. Вони дивовижні, справді.

Назви містам, як правило, дають люди, які живуть поблизу і тому можуть описати те, що там є. Іноді це очевидно, іноді – ні.

Наприклад, назви «Ньюкасл» і «Оксфорд» зрозуміти досить легко. Побудували новий замок, назвали його Ньюкасл (у перекладі з англійської – «новий замок»). Був брід, де бики могли перейти річку, місто назвали Оксфорд (у перекладі з англійської – «бичачий брід»).

Але іноді просто так нічого не поясниш. І це тому, що мови змінюються. Подумайте, скільки слів, що ними ви розмовляєте з друзями, не розуміють ваші бабусі і дідусі. Або згадаймо їхні старомодні слівця. Що ж, у цьому немає нічого нового. Ваші дідусі і бабусі були такими самими в дитинстві, і це не змінюється впродовж багатьох століть.

Тож ваша прапрапрапрапрапрабабуся могла б назвати щось каламутне печінкою. Дізнавшися, що хтось приїхав із Ліверпуля, вона б зрозуміла, що йдеться про місто на березі каламутної річки (у перекладі з англійської – «болотиста заводь»).

І ваш прапрапрапрапрапрапрапрапрапрадід, почувши ім’я Бірмінгем, можливо, сказав би: «О, так ось де ферма родини Бірм» (у перекладі з англійської – «Бірмів луг»).

Щоб дістатися тих, хто знав, що означає слово «Лондон», треба перебрати близько ста «пра». Ймовірно, ця назва означає просто місце біля річки, таке глибоке, що через нього не могли перебратися.

Час від часу міста отримують назви в інші способи. Александр Великий (Македонський) просто побудував собі місто і назвав його Александрія. А Хартум, назва столиці Судану, означає «Кінець слонячого хобота». Але я поняття не маю чому.

Відповідь може бути такою: коли ви торкаєтеся калюжі, кінчики пальців повідомляють мозок про «мокре» відчуття.

Нервові імпульси весь час посилають від шкіри до мозку повідомлення про світ навколо вас. Ми називаємо це відчуттям дотику. Саме воно допомагає відчувати речі сухими, гарячими, холодними, грубими, гладенькими тощо. Вода дає відчуття вологості, а це означає, що вона є рідиною.

Але вода рідка лише вище від 0 °C і нижче від 100 °C. За 0 °C або за нижчої температури це суцільний лід. Якщо взяти кубики льоду з морозилки і помістити їх у напій при кімнатній температурі, вони розтануть. Температура знову зробить їх рідиною. І коли вода в чайнику нагрівається більше від 100 °C, вона стає газом, який називається «водяна пара» (невидима для наших очей). До речі, пара, що виходить із чайника, – це насправді крихітні краплинки рідкої води, які утворюються, коли гарячі випари потрапляють у холодне повітря навколо чайника.

Якби у вас був супермікроскоп, ви побачили б, що вода складається з маленьких частинок, які називаються молекулами. Кожна молекула складається з дрібніших частинок, так званих атомів. Їх можна порівняти з деталями «Лего». Молекули з’єднуються, утворючи усі хімічні речовини і навколо нас, і в нашому тілі.